Загальні положення теорії закономірних відповідників

Будь-який словник не може передбачити всього розмаїття контекстуальних значень, що реалізуються в мовленні, так само як не може охопити і всього розмаїття сполучень слів. Тому теорія перекладу може встановлювати лише функціональні відповідності, які враховують залежність передачі певних смислових категорій від дії різних факторів.

У процесі перекладу вибудовуються три основні категорії відповідників:

1) еквіваленти, що встановилися через тотожність означуваного та відклалися в традиції мовних контактів;

2) варіантні й контекстуальні відповідники;

3) усі види перекладацьких трансформацій.

Еквівалентні відповідники як категорія принципово відрізняються від решти, тому що вони відносяться до сфери мови, тоді як дві останні – до сфери мовлення. Еквіваленти у процесі перекладу відрізняються своєю постійністю й відносною належністю оточення. Отже, в таких випадках перекладач фактично позбавлений проблеми вибору.

Що є критерієм правильності вибору засобів для досягнення адекватності перекладу? Якщо не можливо досягти тотожності, то таким критерієм виступає максимальне наближення отриманого результату до ориґіналу. Але переклад – це процес комплексний, у який залучається забагато різнорідних факторів, коли встановлення формальних відповідників на рівні мовлення неможливо. Отже, основа встановлення рівноцінності мовних засобів може бути тільки функціональною, а не формальною. Одна й та сама мовна форма може виконувати різні функції залежно від сполучення різних мовних і позамовних факторів. І хоча для правильного відбиття думок, почуттів, засобів сприйняття інформації, що містяться в ориґіналі, перекладач має звертатися до логіки, психології, літературознавства і т.д., все одно єдиною опорою його роботи є текст, і основа лінгвістичного підходу до нього – функціональні відповідники.

Розглянемо такий приклад. Освоєння європейцями Центральної та Південної Америки супроводжувалося християнізацією індіанських племен. Отже, біблейський текст підлягав перекладу мовою абориґенів. Місіонери мали перекласти слово “море”. Але як бути, якщо абориґени взагалі не мають поняття про те, що таке море. В їхній місцевості не існувало моря, а отже, не існувало і такого слова в мові. Проблему було вирішено таким чином: море переклали як “величезне болото” що вже було зрозумілим індіанцям. Цілком очевидно, що застосований підхід у цьому випадку – суто функціональний.

Якщо брати до уваги ще і той факт, що існують різні жанри текстів, які мають бути передані адекватно й так само відрізнятися у перекладеному варіанті, стає очевидним, що кількість та якість факторів, які складають основу функціональних відповідників для різних жанрів не буде однаковою. Загальною буде лише логіко-семантична основа. Трапляється й таке, що перекладач краще й глибше знається на дійсності, яка описана в ориґіналі автором. Але перекладач не має права підміняти авторське бачення дійсності своїм власним.

Усі фактори, що враховуються в теорії перекладу, прийнято ділити на лінгвістичні й екстралінгвістичні. Звичайно, це є певним спрощенням, бо багато з того, що відноситься до екстралінгвістичних категорій, підказується самим текстом, а також досвідом конкретного перекладача. Навіть ступінь його обізнаності на тому чи іншому матеріалі перекладу враховується в числі факторів, які визначають функціональну основу закономірних відповідників.