Організація життєдіяльності і діяльності людини

Для того щоб розібратися в поняттях діяльність, праця, робота, організація і т.п. проведемо спеціальний аналіз цих термінів (Таблиця 6.1). З огляду на складність поняття «діяльність» розглянемо його окремо.

У таблиці 6.1 приведені кілька визначень понять праця й організація.

Визначення поняття «праця» і «організація праці». Таблиця 6.1

Виходячи з аналізу таблиці 6.1 можна зробити висновок, що праця це вид доцільної діяльності людини, що спрямований на одержання продукту, що задовольняє потреби людини і суспільства. Робота – перетворення енергії в процесі розумової і фізичної праці. Діяльність багато хто розуміє як роботу, заняття в якій-небудь області. Сумніви виникають при встановленні розходжень між поняттями “робота”, “праця”, “діяльність”. У цьому плані виникає питання: машина, тварина, як і людина, теж здійснюють діяльність?

Отже, діяльність – це поняття ширше, ніж праця і робота. У діяльному підході до розуміння, мислення теж відноситься до діяльності. Організація праці це внутрішнє упорядкування, узгодження сукупності процесів або дій людини з одержання цього продукту. Залишається не зрозумілим – хто визначає цілі організації і цілі людини? А вироблений продукт – це реалізація яких потреб конкретної людини? Основною умовою ефективної праці персоналу організації є цей збіг цілі діяльності людини й організації (персоналу). Цього і домагаються досягти менеджери. Однак який зв'язок між діяльністю людини, цілями організації й організацією процесу виробництва продукту? Уточнимо значення поняття діяльність. І на початку, розглянемо особливості використання цього поняття в теорії і практиці.

“Діяльність” — дуже складне поняття, яким ми користуємося, часто не задумуючись над його значенням. Однак, на сьогодні, загострюється потреба в науковій обґрунтованості цього терміну, тому що за його правильним розумінням стоять людські життя і майбутнє людської цивілізації. Теорія діяльності може освітити шлях практиці. Будучи об'єктом прийняття управлінських рішень, діяльність людини і людства, при правильному розумінні її суті, стає фактором суспільного, прогресивного розвитку. Людське життя можна умовно представити складеним з життєдіяльності (людина реалізує природні потреби) і діяльності, де вона виконує норми визначені в організації - плани, технології і т.п. з виробництва продукції. Для життя у світі діяльності людина повинна пройти спеціальну підготовку, навчитися спільної праці. Переходячи зі світу «природних» відносин у світ діяльності, людина повинна змінюватися, трансформуватися з урахуванням нових вимог до неї, оцінюваних новими критеріями, придбати «штучні» якості. У людині, у тому або іншому ступені, закладена здатність до перебування в природному й у штучних світах, тобто людина, як біосоціальна істота несе в собі природні задатки до реалізації діяльних функцій.

Для проектування свого життя, планування свого навчання, виховання і розвитку, реалізації прагнення до осмисленого соціокультурного буття, перебування в освітньому і професійному просторах, людина повинна спиратися на розуміння специфіки світу діяльності і здійснювати адекватне самовизначення в ньому.

Однак, що таке діяльність, чим це поняття відрізняється від роботи або праці дотепер не має сформованого розуміння. І, у силу цього, за нерозумінням значення цього терміна стоять серйозні життєво важливі процеси, що відбуваються в людині і позбавляють змісту її діяльність.

Сьогодні діяльність як феномен, явище вивчається філософами, соціологами, психологами, культурологами і т.п. На сьогодні, найбільш сформовані знання і підходи до вивчення діяльності в психології і методології. Однак, усі ці досягнення є доступними для навчальних процесів лише частково і, насамперед, для психологічних і педагогічних вузів і менш в управлінських, економічних навчальних закладах. Якщо психологічний погляд на «діяльність» набув стійкої форми у вигляді навчальних предметів, то соціотехнічний і методологічний погляди цього забарвлення ще не мають. Для стабілізації в суспільстві його функціонування, прогресивного розвитку, свідомого і діяльного світорозуміння і світовідношення, ідеї діяльного підходу ще не внесли належного внеску. Сьогодні є можливість, спираючись на наробітки в області теорії діяльності (пропоновані в додатку 2), прискорити прихід до загальної професійної культурності, прискорити досягнення економічної, правової стабільності суспільства і потенціалу розвитку людини і суспільства.

Для удосконалення діяльності людини, що приймає рішення, доцільно розкрити складність поняття “діяльність”, особливості її як об'єкта управління й ознайомитися із сучасними розробками в області теорії діяльності.

У людській діяльності виділяють різноманітні її типи:

· професійна (менеджер, викладач і т.п.);

· у залежності від функцій управління (діяльність організаційна, керівна, управлінська);

· інші типи діяльності (дослідницька, конструкторська, проектувальна й ін.).

