Економічна безпека бізнесу: сутність і складові

Поняття економічної безпеки бізнесу є відносно новим і поки що недостатньо дослідженим економічним явищем у вітчизняній економічній науці. Звернення до нього відбулося в 90-ті роки ХХ ст., що було зумовлено наростанням кризових явищ в економіці країни, формування ринкових відносин. В умовах перехідного періоду від командно-адміністративної до ринкової системи господарювання більшість вітчизняних підприємств опинилися в цілком нових для себе умовах діяльності, до яких вони не були готові. Розрив установлених економічних зв’язків між суб’єктами господарювання, формування ринкової конкуренції, відхід держави від регулювання економічних відносин та інші чинники сприяли зростанню невизначеності в господарській діяльності підприємств, що відразу негативно відобразилося на їх економічному становищі. Відповідно, виникла гостра необхідність у пошуку механізмів формування і підтримання їх економічної безпеки.

Наукове осмислення проблем формування економічної безпеки бізнесу пройшло декілька етапів, на кожному з яких змінювався і уточнювався її зміст, головні завдання та механізми забезпечення.

Згідно з дослідженнями, проведеними В. Пономарьовим[22], можна виділити три основні підходи до визначення і дослідження економічної безпеки бізнесу: інформаційний, зовнішній та ресурсно-функціональний (рис. 1.3).

Інформаційний підхід до визначення економічної безпеки бізнесу(В. Ярочкін, А. Шаваєв, В. Барсуков та ін.). На початку 90-х років минулого століття прагнення суб’єктів господарювання одержати максимально можливий прибуток за рахунок нових технологій, впровадження інновацій, спрямованих на зниження витрат виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції, формування довгострокових конкурентних переваг викликало гостру потребу у збереженні комерційної таємниці. Кожне підприємство намагалося захистити конфіденційну інформацію, комерційні дані, інтелектуальну власність і загалом інформацію як найбільш цінний ресурс. Відповідно, забезпечення економічної безпеки бізнесу розглядалося перш за все як захист інформації.

Проблему економічної безпеки суб’єктів господарювання у вказаному контексті передбачалося вирішувати, виходячи із передумови, що ступінь надійності всієї системи зберігання інформації визначається рівнем безпеки найслабшої її ланки, якою вважається персонал.

Забезпечення економічної безпеки будувалося у формі дворівневої системи захисту інформації. Перший рівень передбачав збереження секретів силами служби безпеки підприємства, а другий – формуванням психологічної атмосфери «пильності і відповідальності» персоналу за допомогою певних координаторів, яких призначали з числа менеджерів середньої ланки, що користувалися серед персоналу авторитетом.

Зовнішній підхід до визначення економічної безпеки бізнесу (Д. Ковальов, Т. Сухорукова, В. Шликов, В. Пономарьов та ін.). Наростання кризових явищ в економіці країни, посилення конкуренції, зміна економічних функцій держави, яка вже не була основним інвестором і споживачем продукції, змусили подивитися значно ширше на проблему економічної безпеки суб’єктів господарювання.

Стало зрозуміло, що збереження інформації є лише одним з аспектів економічної безпеки підприємств, дуже важливим, але не визначальним. Її рівень обумовлюється сукупним впливом багатьох деструктивних чинників, головні джерела яких почали пов’язуватися із зовнішнім середовищем підприємства.

У цьому зв’язку економічна безпека суб’єктів бізнесу (підприємств) стала розглядатися значно ширше – як можливість забезпечення їх стійкості в різних, у тому числі і в несприятливих умовах, які складаються в зовнішньому середовищі.

Ресурсно-функціональний підхід до визначення економічної безпеки бізнесу (Є. Олєйніков, О. Грунін, С. Грунін та ін.) ґрунтується на розгляді її сутності як наслідку ефективного використання внутрішніх ресурсів, потенціалу суб’єктів господарювання для запобігання внутрішнім і зовнішнім загрозам.

