Місце перекладу серед лінгвістичних дисциплін. Види перекладу.

Переклад – це одне з найдавніших занять людини. Усі стосунки між державами підтримувались за безпосередньою допомогою так званих “товмачів”, які були одними з найосвіченіших членів свого суспільства. Але аж до останнього століття переклад був справою дещо інтуїтивною. Ситуація певним чином змінилася наприкінці 1-ї половини ХІХ століття, коли інтенсивний розвиток комп’ютерних технологій уможливив статистичну обробку великої кількості даних. На сьогодні існують певні алгоритми перекладу, які спираються на теорію перекладу та її термінологічний апарат.

Переклад визначається як один з видів мовної діяльності, що зводиться до процесу передачі думок, висловлених однією мовою засобами іншої. Іншими словами, це процес взаємодії двох мов. А якщо це так, то цей вид практичної діяльності спирається на лінгвістичний субстрат.

Володіння професією перекладача передбачає досконале знання двох мов – мови-джерела (source language) і мови перекладу (target language) в усіх аспектах – лексичному, граматичному, стилістичному, історичному, культурологічному і багатьох інших. Адекватний і повноцінний переклад зумовлює правильну, точну і повну передачу особливостей і змісту ориґіналу та його мовної форми.

Існує багато визначень перекладу, вони розрізняються за формальним і структурним підходом. Наприклад: “переклад – це заміна елементів або структур однієї мови на елементи іншої” [Хомський, Кейд, Розенцвейг, Найда та ін.] Є також семантичне й функціональне тлумачення перекладу, наприклад: “переклад – це передання на мові перекладу найближчих еквівалентів ориґінального повідомлення з точки зору значення та стилю” [Табер, Найда].

З точки зору функціональної комунікативної спрямованості розрізнюються три види перекладу: художній, суспільно-політичний та спеціальний.

За способом виконання переклад може бути письмовим/усним, на слух/з листа, послідовним/синхронним. Головними видами усного перекладу є послідовний (consequtive) та синхронний (synchronous).

Усі ці підходи роблять певний внесок у сучасне розуміння перекладу як міжмовної комунікації. Таке розуміння перекладу поділяють українська (Карабан, Корунець, Коптілов, Семенець) та російська (Бархударов, Комісаров, Швейцер) школи. Згідно з цим підходом, переклад – це процес трансформації мовленнєвого повідомлення з однієї мови в другу за умови, що його значення залишається незмінним [Чернов]. Іноді такий підхід називають теорією закономірних відповідників.