Організація нервової системи

Центром управління діяльністю організму людини є нервова система. Вона впливає на взаємодію організму з зовнішнім середовищем і внутрішніми процесами, що протікають у людині. При цьому нервова система виконує дві найважливіші функції:

Ø комунікаційну, здійснюючи передачу інформації від датчиків-рецепторів (розміщених в очах, вухах, носі, роті, шкірі і внутрішніх органах) до нервових центрів;

Ø інтеграції і переробки отриманої інформації, програмування адекватних реакцій.

Ці функції центральної нервової системи включають різні процеси — від найпростіших рефлексів до найскладніших розумових операцій на рівні вищих відділів головного мозку. Нервова система приводить діяльність організму у відповідність з вимогами внутрішнього середовища і зовнішніх умов.

Знання про процес роботи нервової системи для самоуправління дуже важливі, тому що багато методів, технік, технологій самовпливу на організм по зміні людської особистості базуються на урахуванні того, як здійснюється збір, передача, обробка інформації і формування програм поведінки.

Отже, нервова система складається з периферійної і центральної (мал.4.1) [12].

Периферійна нервова система складається із соматичної, що включає афферентні (сенсорні) і ефферентні (рухові) волокна, і вегетативної.

Соматична нервова система складається з 81 пари спинномозкових нервів і 12 пар черепно-мозкових. Перші передають інформацію від шкірних рецепторів і мускулатури тулуба і кінцівок, другі — сенсорні сигнали і команди, зв'язані з рецепторами і м'язами голови і шиї.

Вегетативна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів і складається з двох рівнобіжних, але антагоністичних систем: симпатичної, що підготовляє організм до дії, і парасимпатичної, що сприяє розслабленню організму і відновленню його енергетичних запасів. До складу вегетативної системи входять нервові вузли, розміщені поблизу внутрішніх органів. Місця розміщення цих вузлів збігаються з “чакрами” або “котлами”.

Симпатична нервова система відповідає за фізіологічну активізацію організму. Вона приводить організм у стан “бойової готовності”. При цьому відбувається частішання серцевого і дихального ритмів, розширення артерій у м'язах, гальмування функцій травної системи, активізація потових залоз, підсилюється діяльність деяких ендокринних залоз, змушуючи їх виділяти адреналін і норадреналін, що активізують мускулатуру.

Парасимпатична система приводить організм у розслаблений стан. Це дає можливість організмові відновити свої сили. Вона діє і на окремі органи, викликаючи ефект, протилежний ефектам симпатичної системи, — зниження серцевого і дихального ритмів, стимулює роботу шлунка і кишечнику і т.д.

В даний час існують різні прийоми і техніки, що дозволяють у більшій чи меншій мірі контролювати різні функції організму. Це дає підстави для зовнішньої саморегуляції функціонування соматичної і вегетативної систем, що вважаються вільними й автономними.

Вегетативна нервова система здійснює регуляцію екзокринних і ендокринних залоз, що, у свою чергу, є підсистемами регуляції. Регуляцію ендокринних залоз значною мірою здійснює і гіпофіз — головна ендокринна залоза. Особливо варто звернути увагу на роботу ендокринної системи, безпосередньо зв'язаної із самоуправлінням людини.

Рис.4.1. Організація нервової системи

Ендокринна система складається із семи невеликих залоз сумарною вагою 150 г, розміщених у різних частинах тіла, необхідних для регуляції функціонування організму.

Щитовидна залоза (розташована під гортанню) відіграє важливу роль в обміні речовин, впливає на настрій і спонукання людини. Недостатня її робота викликає в дітей кретинізм, у дорослих може бути причиною апатії або надмірної нервозності.

Паращитовидні залози (розташовані по обидві сторони щитовидної залози) регулюють вміст у крові кальцію, необхідного для нормальної роботи м'язів і нервів.

Підшлункова залоза виділяє сік під час травлення. Частина тканин цієї залози виробляє інсулін і глюкагон. Інсулін дозволяє накопичувати в печінці цукор, що надходить у кров після перетравлення їжі. Глюкагон сприяє протилежному процесові. Він звільняє накопичений у печінці цукор, що, окисляючись киснем у м'язах, ніби “згоряє”, утворюючи м'язову енергію. Страшна хвороба — діабет — обумовлена недоліком інсуліну, що приводить до надлишку цукру в крові, здатним викликати летальний результат. Надлишкова секреція інсуліну викликає посилене виведення цукру з крові, що може привести до заціпеніння і коми.

Наднирники (прилягають до нирок). Виробляють такі речовини:

1) кортикоїди — гормони, що регулюють відносний вміст натрію і калію в організмі, сприяють вуглеводному обміну і синтезу білків;

2) адреналін і норадреналін, так звані “гормони стресу”.

Адреналін виробляється в основному при обставинах, що потребують від організму швидкої мобілізації всіх його сил. Він викликає розширення кровоносних судин шлунка і кишечнику (припиняє травлення).

Норадреналин сприяє звільненню накопиченого в печінці цукру, коли організмові необхідно багато енергії, підвищує збудливість нервової системи.

Гіпофіз (розташований у основі головного мозку). Будучи головною залозою, він не тільки виробляє власні гормони, але і регулює діяльність багатьох інших ендокринних залоз. Гіпофіз безупинно оцінює і регулює рівень вмісту різних гормонів у крові, активізує діяльність щитовидної залози, наднирників і потових залоз, впливає на ріст кісток, стимулює вироблення молока в матері, підсилює усмоктування води в нирках, підвищує кров'яний тиск.

Чи можна керувати функціонуванням наших систем життєзабезпечення? Прямо не можна, тому що вони керуються нашою підсвідомістю. Наша підсвідомість позбавила нас від такої необхідності, але це неусвідомлювана нами діяльність мозку, і ми можемо навчитися свідомо втручатися в його роботу, займаючись самоуправлінням. Черговий крок до цього — розуміння роботи центральної нервової системи, що є диригентом усіх процесів в організмі.