Так, Є. Олєйніков під економічною безпекою підприємства розуміє «стан найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів для запобігання загрозам і забезпечення стабільного функціонування підприємства в даний час і в майбутньому»[26].

О. Грунін та С. Грунін вважають, що економічна безпека підприємства – це такий «стан господарюючого суб’єкта, при якому він за найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів домагається запобігання, послаблення або захисту від існуючих небезпек і загроз або інших непередбачених обставин і в основному забезпечує досягнення цілей бізнесу в умовах конкуренції і господарського ризику»[27].

Корпоративні ресурси у цьому контексті розуміють як фактори бізнесу, що використову­ються власниками і менеджерами підприємства для виконання цілей бізнесу. Структура корпоративних ресурсів включає[28]:

· ресурс капіталу. Акціонерний капітал підприємства у поєднанні з позиковими фінансовими ресурсами є кровоносною системою підприємства і дає змогу купувати і підтримувати інші корпоративні ресурси, первісно відсутні у засновників даного підприємства;

· ресурс персоналу. Менеджери підприємства, штат інженерного персоналу, виробничих робітників і службовців з їхніми знаннями, досвідом і навичками є основною провідною і сполучною ланкою, що поєднує в одне ціле всі фактори даного бізнесу, забезпечуючи проведення в життя ідеології бізнесу, а та­кож досягнення цілей бізнесу;

· ресурс інформації та технології. Інформація, що стосується всіх сторін діяльності підприємства, сьогодні є най­ціннішим і найдорожчим з ресурсів підприємства. Саме інформа­ція про зміну політичної, соціальної, економічної та екологічної ситуації, зміни на ринках підприємства, науково-технічна і тех­нологічна інформація, конкретні ноу-хау, що стосуються певних аспектів даного бізнесу, нове в методах організації й управління бізнесом дає змогу підприємству адекватно реагувати на будь-які зміни зовнішнього середовища бізнесу, ефективно планувати і здійснювати свою господарську діяльність;

· ресурс техніки та обладнання. На основі фінан­сових, інформаційно-технологічних і кадрових можливостей під­приємства здійснюється придбання необхідного і доступного, виходячи з наявних ресурсів, технологічного та іншого об­ладнання;

· ресурс прав. З розвитком цивілізації, виснаженням природних ресурсів і підвищенням цінності для бізнесу нематеріальних активів різко зросла роль ресурсу прав. Цей ресурс включає до свого скла­ду права на використання патентів, ліцензії і квоти на використання природних ресурсів, а також експортні квоти, права на користуван­ня землею. Ресурс прав дозволяє підприємству долучитися до вико­ристання передових технологічних розробок, не проводячи власних (іноді занадто дорогих) наукових досліджень, а також отримати до­ступ до виключних можливостей розвитку бізнесу.

Таким чином, згідно з ресурсно-функціональним підходом, економічна безпека суб’єктів бізнесу пов’язується з ефективністю використання їх внутрішнього потенціалу. З цією метою розглядаються сукупність взаємопов’язаних між собою процесів, які протікають всередині підприємства і складають єдине ціле з точки зору їх функціональної ролі в забезпеченні його економічної безпеки.

Це дозволяє виділяти найважливіші фактори, що впливають на стан економічної безпеки підприємства, проводити аналіз розподілу і використання ресурсів підприємства, конструювати економічні індикатори, що відбивають рівень забезпечення функціональних складових економічної безпеки підприємства (фінансової, інтелектуально-кадрової, політико-правової, інформаційної, техніко-технологічної, екологічної, силової), розробляти заходи для забезпечення максимально високого їх рівня.