Для людини в діяльності варто виділити статичну частину і динамічну (процесуально-діяльну). Для управління використовуються знання про об'єкт. Знання підрозділяються на [31]:

· технічні, завжди обумовлені цілями дії (інформація про об'єкт, його пристрої, дії, адекватних досягненню мети);

· наукові (інформація про закони, за якими “живуть” ідеальні, абстрактні об'єкти).

Тому що об'єкт самоменеджменту — діяльність людини, виникає необхідність знань про її діяльність і мислення. В ідеалі це вимагає створення науки про діяльність.

Якщо організацію діяльності людини представити як функцію управління, то в ній варто виділити ціль, форму організації і зміст діяльності. Якщо представити організацію діяльності людини як теорію і практику то можна говорити про систему знань, що служать об'єктом, джерелом дослідницької діяльності в цікавлячій нас області.

Аналіз практики управління дозволяє зробити висновок, що організація праці людини представляє системну діяльність. Ця діяльність відбувається зі зміною станів, якостей об'єкта, припускає наявність визначених етапів і тенденцій. З теоретичної точки зору вона базується на обліку вимог законів за якими живе людина і її навколишнє середовище. Практично за природними законами живе біосфера, а людина них постійно порушує. Вона часто придумує закони у своїх корисливих інтересах і організує їхню реалізацію в соціумі без знання й обліку законів космосу. Ця особливість організації діяльності людини визначає зміст її функції самоуправління.

Отже, об'єктом організації праці є людина (як складна біосоціальна і духовна система) у процесі діяльності, а предметом можна вважати самоуправління своєю працею при досягненні поставлених цілей.

Сучасні концепції організації праці, як окремої людини, так і персоналу великих організаційних систем представляють цілісну теорію. Ця теорія включає положення, що краще управління складними систем – це самоуправління і людина є центральним елементом цієї системи. При цьому людина, як система, включає підсистеми, що працюють в автоматизованому режимі, має можливість до самоорганізації, саморегуляції, самомотивації і т.п. Як система людина володіє здібностями здійснення свого функціонування і розвитку повністю самостійно.

Складність і різноманіття законів організації праці, підвищує відповідальність людини за результати своєї діяльності. Теорія організації праці людини представляє суму знань про її самоуправління (закони і закономірності функціонування і розвитку її як біосоціальної і духовної системи, принципи, методи, технології, прийоми) у процесі діяльності. Вона призначена для визначення найбільш ефективних шляхів і засобів досягнення людиною життєвих цілей.

Сутність поняття “діяльність” і «життєдіяльність»

Діяльність — робота, заняття в якій-небудь області [22], специфічна людська форма відношення до навколишнього світу, споглядання якої складає його доцільну зміну і перетворення в інтересах людей, містить у собі ціль, засоби, результат і сам процес [31]. Діяльність — специфічно людська, регульована свідомістю активність, породжувана потребами і спрямована на свідомість і перетворення зовнішнього світу і самої людини [12]. Під діяльністю розуміють процес здійснення реального життя людини в навколишнім середовищі. Це її суспільне буття у всьому різноманітті його форм. Через діяльність людина впливає на себе, на природу, речі, інших людей. При цьому стосовно себе, речей, вона виступає як суб'єкт, а стосовно людей — як особистість, суб'єкт, індивід. Під діяльністю можна розуміти систему, що має свою будівлю, свої внутрішні переходи і перетворення, свій розвиток[1]. Діяльність кожної людини залежить від займаного нею місця в соціальній ієрархії, від сформованих умов і неповторних індивідуальних обставин. Поєднуючи поняття “життя” і “діяльність” у “життєдіяльність”, під останнім будемо розуміти особливу форму руху людини на визначеному етапі свого розвитку і реалізації життєдіяльних функцій [30].

Приведені міркування свідчать про те, що термін “діяльність” вимагає більш глибокого аналізу. У цьому плані проаналізуємо судження фахівців, що представляють різні сфери людського життя і діяльності і поглибимо розуміння цього складного поняття Таблиця 6.2)..

Визначення поняття діяльність. Таблиця 6.2

Як видно з приведених у таблиці 6.2суджень, поняття “діяльність” застосовується в різних значеннях. Це свідчить про те, що термін використовується без чітких розходжень у поняттях. Значеннєва форма оперування терміном є індивідуальною і залежить від ситуації, що складається, в аналізі явищ. На підставі аналізу визначень можна виділити наступні значення діяльності [1]:

1) поведінка — це сукупність реакцій на біосоціальні подразники, прояв життєвої активності. Вона пов'язана з порушенням енергетичної рівноваги у відносинах індивіда із середовищем;

2) почуттєве порушення в мозку приводить до активності м'язової системи, до запуску мимовільного або довільного руху;

3) дія має своєю причиною “Я”;

