Виникнення економічної теорії, її напрямки, школи і течії

Людські істоти – це особи, що мають безліч потреб. В числі потреб їм потрібні любов, суспільне визнання, матеріальні блага і життєві зручності. Боротьба людей за покращення матеріального становища, їх прагнення “заробити собі на життя” – це і є предмет економічної науки.

Джерела економічної думки мають глибоке коріння і спрямовані в давнину. Уже перші люди володіли початковими економічними знаннями. З виникненням перших класових суспільств на древньому Сході в центрі економічної думки стали проблеми організації та управління державним господарством.

Економічна теорія вперше виникла в античному суспільстві як “економія” – наука про домогосподарство. Термін “економія” вперше запропонував Ксенофонт. Найбільш глибоким дослідником економічних проблем був Аристотель.

В більш пізній період виникли проблеми, пов’язані з економікою, яких не знав античний світ і які вимагали свого осмислення. Їх намагались вирішити такі вчені як Томас Мор, Томазо Кампанелла та ін.

Становлення капіталізму сприяло виникненню економіки як самостійної науки, яка дістала назву політичної економії. В центрі її уваги спочатку знаходилась не сфера виробництва, а сфера обігу. Розвиток світової торгівлі підвищив роль купців. Інтереси купців виражала перша школа, що виникла в політичній економії – меркантилізм (XVI –XVII)ст. В1615 році Антуан – де Монкретєн опубліковує “Трактат політичної економії”, що дав назву майбутній науці. Словосполучення “політична економія” походить від слів “політейя” – суспільство, держава; “ойкос” – господарювання, “номос” – закон. Таким чином, термін “політична економія” означає в буквальному смислі – закони суспільного господарювання.

Метою дослідження меркантилістів були пошуки джерел буржуазного багатства. Об’єктом спостережень стала капіталістична торгівля, а предметом пристальної уваги – рух грошей і товарів між окремими сторонами. Це вчення відображало інтереси торгівельної буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Оскільки основною формою багатства представники меркантилізму вважали золото і срібло, то таке багатство, на їхню думку, нагромаджується в результаті зовнішньої торгівлі.

Оскільки ця школа відображала переважно інтереси торгівельної буржуазії, уже наприкінці XVI – на початку XVII ст. її ідеї увійшли в протиріччя з інтересами промислової буржуазії.

На зміну меркантилізму приходить класична політична економія. Засновники – У. Петті. Ф. Кене та А. Р. Ж. Тюрго. Найвищого досягнення набула в працях англійських економістів А. Сміта (1723 - 1790) та Д. Рікардо (1772 - 1823). Класична політична економія зосередила увагу на аналізі відносин у сфері виробництва, включивши до неї всі галузі матеріального виробництва, та на вивченні її об’єктивних закономірностей, започаткувала теорію трудової вартості, аналіз капіталу та процесу відтворення.

У Франції варіантом класичної школи були фізіократи (з грец. – влада природи). Вони вперше джерелом суспільного багатства назвали не сферу обігу (на відміну від меркантилістів), а сферу виробництва, природу. Земля, на їхню думку, була найвищою цінністю. Фізіократи проаналізували капітал як один із факторів виробництва і прибуток як форму доходу з капіталу.

Класична школа буржуазної політичної економії, її прогресивні ідеї набули розвитку в марксистській політичній економії.

К. Маркс довів до рівня наукової теорії ідеї класиків політичної економії про двоїстий характер праці, виокремлює те, що обмін є істотною умовою визначення вартості товару, його реалізації, перетворення продукту праці на товар, виділив поняття середньої вартості товару, навколо якої коливаються ціни, а сама ціна, крім того виражає коливання попиту і пропозиції.

Історична школа та маржиналізм. Історична школа виникла в Німеччині. Економічні явища, на думку представників історичної школи, зумовлені історичними обставинами. Тому вони політекономію ототожнювали з поняттям “національна економіка”. У середині ХІХ ст. виникає новий напрям економічної науки – маржиналізм (від франц. - граничний). Основою маржиналізму є теорія граничнї корисності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно необхідними витратами, а ступенем насичення потреби у ньому, корисністю останньої одиниці запасу певного виду товарів, тобто граничною корисністю.

Основні напрямки сучасної економічної теорії. Всю сукупність течій і шкіл сучасної економічної думки можна умовно згрупувати в такі три основні напрямки:

1. Неокласична економічна теорія.

2. Інституціонально – соціальний напрямок, або інституціоналізм.

3. Кейнсіанство та неокейнсіанство.

Об’єктом дослідження неокласичної економічної теорії є поведінка ”Людини економічної”, яка як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму свої витрати (чи зусилля).

Інституціоналізм (з лат. – установа) – один із напрямів західної економічної думки, що виник наприкінці ХІХ ст. Він заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами, рушійною силою визнавав психологічні, соціально-правові фактори. Найпрогресивнішими ідеями прихильників сучасного інституціоналізму є необхідність участі трудящих в управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій.

Кейнсіанство – один із провідних напрямів сучасної економічної теорії. Назву отримав від імені всесвітньо відомого англійського економіста Дж. Кейнса. Кейнс усвідомив, що без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без істотного розширення функцій держави капіталізм неспроможний надалі існувати.

Посткейнсіаннство – один із напрямів розвитку західної економічної науки, що розглядає теорію Кейнса лише як один із елементів нової системи економічних поглядів. Значну роль посткейнсіанці відводять існуванню грошей та грошово-кредитних інститутів, грошового попиту та грошової пропозиції на процес відтворення, виступають за розробку довгострокової стратегії регулювання економіки, проведення глибоких структурних реформ, за впровадження системи національного планування економіки. Широкого розвитку в сучасних умовах набув також монетаризм, засновником якого вважають М. Фрідмена.

Суттєвий внесок в розвиток світової економічної науки внесли й українські вчені, такі як С.Ю. Десницький, М.А. Балудянський, І.В. Вернадський, Є.Є. Слуцький, М.В. Птаха.

Розвитку економічної теорії, в тому числі політичної економії, присв’ячена спеціальна наука “Історія економічних вчень”.