Разом з тим, при такому досить широкому підході втрачається чіткість розуміння суті економічної безпеки, вона ототожнюється з самою діяльністю підприємства, її ефективністю. Створюється уявлення, що рівень економічної безпеки підприємства є безпосереднім наслідком лише високої ефективності його діяльності. Насправді ж, причинно-наслідковий зв’язок між цими поняттями набагато складніший. З одного боку, завдання забезпечення достатньо високого рівня безпеки суб’єкта господарської діяльності покликано створювати передумови для успішного і ефективного його функціонування, формувати необхідні «безпечні умови» для реалізації корпоративних інтересів, захищати їх від внутрішніх і зовнішніх загроз. В цьому плані безпеку слід розглядати як забезпечуючий процес, що підпорядкований завданням ефективного функціонування і розвитку бізнесу.

З іншого боку, низька ефективність діяльності підприємства, як наслідок нераціонального управління його корпоративними ресурсами, знижує стійкість, надійність та адаптивність його внутрішнього потенціалу до зовнішніх умов господарювання, наслідком чого може стати загострення існуючих і виникнення нових небезпек і загроз його діяльності, і, відповідно, суттєве зниження рівня економічної безпеки підприємства.

В сучасних дослідженнях трактування суті поняття «економічна безпека підприємства (суб’єкта господарювання)» поки що залишається дискусійним, що відображає його складність і багатоаспектність.

Основні сучасні підходи до трактування цього поняття наведено в табл. 1.1.

Не дивлячись на певні відмінності у наведених у табл. 1.1 визначеннях економічної безпеки підприємства, можна виділити наступні їх спільні риси:

по-перше, економічна безпека суб’єктів господарювання пов’язується із необхідністю їх захисту від внутрішніх і зовнішніх загроз;

по-друге, завдання формування і підтримання певного рівня економічної безпеки пов’язується із об’єктивною необхідністю забезпечення стабільного функціонування і розвитку суб’єктів бізнесу;

по-третє, рівень економічної безпеки ставиться у залежність від ефективності використання внутрішнього потенціалу підприємства і ринкових можливостей.

Відповідно, під економічною безпекою бізнесу можна розуміти такий стан суб’єкта господарювання, при якому за рахунок протидії негативному впливу внутрішніх і зовнішніх загроз і небезпек забезпечується його стабільне та максимально ефективне функціонування в даний час і високий потенціал розвитку в майбутньому.

Різноманіття процесів, які протікають в межах суб’єктів господарювання, чисельність і складність чинників зовнішнього середовища визначають широкий спектр загроз, які можуть впливати на їх діяльність.

В науковій літературі наявні різні підходи до їх класифікації.

Так, В. Ярочкін[29] розрізняє загрози за відношенням до об’єкту, за збитком, ймовірністю виникнення, об’єктами, причинами появи, характером впливу, розміром збитків.

Таблиця 1.1

Основні сучасні підходи до трактування змісту поняття «економічна безпека підприємства»

А. Соснін і П. Пригунов[30] пропонують класифікувати загрози за джерелами, видами, способами, об’єктами, місцями, факторами виникнення.

М. Зацеркляний і О. Мельников[31] класифікують загрози за джерелом виникнення, мірою тяжкості наслідків, величиною ймовірності настання, впливом на стадії підприємницької діяльності, об’єктом зазіхань, суб’єктами, видами збитку, характером відповідальності суб’єктів, діяльність яких може кваліфікуватися як зазіхання на економічну безпеку підприємницької діяльності.

В свою чергу, О. Грунін і С.Грунін[32] вважають, що достатньо повною є класифікація загроз за джерелами, природою виникнення, ймовірністю реалізації, розміром збитків, відношенням до людської діяльності, об’єктами посягань, можливістю прогнозування, наслідками.

Узагальнення підходів окремих авторів до класифікації загроз економічній безпеці суб’єктів бізнесу дозволяє, перш за все, виділити наступні види загроз (рис. 1.4).

За місцем виникнення розрізняють внутрішніі зовнішнізагрози економічній безпеці суб’єктів господарювання (підприємств).

Джерела внутрішніх (ендогенних) загроз знаходяться всередині підприємства, в той час як зовнішніх (екзогенних) - перебувають поза його межами, в зовнішньому середовищі.

