ДЖЕРЕЛА (ФОРМИ) ПРАВА

Джерела (форми) права — це засоби його зовнішнього виражен­ня, за допомогою яких право набуває формальної визначеності та загальнообов'язковості.

Розрізняють такі основні джерела права (схема 1.7).

Правовий звичай — це звичай, схвалений державою і виконан­ня вимог якого забезпечується державним примусом. Правовими стають звичаї, що містять вимоги, які відповідають інтересам і потребам держави. Сукупність правових звичаїв, що регулюють суспільні відносини в цій країні, називають звичаєвим правом. Під ним розуміють правила поведінки людей, що склалися вна­слідок багаторазового їх повторення (звичаї). Вимоги звичаїв хоча й не закріплюються в законах та інших нормативних актах, але визнаються державою та іншими учасниками суспільних від­носин. Саме звичаєвим переважно було право в рабовласницьких і феодальних державах. Відомі нам пам'ятки права тих часів, на­приклад «Закони Ману» (Індія), «Салічна правда» (Франкська держава), «Руська правда» (Київська Русь) «Литовські статути» (Велике князівство Литовське), за своєю сутністю становили зі­брання правових звичаїв.

Судовий або адміністративний прецедент — рішення в кон­кретній судовій чи адміністративній справі, яке стає обов'язковим зразком при вирішенні в майбутньому аналогічних справ. Пре­цедент є основним джерелом права в країнах, які належать до англосаксонської системи права (Англія, більшість її колишніх колоній).

Нормативний договір — правило поведінки, яке встановлюєть­ся за взаємною домовленістю кількох суб'єктів, визнається та забез­печується державою. Саме такими договорами є угоди між кількома державами, між державою і міжнародними організаціями.

Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий доку­мент, виданий уповноваженим державним органом, в якому за­кріплюються правила поведінки загального характеру, що забез­печуються державним примусом (норми права). Саме нормативно-правовий акт є основним джерелом права в Україні. Він характе­ризується такими ознаками:

1) видають спеціально уповноважені органи держави (Верховна Рада, Кабінет Міністрів) або посадові особи (Президент, міністри);

2) має зовнішню форму офіційного письмового документа, ви­даного від імені уповноваженого суб'єкта;

3) встановлює нові загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), змінює або скасовує чинні;

4) приймають відповідно до визначеної законом процедури;

5) притаманна певна юридична сила, яка відображає його співвідношення з іншими правовими актами, місце і роль у сис­темі законодавства. Так, Укази Президента України мають ниж­чу юридичну силу порівняно із законами, які ухвалюються Вер­ховною Радою України, але вищу, ніж акти Кабінету Міністрів України.

Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні юри­дичні документи, які не містять загальнообов'язкових правил по­ведінки (норм права), а тому не вносять змін і доповнень у чинне законодавство. Це, наприклад, різні постанови про затвердження положень, правил, статутів або акти, які складаються з деклара­ції, відозв, закликів.