Сутність самоуправління в ЖД та Д.

У значеннєвому значенні термін “управління” використовується, коли на об'єкт управління суб'єкт робить направляючий і організуючий вплив. Для досягнення цього між ними повинний існувати зв'язок.

Ми звикли, що в суспільстві один (керівник, менеджер) управляє і є суб'єктом, інші керуються і називаються об'єктами управління. А тепер представимо самоуправління стосовно до людини. Що в кожному з нас є суб'єктом, а що об'єктом? Не будемо запитувати, де що знаходиться, але от від питання, — на що впливали – на суб'єкт (керуючу підсистему, наприклад, мозок людини) або на об'єкт (керовану підсистему, наприклад, тіло людини) — піти принципово неможливо. У цьому випадку варто розглядати людину як систему. Як ми вже прийняли раніше, що система це організована і замкнута єдність закономірно пов'язаних між собою і зовнішнім середовищем елементів, здатних до взаємодії при досягненні цілей. При цьому властивості системи в цілому не тотожні властивостям кожного окремого елемента.

Виходячи з цього, бачачи в людині біосоціальну і духовну систему, можна говорити, що сутність самоуправління — це усвідомлений (вольовий) вплив людини, яка оцінила умови внутрішнього середовища (стан організму) або зовнішнього (навколишнього світу), які спонукують до досягнення цілі, яка сформувалася й усвідомлена або ще не усвідомлена (підсвідома). Впливи проявляються і на суб'єкт і об'єкт. Це визначення відповідає положенням теорії управління, що затверджує, що вже за своєю формою управління в будь-якій системі являє собою процес цілеспрямованого впливу. Людина, яка управляє собою повинна будувати суб'єкт – суб'єктні відносини, й у цьому своя специфіка.

За змістом самоуправління включає різні функції, з яких головними, обов'язковими, стійкими, повторюваними в кожному циклі управління є:

· збір людиною інформації про свій внутрішній стан і положення на траєкторії руху до цілі (інформаційна);

· аналіз цієї інформації і прийняття рішень з корекції своєї життєдіяльності і діяльності (аналітична);

· організація самостійної життєдіяльності і діяльності по стратегічному і тактичному (повсякденному) управлінню (організаційна).

З огляду на це, можна сформулювати, що самоуправління є заснований на об'єктивних законах середовища і функціонування людини (біосоціальної і духовної системи) цілеспрямований процес самовпливу органу управління (суб'єкта) на об'єкт управління шляхом отримання інформації про його стан, прийняття рішення й організації його виконання.

Особливістю системи самоуправління є те, що органи, і керуючій і керовані в людині, — це його нервова система. Під засобами самоуправління розуміються: цілі, плани, програми, методи, техніка самовпливу, технології рішення функціональних задач. Вони виступають як норми діяльності.

Ціль — найпростіший тип норми. Це бажане, запропоноване представлення про результат. Цільова характеристика додає змістовність людській діяльності.

План — це деталізована (часто документально оформлена) послідовність заходів, що визначають систему дій із досягнення проміжних і кінцевих результатів. У кожному із проміжних станів є свій результат, йому відповідає визначена ціль.

Програма — це зміст і послідовність дій людини із досягнення часток і кінцевих цілей.

Під методом самоуправління розуміється організація прийомів і способів самоуправління, що забезпечує досягнення життєвих цілей.

Технікою називається сукупність навичок, прийомів, використовуваних людиною в сфері самоуправління. Основне призначення техніки — полегшення і підвищення ефективності трудових зусиль людини, розширення його можливостей у процесі життєдіяльності.

Технологія — сукупність операцій, здійснюваних визначеним способом і у визначеній послідовності, з яких складається процес самоуправління, процес реалізації функцій самоуправління і рішення функціональних задач, досягнення конкретної цілі. Під володінням технологією розуміється уміння здійснювати відповідним чином організовані дії.

Наявні в даний час розходження у формулюваннях основних понять теорії самоуправління порозуміваються недостатньо строгим підходом до відбору понять, визначення їхнього змісту із врахуванням особливостей самоуправління.

Робота з формулювання і добору категорій і понять продовжується. Кожна нова категорія повинна в узагальненій формі доповнювати теорію самоуправління новими знаннями про предмет цієї наукової дисципліни, враховувати накопичений досвід і результати останніх досягнень науки. Особливо на сьогодні виділяється категорія діяльність.

"Діяльність" як термін, з урахуванням погрішностей перекладу джерел, який має визначеність значення, можна знайти в багатьох мислителів (наприклад, Аристотель, Гребель, Фіхте, Гегель і ін.). Важливість поняття діяльність визначається:

- необхідністю рефлексивного усвідомлення діяльності;

- залежністю результату діяльності від способу дії людини;

- особливою значимістю способу і здібностей, якими володіє людина на його розвиток.

І.Г.Фіхте затверджував, що здібності розвиваються паралельно з розвитком діяльності. К.Маркс виділив не тільки спосіб, але і засоби, залежність якості діяльності від застосовуваних засобів.

Для діяльності характерним виділяється процес реалізації норми перетворення "чого-небудь". Норма (ціль, план, програма, проект і т.п.) визначає хід перетворення "матеріалу" у "продукт", можливий за рахунок використання "засобів", тому що сам матеріал не перетворить себе у відповідність із зовнішньою цільовою вимогою і вимогливістю норми як форми всього процесу в цілому [1]. Людина є лише одним із забезпечуючих факторів, є " діячем", або організуючим взаємодію між матеріалом і засобом. У якості вихідного в даному випадку виступає виникнення потреби і цикл процесів, що ведуть до задоволення потреби. Він включає й активацію поведінки, і пошук предмету, його пізнання, потребову оцінку, присвоєння, задоволення потреби і, отже, її "зникнення" як підстави циклу процесів. Ми це буття називаємо "життєдіяльністю".

Життєдіяльність має повністю визначені структурно – процесуальні рамки, обриси "одиниці" аналізу. Якщо виникають утруднення в життєдіяльності, то з'являється вже не базова, а ситуаційна потреба разом із усіма типовими ланками. Можна говорити про яруси ситуаційно значимих, наборах типових, сфокусованих на ту або іншу ланка початкового циклу життєдіяльностей. Оскільки динаміка потреб обумовлена зсередини і ззовні, вона може вести до деформації повного і "правильного" циклу життєдіяльності. У ході соціалізації, входження в нормативні простори соціуму і культури, малюнок життєдіяльності змінюється паралельно тимчасовим (зовнішнім) і постійним (зміна психічних механізмів) факторам. Стаючи адекватною соціальному, діяльному світам і світовій культурі (інтелектуальній і духовній) людина свідомо підкоряє життєдіяльність цим світам у рутинному і творчо-інноваційному варіантах [1]. У даному випадку життєдіяльність перетворюється в діяльність. У діяльності людина реалізує норми визначені соціумом (державою, суспільством, власником підприємства…)...