Внутрішні загрози пов’язані з господарською діяльністю підприємства і тими процесами, що супроводжують виробництво й реалізацію продукції, управління виробництвом. До основних з них можна віднести наступні:

· недоліки у роботі з персоналом підприємства - у плануванні, організації та управлінні персоналом (підбір, розстановка, організація праці, підвищення кваліфікації, навчання персоналу та забезпечення мотивації до праці);

· низький рівень внутрішньогосподарського контролю за здійсненням фінансово-господарських операцій, веденням обліку матеріальних цінностей та грошових коштів, складанням бухгалтерської й іншої документації, що безпосередньо сприяють вчиненню корисливих злочинів;

· невирішеність соціальних проблем персоналу (низька заробітна плата, соціальна незахищеність, відсутність мотивації до праці тощо);

· низький рівень організації роботи з конфіденційними документами (фінансовими документами, планами, звітами, цивільно-правовими документами, кресленнями, технічною документацією, електронними носіями інформації тощо), оскільки саме ці джерела інформації можуть бути об'єктами неправомірних зазіхань;

· плинність персоналу, відсутність досвідчених фахівців-професіоналів на важливих організаційно-виробничих ділянках підприємства, неефективна робота служби економічної безпеки;

· незадовільний стан забезпечення збереження матеріальних цінностей, грошових коштів і відомостей, що становлять комерційну, банківську та іншу таємницю;

· низький організаційний рівень захисту комп'ютерних систем від несанкціонованого доступу тощо.

Рис. 1.4. Узагальнена класифікація загроз економічній безпеці суб’єктів бізнесу

Зовнішні загрози виникають у зв’язку з несприятливою зміною чинників зовнішнього середовища функціонування суб’єктів господарювання.

Це такі як:

· надзвичайні ситуації природного, соціального і техногенного характеру;

· макроекономічні потрясіння (економічні кризи, високий рівень інфляції, несприятлива кон’юнктура ринку тощо);

· несприятливі зміни політичної ситуації;

· необґрунтовані законодавчі обмеження діяльності;

· інтенсивна, в тому числі і недобросовісна конкуренція (промислове шпигунство, переманювання конкурентами співробітників підприємства, які володіють комерційною таємницею, прямий підкуп співробітників підприємства представниками конкурентів, компрометація діяльності підприємства, керівників та окремих співробітників, укладання фіктивних цивільно-правових угод тощо);

· протиправні дії кримінальних структур (шантаж персоналу підприємства, викрадення інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства, погрози фізичних розправ над співробітниками фірми та їх близькими, пограбування і розбійні напади тощо);

· намагання третіх осіб заволодіти контрольним пакетом акцій підприємства та ін.

Варто зазначити, що джерела внутрішніх загроз є певною мірою підконтрольні керівництву підприємства, джерела ж зовнішніх загроз знаходяться поза межами необхідного впливу, що зумовлює в першу чергу необхідність прогнозування, виявлення і розробку заходів щодо мінімізації негативного впливу на діяльність підприємства саме зовнішніх загроз.

Залежно від обумовленості загрози поділяються на суб’єктивніта об’єктивні. Суб’єктивні загрози виникають внаслідок неефективної роботи самого підприємства в цілому або окремих його підрозділів та персоналу (передовсім керівників і менеджерів). Часто вони зумовлені навмисними або ненавмисними діями окремих працівників. Об’єктивними вважаються такі загрози, які виникають без участі й волі конкретного підприємства або його окремих працівників і не залежать від ухвалених рішень, дій менеджерів (стан кон’юнктури ринку, дії конкурентів і кримінальних структур, війни, надзвичайні лиха, негативний вплив органів державної влади тощо).

Зміст загрози як явища на поверхні виявляється через її форму, яка відображує способи зовнішнього вираження загрози, надає їй певної визначеності. У зв’язку з цим важливим є поділ загроз економічній безпеці суб’єктів господарювання за формою вираження. За цією ознакою можна виділити природні, екологічні, політичні, демографічні, соціальні, технологічні, економічні, фінансові, інституційні, інформаційні та інші загрози.