4) діяльність здійснюється свідомою історичною особистістю, насиченою переживаннями, відносинами;

5) поведінка не існує без психіки, що починається з потреби, а потім переходить до думки;

6) праця — діяльність продуктивного, потребуючого представлення цілі, співвіднесення з вихідним матеріалом, етапами перетворення і результатом. Предметна діяльність відповідає потребі, опредмеченій у мотиві;

7) діяльність — це поведінка людини, спрямована на задоволення потреби, що складається з дій, об'єднаних ціллю;

8) діяльність — це сукупність процесів, об'єднаних загальною спрямованістю, побудником;

9) діяльність є цілісність більша, ніж “люди”. Вона захоплює індивіда і змушує поводитися певним чином. Вона складається з цілі, задачі, процедури, методів, засобів, вихідного матеріалу, продукту.

Порівнюючи ці визначення, можна відзначити якісні переходи. Спочатку діяльність збігається з природним процесом реагування на зовнішні впливи в рамках встановлення оптимальних відносин із середовищем. Однак при реагуванні людини на соціальне середовище включається його активність як діяча (у цілепокладанні, постановці задач і т.п.), і природний принцип здійснення “діяльності” порушується.

При постановці задачі старшим в управлінській ієрархії і контролі над її рішенням ця задача (норма: ціль, план, програма, і т.п.) захоплює людину, підкоряє її буття. Задачі і норми їхнього рішення залежать тоді не стільки від людини, скільки від застосовуваних засобів і методів. Ціль діяльності людини визначається зовнішніми для неї як суб'єкта рамками. Можна представити чотири рівні поведінки людини в соціумі (Рис 6.1). Два з можна називати "життєдіяльністю" (внутрішньо вільним, стихійним типом буття людини в природному і соціальному середовищі) і два - "діяльністю" (зовні визначеною організаційно-функціональною структурою суспільства і його культурою) [1].

інноваційно-

рівні діяльний

"діяльність" рутинно-діяльний

суб'єктивний

визначений середовищем

"діяльність"

"життєдіяльність"

Рис. 6.1 Рівні діяльності (поведінки) людини в соціумі.

У життєдіяльності вихідною підставою активності людини виступає потреба, а потім її суб'єктивне відображення. У діяльності - норма (план, програма і т.п), що пропонується суспільством, організацією і визначальним характером буття людини. Тому людина змінюється в життєдіяльності як система, що сомоорганізується і що саморозвивається, відповідно до індивідуальних цілей, а в діяльності вона змушена і спрямована на зміну в інтересах суспільства. Примусовий характер змін людини в діяльності зберігається там, де діє незалежна від неї норма (комунікація, спілкування, моделювання і т.п.). Вищі форми примусовості лежать в організаційній культурі суспільства, тому що там нормативне має узагальненість і загальність впливу на самовизначення людини-суб'єкта. Людина перетворюється в "інструмент" реалізації норм і механізму нормування. Однак вона може придбати нові можливості свого розвитку, потенціал і перспективу подолання відчуженості від суспільства, піднімаючи по рівнях. (Рис.6.2.) [1]

вільність"

культурність

соціалізованість

природність

< відчуженість >

Рис.6.2 Рівні підвищення розвитку людини в діяльності.

З розвитком на цьому шляху в людини змінюються мотиваційно-потребова, інтелектуально-розумова, поведінково-рухова сфери, і вона будує свою діяльність, ґрунтуючись не на первинній біопсихічній основі, а на потребі, що лежить поза нею – у соціумі, у культурі, в універсумі. Усередині людини "природність", тілесність і т.п. уступають "щиросердності", “духу”. Отже важливість поняття діяльність визначається:

- необхідністю рефлексивного осмислення діяльності;

- залежністю результату діяльності від способу дії людини;

- особливою значимістю способу і здібностей, якими володіє людина на її розвиток.

Філософ И.Фіхте затверджував, що здібності розвиваються паралельно з розвитком діяльності. К.Маркс виділив не тільки спосіб, але і засоби, залежність якості діяльності від застосовуваних засобів.

Для діяльності характерним виділяється процес реалізації норми перетворення "чого-небудь". Норма (ціль, план, програма, проект і т.п.) визначає хід перетворення "матеріалу" у "продукт", можливий за рахунок використання "засобів", тому що сам матеріал не перетворить себе у відповідність із зовнішньою цільовою вимогою і вимогливістю норми як форми всього процесу в цілому [1]. Людина є лише одним з факторів, що забезпечує, є " діячем", або організує взаємодію між матеріалом і засобом. У якості вихідного в даному випадку виступає виникнення потреби і цикл процесів, що ведуть до задоволення потреби.

