Укладення міжнародних договорів.

Процес укладання міжнародних договорів може поділений на наступні стадії:

1) ведення переговорів і складання тексту договору;

2) прийняття тексту договору чи встановлення його автентичності;

3) вираження згоди на обов‘язковість договору.

Як правило, укладанню договору передує договірна ініціатива, тобто пропозиція одної держави чи групи держав укласти визначений договір з одночасним представленням проекту тексту договору.

Договори укладають, як правило, спеціально уповноважені на те особи, яким видається спеціальний документ який називається повноваження. При цьому повноваження можуть видаватись на всі стадії укладання договору чи тільки на якусь визначену стадію. При укладанні двосторонніх договорів сторони обмінюються своїми повноваженнями, якщо договір багатосторонній - здають їх в оргкомітет конференції або в відповідний орган міжнародної організації. Не вимагається наявності спеціальних повноважень у Президента, Прем‘єр-Міністра, Міністра закордонних справ, а також у глав дипломатичних представництв для ведення переговорів у країнах перебування чи в рамках відповідної міжнародної організації.

Підготовка тексту договору здійснюється шляхом переговорів через дипломатичні канали, на міжнародних конференціях і в міжнародних організаціях. Переговори відносно підготовки тексту договору закінчуються його прийняттям. Формами прийняття тексту договору можуть бути підписання або парафування.

Міжнародна практика виробила нову форму прийняття тексту договору на міжнародних конференціях і в міжнародних організаціях - прийняття тексту договору без голосування, шляхом узгодження позицій учасників і при відсутності офіційних заперечень зі сторони любого з учасників. Така форма прийняття тексту договору отримала назву консенсусу.

Прийняття тексту договору супроводжується і такою процедурою, як встановлення його автентичності.

Автентичність тексту договору означає, що даний текст є достовірним і справжнім. Встановлення автентичності договору проводиться шляхом його:

- парафування (постановки під договором ініціалів уповноважених осіб),

- підписання,

- підписання ad referendum (підписання договору за умови подальшого схвалення компетентним державним органом),

- включення тексту в заключний акт конференції або в резолюцію міжнародної організації про схвалення договору.

Якщо після процедури встановлення автентичності договору сторони вирішать внести в текст зміни чи доповнення, автентичність підлягає новому встановленню.

Останньою стадією укладання договору є вираження згоди держав і інших суб`єктів міжнародного права на обов’язковість договору. Статті 11 Віденських конвенцій 1969 і 1986 років встановили такі способи вираження згоди на обов`язковість договору:

- підписання договору,

- обмін документами, що утворюють договір,

- ратифікація договору,

- його прийняття, затвердження, приєднання до нього чи будь-який інший спосіб, про який домовились сторони.

Ратифікація – це затвердження міжнародних договорів вищим органом державної влади. Відповідно до п. 32 ст. 82 Конституції України, лише ВРУ дає згоду на ратифікацію міжнародних договорів України.

Ст.7 Закону “Про міжнародні договори України” передбачає перелік міжнародних договорів України, які підлягають обов‘язковій ратифікації:

- політичні;

- загальноекономічні;

- загальнофінансові;

- територіальні;

- мирні;

- які стосуються прав і свобод людини;

- про громадянство;

- про участь в міжнародних союзах і системах колективної безпеки;

- про військову допомогу і направлення континентів ЗСУ в інші країни;

- про надання дозволу на перебування на території України іноземних військ.

Застереження - це одностороння заява держави, зроблена при прийнятті договору чи висловленні згоди на його обов‘язковість, про бажання виключити чи змінити юридичну дію певних положень договору в їх застосуванні до себе. Застереження не змінює положень договору для решти учасників в відношеннях між ними.

Якщо будь-який учасник заперечує проти застереження другого учасника, то договір діє між ними, за виключенням тих положень договору, до яких зроблено застереження. Учасник, що заперечує проти застереження, має право заявити, що договір в цілому не буде діяти між ним і учасником, який зробив застереження.

Учасник, що зробив застереження, може зняти його в будь-який час.

Укладення багатостороннього договору обумовлює необхідність призначення депозитарія для зберігання оригінала договору і всіх, пов’язаних з ним документів. Відповідно до ст. 76 Віденської конвенції 1969 року і ст. 77 Віденської конвенції 1986 року в якості депозитарія може бути призначена одна чи декілька держав, міжнародна організація чи головна виконавча посадова особа такої організації. Наприклад, депозитарієм віденських конвенцій 1969 і 1986 років є Генеральний секретар ООН.

Реєстрація міжнародних договорів.ХХ століття характеризується тим, що міжнародні договори стали реєструватись. До другої світової війни реєстрацією договорів займався Секретаріат Ліги Націй. З утворенням ООН держави, що є її членами, повинні відповідно до ст. 102 Статуту реєструвати свої договори в Секретаріаті ООН.

Якщо договір не зареєстрований, то держави не можуть посилатись на нього ні в одному із органів ООН.

Зареєстровані договори Секретаріат ООН публікує в спеціальній серії збірників. Порядок публікації договорів в державах-учасниках цих договорів визначається їх внутрішнім законодавством. Внутрідержавна публікація носить найменування промульгації.

В Україні, відповідно до ст. 20 Закону “Про міжнародні договори України”, міжнародні договори, згода на обов‘язковість яких надається Верховною Радою або Президентом, публікуються у “Відомостях ВРУ”, “Голосі України” і “Зібранні діючих міжнародних договорів України”. Міжнародні договори, згода на обов‘язковість яких здійснена на основі рішень Уряду, публікуються в “Зібранні постанов Уряду” та “Урядовому кур‘єрі”. Порядок опублікування міжнародних договорів міжвідомчого характеру визначається Кабінетом міністрів України.