За рівнем сформованості розрізняються потенційні та реальні загрози. Потенційна загроза являє собою зародження небезпеки, формування передумов, можливості нанесення шкоди. Реальна загроза - це остаточно сформоване явище, коли для завдання шкоди не вистачає одного або декількох чинників або умов. Такий розподіл загроз дозволяє прогнозувати і передбачати можливість завдавання шкоди на початкових стадіях формування загрози. За появи ж реальної загрози перед системою забезпечення економічної безпеки підприємства виникає завдання створення умов, які б дозволили зменшити гостроту загрози і перевести її в потенційну.

За характером дії загрози можна поділити на прямі і непрямі. Прямі передбачають наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв’язку між негативними чинниками впливу на підприємство та ймовірними наслідками їх реалізації. До них також можна віднести повідомлення, попередження з боку інших суб’єктів про можливість заподіяння шкоди тим чи іншим інтересам підприємства. Якщо ж безпосереднього причинно-наслідкового зв’язку між впливом загрози і наслідками її реалізації немає, вона кваліфікується як непряма.

Загрози завжди є предметними і адресними, спрямованими на певний об’єкт. За видами об’єктів посягань виокремлюють: загрози персоналу, фінансовим ресурсам, матеріальним ресурсам, інформації, діловій репутаціїтощо. Виділення об’єктів загроз на підприємстві є необхідною передумовою і початковою стадією процесу забезпечення економічної безпеки підприємства, оскільки дозволяє виявити і сформувати перелік відповідних їм можливих загроз.

За суб’єктним складом (носіями) загрози можна розділити на загрози з боку конкурентів, контрагентів, кримінальних структур, органів державної влади, засобів масової інформації, власного персоналу та інші.

Важливим є поділ загроз за суб’єктивністю їх сприйняття: завищена, занижена, неусвідомлена, адекватна і уявна. Якщо оцінка негативних наслідків реалізації об’єктивно існуючої загрози суб’єктом бізнесу відповідає дійсності, то така загроза розглядається як адекватна, якщо її наслідки переоцінені – завищена, якщо ж недооцінені – занижена. Крім того, певні загрози можуть бути невраховані, а відповідно і неусвідомлені суб’єктом прийняття рішень. Уявна загроза – це така, яка є несправжньою, надуманою, штучно сформованою при відсутності достатньо реальних для цього підстав.

За можливістю прогнозування загрози поділяються на прогнозовані, ті, які можна передбачити, спрогнозувати на рівні суб’єкта господарювання і не прогнозовані, ті, які передбачити не можливо, оскільки вони мають складний, часто стихійний характер, невідомі джерела формування. До таких в першу чергу варто відносити всі форс-мажорні обставини.

Якщо появу загрози можна спрогнозувати і виявити, ймовірність з якою вона може реалізуватися і негативно відобразитися на господарській діяльності, то в залежності від величини такої ймовірності загрози можна поділяти на малоймовірні (ті, які майже ніколи не реалізуються), ймовірні (можливо реалізуються) та дуже ймовірні (швидше за все, що реалізуються).

Залежно від наслідків загрози поділяються на загальні та локальні. Загальні загрози відбиваються на діяльності всього підприємства, в той час як локальні відбиваються на окремих об’єктах (підрозділах, ресурсах, видах діяльності тощо).

Також за розміром передбачуваних збитків загрози можна розділити на катастрофічні, значні і незначні. Катастрофічні загрози призводять до руйнування внутрішнього потенціалу підприємства, що може зумовити до припинення його діяльності. Значні за розміром збитків загрози завдають підприємству таких втрат, які суттєво відображаються на його діяльності, різко погіршують його фінансово-економічний стан, вимагають для ліквідації наслідків їх дії значних трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів. Наслідки ж реалізації незначних загроз істотно не позначаються на діяльності підприємства і не впливають на його стратегічні позиції на ринку.