Життєдіяльність має цілком визначені структурно-процесуальні рамки, обриси "одиниці" аналізу. Якщо виникають утруднення в життєдіяльності, то з'являється вже не базова, а ситуаційна потреба разом із усіма типовими ланками. Можна говорити про яруси ситуаційно значимих наборах типових, сфокусованих на ту або іншу ланку початкового циклу життєдіяльностей. Оскільки динаміка потреб обумовлена зсередини і ззовні, вона може вести до деформації повного і "правильного" циклу життєдіяльності. У ході соціалізації, входження в нормативні простори соціуму і культури малюнок життєдіяльності змінюється паралельно тимчасовим (зовнішнім) і постійним (зміна психічних механізмів) факторам. Життєдіяльність стаює адекватною соціальному, діяльному світам, світовій культурі. Людина свідомо підкоряє свою життєдіяльність цим світам у рутинному і творчо-інноваційному варіантах [1]. У даному випадку життєдіяльність перетворюється в діяльність. У діяльності людина реалізує норми визначені соціумом (державою, суспільством, власником підприємства...).

Діяльність вивчалася різними науками, однак у даний час деяке оформлення знань і напрямків вивчення сформувалося в психології і методології.

У психології під діяльністю розуміється «активна взаємодія з навколишньою дійсністю, у ході якого жива істота виступає як суб'єкт, що цілеспрямовано впливає на об'єкт і задовольняючий у такий спосіб свої потреби [7].

У методології поняття діяльності визначається в рамках методологічних підходів до діяльності як предмету дослідження і вимагає більш ретельної уваги до самого об'єкта дослідження.

Для дослідження діяльності необхідно виділити її як об'єкт і запропонувати засоби для її аналізу. У роботах, присвячених теорії і практиці управління, управлінська діяльність розглядається як процес. У той же час діяльність завжди є системою, при тому дуже складною. Представлення діяльності як процесу, імовірно, можна пояснити інтенсивним розвитком в останні десятиліття кібернетики, що вивчає процеси, і розробленістю даного поняття.

Під процесом розуміють послідовну зміну яких-небудь явищ, станів, хід розвитку чого-небудь. З огляду на це визначення, можна представити роботу менеджера і його апарата управління як послідовність дій, строго обмежених часом. При цьому процес виступає як вихідне поняття системного аналізу. Однак для опису системної діяльності цього недостатньо.

Менеджер і створені ним організаційні системи органічно вписані в більш складні системи (міждержавні, планетарні, космічні), де існують інші цінності, інша система координат, інша логіка дій. Це ще раз підтверджує, що управлінська діяльність не може бути описана логікою процесу.

Представляючи діяльність менеджера у виді процесу (наприклад при прийнятті їм управлінського рішення), можна виявити такі її властивості:

· взаємозалежність, обумовленість різними функціональними зв'язками і відносинами з багатьма керівниками організації;

· вимірюваність діяльності в часі, просторі, у системі різних координат;

· представленість діяльності цілісною структурою;

· можливість проектування діяльності на систему координат.

Однак у даному випадку відзначаються визначені складності:

1) результат діяльності не може бути отриманий у процесі виконання послідовних операцій у силу їхньої системної залежності. Наприклад, людина цілісна біосоціальна і духовна система і керувати нею можна впливаючи на неї як систему, цілісність Характеристики продукту діяльності дозволяють судити про технології і процедури, за допомогою яких він отриманий.

2) неясно, що і хто є носієм діяльності. Наприклад, дії оператора Чорнобильської АЕС, який відключив аварійну систему, класифікують як результат роботи всього механізму управління. Ціль була не тільки в чергової зміни АЕС, але й у тих, хто поставив відповідну задачу. Отже, для того щоб з'ясувати, хто і що робив, потрібно перейти до системної характеристики, більш широкої сфері.

При розширенні процедури ми одержуємо одиницю, що охоплює все людське соціальне існування. Таке розуміння діяльності показує всю складність реалізації управлінської функції на стратегічному рівні управління. Прийняте рішення менеджером повинне “грузнути” діяльність як поліструктуру на стратегічному рівні з організаційними відносинами на функціональному і тактичному рівні.

Системний характер діяльності відзначається в багатьох роботах. Багаторічні експерименти, переконливо підтверджують нескінченність вивчення діяльності. При цьому, чим більше знань треба одержати від складної системи (діяльності), тим більш складну теорію необхідно побудувати.

Прийняти рішення по організацію діяльності вимагає, як мінімум, вивчення відносин працівників у процесі виробництва (у діяльності) з погляду найбільш повного й ефективного використання їхнього потенціалу в умовах функціонування виробничих систем, що являє собою більш складну задачу, чим звичайно вважають. Це вимагає встановлення основних закономірностей і рушійних сил, що визначають поведінку людей і спільнот в умовах спільної праці.

Вирішити цю задачу можна при вивченні закономірностей і факторів діяльності людини. Це, у свою чергу, вимагає побудови відповідної методології дослідження.