Дипломатичні представництва.

Дипломатичне представництво - це орган держави, який знаходиться на території іншої держави для здійснення дипломатичних зносин між вказаними державами.

Існують два види дипломатичних представництв: посольства і місії (зустрічаються рідко). Посольство очолює надзвичайний і повноважний посол, місію - надзвичайний і повноважний посланець або повірений.

Дипломатичні відносини встановлюються на підставі угоди між відповідними державами. Дипломатичні представництва виконують наступні функції:

§ представництво своєї держави в країні перебування;

§ захист інтересів акредитуючої держави і її громадян в країні перебування;

§ ведення переговорів з урядом країни перебування;

§ розвиток дружніх відносин між акредитуючою державою і державою перебування;

§ інформування свого уряду про країну перебування;

перелік функцій дипломатичного представництва, наведений в Віденській конвенції, не вичерпний.

Перед призначенням голови представництва акредитуюча держава запитує в компетентних органів країни перебування агреман (згоду) на призначення конкретної особи главою представництва в даній державі. Відмова в агремані може не супроводжуватись поясненням її мотивів.

Після отримання агремана особа призначається головою представництва. Главі представництва видається вірча грамота - документ, адресований органам влади країни перебування, в якому просять вірити тому, що дана особа буде діяти від імені цієї держави.

Персонал дипломатичного представництва поділяється на три групи: дипломатичний персонал, адміністративно-технічний персоналі і обслуговуючий персонал.

Дипломатичний персонал утворюють особи, що мають дипломатичні ранги (спеціальні звання).

Дипломатичні ранги присвоюються на підставі внутрідержавного законодавства. В Україні за Законом України “Про дипломатичні ранги України” від 28. 11. 2002 р. встановлюються такі дипломатичні ранги:

Надзвичайний і Повноважний Посол;

Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу;

Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу;

радник першого класу;

радник другого класу;

перший секретар першого класу;

перший секретар другого класу;

другий секретар першого класу;

другий секретар другого класу;

третій секретар;

аташе.

Від рангів слід відрізняти дипломатичні класи, які визначаються міжнародним правом. В 1815 році Віденський конгрес своїм регламентом вперше встановив класи дипломатичних представників, які були підтверджені в Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Відповідно до ст.14 цієї Конвенції, глави представництв держав поділяються на три класи:

а) клас послів і нунціїв, які акредитовані при главах держав;

б) клас посланців і інтернунціїв, які акредитовані при главах держави;

в) клас повірених в справах, акредитованих при міністерствах іноземних справ.

Клас голови дипломатичного представництва визначається угодою зацікавлених держав.

Сукупність членів дипломатичного персоналу іноземних дипломатичних представництв в даній державі і членів їх сімей утворюють дипломатичний корпус. Очолює дипломатичний корпус - дуайен (старійшина) - старший по класу і часу перебування в країні голова одного із дипломатичних представництв.

Підставами припинення діяльності дипломатичного представника (посла, посланця або повіреного в справах) частіше за все є відкликання його акредитуючою державною в порядку заміни, рідше - якщо:

§ він втратив довіру країни перебування і оголошений небажаною особою (persona non grata);

§ відбувся розрив дипломатичних відносин між акредитуючою державною і державою перебування, між цими державами оголошено стан війни;

§ припинила існування в якості суб`єкта міжнародного права або держава, яка призначила голову дипломатичного представництва, або держава, яка прийняла його.

Працівники дипломатичних представництва користуються визначеними імунітетами (вилучення з-під юрисдикції держави перебування) і привілеями, тобто пільгами, перевагами, які звичайним іноземцям не надаються. В повному обсязі імунітети і привілеї надаються членам дипломатичного персоналу і членам їх сімей.

В Віденській конвенції 1961 року дипломатичні імунітети і привілеї поділяються на імунітети і привілеї дипломатичного представництва і особисті імунітети і привілеї членів дипломатичного персоналу і їх сімей. До першої категорії відносяться:

§ недоторканість приміщення дипломатичного представництва;

§ імунітети майна і засобів пересування;

§ звільнення від всіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит, окрім зборів за конкретні види обслуговування;

§ недоторканність архівів і документів представництва в будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження;

§ право на безперешкодні зносини представництва зі своїм центром іншими представництвами своєї держави.

До другої категорії відносяться: недоторканість особи, житла, повний імунітет від кримінальної юрисдикції держави перебування, а також від цивільної і адміністративної юрисдикції в відношенні виконавчих дій, фіскальний імунітет; митні привілеї, звільнення від особистих повинностей. Допускаються три винятки: можна пред’явити судовий позов з приводу нерухомого майна яким дипломат чи член його сім’ї володіє особисто, позов по спадковій справі, в якій ці особи виступають в якості спадкоємців, а також позов з приводу професійної чи комерційної діяльності, якою вони займаються з метою особистої вигоди.

Віденська конвенція 1961 року називає два основні обов`язки дипломатичного представництва в відношенні держави перебування: використовувати свої приміщення тільки з офіційною метою і вести всі офіційні відносини з державою перебування через відомство іноземних справ і інший відомства, в відношенні яких буде досягнута відповідна домовленість.

4. Право спеціальних місій.

Спеціальна місія – це тимчасовий орган зовнішніх зносин, що посилається однією державою в іншу зі згоди останньої для виконання певних завдань чи розгляду конкретних питань. Спеціальні місії використовуються для ведення переговорів політичного характеру, для укладання міжнародних угод, для підготовки нарад, для участі в ювілейних святкуваннях (вступ на престол монарха), похоронних заходах.

Призначення спеціальної місії, її завдання і склад визначаються по домовленості зацікавлених держав.

Ознаки спеціальних місій:

а) обмін спеціальними місіями здійснюється, як правило, між державами;

б) функції їх обмежені, носять тимчасовий характер і мають цільове призначення, створюються для вирішення конкретних завдань;

в) діють протягом короткого проміжку часу, вирішення поставлених перед ними завдань є, як правило, строком закінчення діяльності місії;

г) очолювати і входити в склад місії можуть політичні діячі, які не мають дипломатичного статусу ( вчені, військові, депутати).

Спеціальні місії дипломатичного характеру можуть бути різними за своїм рівнем.

Правовий статус спеціальних місій в цілому є схожим до правового статусу дипломатичних представництв. Разом з тим в Конвенції закріплені деякі невиправдані обмеження імунітетів і привілеїв спеціальних місій. Так, ст.25, яка передбачає недоторканість приміщень, які займає спеціальна місія, допускається вступ в ці приміщення представників місцевих влад в випадку пожежі чи іншого стихійного лиха без згоди глави місії чи глави відповідного постійного дипломатичного представництва. Саме це положення стало однією із причин, за якими Радянський Союз не підписав Конвенцію.