Наведена класифікація загроз не є вичерпною, оскільки ознак їх класифікації може бути багато. Разом з тим вона дозволяє мати загальне уявлення про складність і множину можливих загроз функціонуванню суб’єктів господарювання, які необхідно враховувати для забезпечення високого рівня їх економічної безпеки.

Головною метою економічної безпеки бізнесу є забезпечення його поточного ефективного функціонування і високого потенціалу розвитку в майбутньому.

Досягнення такої мети зумовлює множину функціональних цілей економічної безпеки [33]:

· забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості та незалежності суб’єкта господарювання;

· забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкурентоспроможності технічного потенціалу;

· сприяння досягненню високої ефективності менеджменту, оптимальної та ефективної структури управління бізнесом;

· досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його
інтелектуального потенціалу, належної ефективності корпоративних інновацій;

· мінімізація руйнівного впливу наслідків виробничо-господарської діяльності на стан навколишнього середовища;

· якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності суб’єкта господарювання;

· забезпечення захисту інформаційного поля, комерційної таємниці і досягнення необхідного рівня інформаційного забезпечен­ня роботи всіх підрозділів організації;

· ефективна організація безпеки персоналу, капіталу та майна, а також комерційних інтересів.

Досягнення наведених цілей обумовлює комплексний характер організації процесу забезпечення економічної безпеки суб’єкта господарювання (підприємства) відповідно до основних його функціональних складових (напрямів).

Під функціональними складовими економічної безпеки суб’єкта господарювання (підприємства) розуміються основні напрямки його економічної безпеки, які суттєво відрізняються один від одного за своїм змістом, набором функціональних критеріїв і способами забезпечення[34].

Традиційно прийнято виділяти такі основні функціональні складові (напрями) економічної безпеки підприємства, як фінансова, інтелектуальна і кадрова, техніко-технологічна, політико-правова, інформаційна, екологічна та силова.

Разом з тим, наведені складові економічної безпеки відображають в основному внутрішні процеси на підприємстві, тобто характеризують економічну безпеку з точки зору ефективного використання внутрішнього потенціалу і не враховують ризики і загрози, що виникають по каналам взаємодії суб’єкта господарювання і його контрагентів.

Як зазначають Г. Клейнер, В. Тамбовцев і Р. Качалов[35], найбільшу небезпеку для діяльності суб’єкта підприємницької діяльності несуть наступні ризики:

· ризик не реалізації профільної продукції внаслідок не укладення угод на поставку вихідних матеріалів;

· ризик недоотримання вихідних матеріалів внаслідок зриву укладених договорів про постачання;

· ризик неповернення передоплати постачальником;

· ризик не укладення угод на реалізацію продукції внаслідок зміни структури і зменшення потреби в даному виді продукції, заміщення продукції продукцією інших підприємств тощо;

· ризик неотримання або несвоєчасного отримання оплати за реалізовану без передоплати продукцію;

· ризик відмови покупця від отриманої і оплаченої ним продукції;

· ризик невірного прогнозування ситуації і отримання неправильних вихідних даних та ін.

Виходячи з цього, система економічної безпеки бізнесу, на нашу думку, має враховувати як рівень ефективності використання і захищеності його корпоративних ресурсів, так і ринкові аспекти економічної безпеки, тобто включати ринкову складову економічної безпеки бізнесу.

Основні складові економічної безпеки бізнесу (підприємства) зображено на рис. 1.5.

Фінансова складова вважається провідною й вирішальною, оскільки за ринкових умов господарювання фінансові ресурси є одним з головних чинників розвитку будь-якої економічної системи.

В таких умовах важливими стають завдання забезпечення високої ділової активності, фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності підприємства, оптимізація кредиторської та дебіторської заборгованості, прогнозування ймовірності та недопущення банкрутства підприємства, оптимальне планування, розподіл та використання фінансових ресурсів.

Інтелектуальна та кадрова складова. Належний рівень економічної безпеки бізнесу в значній мірі залежить від складу, структури, динаміки, рівня кваліфікації, професіоналізму та інтелектуальної активності працюючих на підприємстві працівників.

Досягнення інтелектуальної та кадрової безпеки підприємства відбувається за рахунок виявлення, прогнозування та оцінювання негативних процесів в цій сфері (висока плинність кадрів; низька кваліфікація працівників; слабка організація системи управління персоналом; праця за сумісництвом, що може спричинювати низьку віддачу працівника і можливий вихід конфіденційної інформації за межі підприємства; недосконала система мотивації праці; звільнення провідних висококваліфікованих працівників, що призводить до ослаблення інтелектуального потенціалу; зниження питомої ваги працівників з вищою освітою у загальній кількості працюючих; зниження винахідницької та раціоналізаторської активності та ін.) і розробки превентивних (запобіжних) або активних заходів, спрямованих на їх попередження або усунення.

Отже, забезпечення інтелектуальної та кадрової складових економічної безпеки охоплює два взаємопов’язані напрями діяльності:

перший - зорієнтований на роботу з персоналом підприємства, підвищення ефективності діяльності всіх категорій персоналу;

другий – спрямований на збереження й розвиток інтелектуального потенціалу, тобто сукупності прав на інтелектуальну власність або на її використання (у тому числі патентів і ліцензій) та на поповнення знань і професійного досвіду працівників підприємства.

Техніко-технологічна складова. Кожне підприємство характеризується певним складом техніки та технологій, які використовує в своїй роботі. Якість їх і відповідність сучасним світовим стандартам дуже суттєво впливають на ефективність діяльності підприємства і на перспективи його подальшого розвитку, а, відповідно, і на рівень його економічної безпеки. Відповідно, основна мета техніко-технологічної безпеки підприємства полягає в забезпеченні відповідності застосовуваних на підприємстві техніки та технологій сучасним світовим аналогам.

Рис. 1.5. Основні функціональні складові (напрями) економічної безпеки

суб’єктів господарювання (підприємств)

На основі аналізу поточного стану техніко-технологічної безпеки підприємства, виявлення основних негативних чинників і процесів в цій сфері (фізичне спрацювання основних засобів; моральне старіння основних засобів та технологій; неефективна організація виробничого процесу; порушення технологічних процесів тощо) розробляються загальні напрями, методи та передбачаються засоби підвищення рівня техніко-технологічної безпеки, які узагальнюються і вносяться в загальний план техніко-технологічного розвитку підприємства.

Політико-правова складова. Значення політико-правової складової економічної безпеки підприємства полягає в ефективному і всебічному правовому забезпеченні діяльності підприємства, чіткого дотримання підприємством і його працівниками всіх норм чинного законодавства.

Процес забезпечення цієї складової економічної безпеки включає в себе попередження збитків від негативного впливу як зовнішніх (політичного і нормативно-правового характеру), так і внутрішніх (низька кваліфікація працівників юридичної служби; недостатність фінансування даної служби; нерозуміння необхідності попередньої юридичної експертизи будь-яких внутрішніх або зовнішніх документів, договорів та ін.) загроз.

Інформаційна складова спрямована на створення і підтримання такого стану інформаційних ресурсів і пов’язаних з ними засобів та систем інформатизації, який би гарантував якісне і безперебійне забезпечення менеджерів підприємства актуальною інформацією і необхідний рівень її захищеності від незаконного втручання, розкриття чи розголошення.

Досягнення такої мети відбувається за рахунок виконання комплексу наступних завдань[36]:

1. Збір інформації. Здійснюється шляхом офіційних контактів інформаційно-аналітичної служби підприємства з різними джерелами відкритої інформації, неофіційних контактів з носіями закритої інформації, а також отримання інформації за допомогою спеціальних технічних засобів, організації збору внутрішньої інформації підприємства.

2. Обробка і систематизація інформації. Здійснюється з метою впорядкування інформації для наступного більш глибокого аналізу. З цією метою створюються класифікатори інформації і досьє, внутрішні бази даних.

3. Аналіз інформації. Полягає у всебічній обробці отриманих даних з використанням різних методів аналізу і технічних засобів. В процесі здійснення аналітичної діяльності проводиться прогнозування всіх аспектів діяльності підприємства і можливих варіантів поведінки зовнішнього середовища.

4. Захист інформації. Включає в себе заходи по захисту підприємства від промислового шпіонажу з боку конкурентів або інших зацікавлених осіб. Для цього проводиться технічний захист будівель, транспорту, кореспонденції, документації, переговорів тощо від несанкціонованого доступу, а також збір інформації про потенційних ініціаторів промислового шпіонажу проти підприємства і проведення превентивних заходів з метою їх запобіганню.

5. Зовнішня інформаційна діяльність. Здійснюється спільно зі службою по зв’язкам з громадськістю, інформаційно-аналітичним підрозділом підприємства і службою безпеки і має на меті створення в очах громадськості позитивного іміджу підприємства і протидію спробам іншим юридичним або фізичним особам завдати шкоду його репутації в майбутньому.

Екологічна складова. Сутність екологічної складової економічної безпеки полягає в оптимізації фінансових витрат підприємства таким чином, щоб при мінімальних витратах на дотримання екологічних норм по технологічним процесам і продукції, що виготовляється, мінімізувати втрати від адміністративних санкцій за забруднення навколишнього природного середовища і втрати ринків з більш жорсткими нормами екологічного законодавства, ніж ті, яким відповідає продукція підприємства. Досягнення вказаного завдання відбувається за рахунок дотримання діючих екологічних норм, мінімізації втрат від забруднення навколишнього середовища, аналізу ефективності заходів для забезпечення екологічної складової.

Силова складова. Забезпечення силової складової економічної безпеки підприємства відбувається за такими основними напрямами:

1) забезпечення фізичної безпеки персоналу фірми (перш за все керівників). Відбувається як за рахунок виявлення, усунення або попередження прямої фізичної небезпеки життю і здоров’ю працівників підприємств, так і недопущення морального тиску на них (загрози життю працівникам і членам їх родин, шантаж тощо);

2) збереження майна підприємства від негативних впливів, що загрожують втратою цього майна або зниженням його вартості. Проводиться захист майна від зловмисників, а також від форс-мажорних обставин (стихійні лиха, військові конфлікти, пожежі тощо);

3) силовий захист інформації підприємства (охорона приміщень, сейфів, інформаційних систем тощо від проникнення зловмисників і викрадення, спотворення або ушкодження інформації);

4) проведення превентивної або активної роботи із зовнішніми контрагентами та конкурентами підприємства. Ці заходи мають на меті виявляти і попереджувати негативний вплив або усувати джерела небезпек підприємству, що знаходяться в його зовнішньому середовищі (конкуренти, кримінальні структури, терористичні організації тощо).

Ринкова складова економічної безпеки характеризує ступінь відповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємства зовнішнім, які генеруються ринковим середовищем, відображає надійність і захищеність ринкової позиції підприємства.

Про ослаблення ринкової безпеки свідчать: зменшення частки ринку, яку займає підприємство; ослаблення конкурентних позицій і спроможності протидіяти конкурентному тиску; зниження адаптаційних можливостей підприємства до змін ситуації на ринку, відставання від вимог ринку; непередбачені зміни умов взаємодії з основними контрагентами: постачальниками, торговими і збутовими посередниками, інвесторами, споживачами і т. д.

Наведені складові економічної безпеки підприємства характеризують основні напрями її забезпечення, а також виокремлюють основні види ключових корпоративних ресурсів підприємства та його ринкові позиції, які потребують захисту від внутрішніх і зовнішніх загроз.