Інтер’єр та визначення його просторовості
Композиційна побудова кожного окремого будинку, його інтер’єра та фасаду витікає, насамперед, з його практичного призначення. Розглянемо принципи організації внутрішнього простору будинку (інтер’єра).
Архітектура внутрішнього простору будинку залежить від його призначення, типу, масштабу простору, оздоблювальних матеріалів, конструкцій і багатьох інших умов. У композиції інтер’єрів всіх видів будинків є деякі загальні прийоми й принципи, знання яких допомагає подальшому оволодінню творчою практикою композиції інтер’єру при проектуванні різних будинків.
Головне завдання композиції внутрішніх приміщень будинку становить забезпечення максимальної зручності для людей, доцільності функціонального процесу при експлуатації будинку. Це визначається загальною структурою плану будинку, габаритами приміщень і розташуванням у них устаткування, найкращим зв’язком приміщень, найкоротшими шляхами сполучення усередині будинку, можливістю легкого орієнтування людей у будинках і виконання ряду спеціальних санітарно-гігієнічних вимог (освітленість, тепловий режим, вентиляція тощо).
Поряд з цим композиція внутрішнього простору будинку визначається такими технічними й економічними умовами, як
необхідність застосування добротних і міцних матеріалів, найпростіших економічних конструкцій для стін, перекриттів, віконних і дверних прорізів і інших елементів будинку, відповідність всіх площ і висот приміщень реальним потребам і нормативним вимогам тощо.
Дуже велике значення в інтер’єрі має також його естетична сторона. Художні особливості інтер’єра, як і архітектури будівлі в цілому, залежать від епохи, соціально-побутового укладу, призначення будинку і його окремих приміщень, їх значення в композиції, розмірів і устаткування.
Для сучасного інтер’єра житлових, громадських і промислових будівель характерна деяка загальна тенденція розвитку. Її можна визначити як прагнення створити не тільки зручне, але й світле, просторе й вільне середовище, яке не обмежувало б рухів людини, не давило би близькістю глухих стін і перекриттів, не ізолювало б людину від зовнішнього світу, було б розкрите до навколишнього простору, до світла, сонця, повітря й зелених насаджень. Звідси в сучасних умовах випливають і деякі загальні вимоги до просторової структури й взаємозв’язку внутрішніх приміщень, які повинні відповідати вказаним особливостям незалежно від того, які вони мають розміри.
Для того щоб створити гарний настрій в інтер’єрі як середовищі діяльності і життя людини за допомогою різноманітних елементів і приємного раціонально застосованого кольору, є декілька основних принципів,які необхідно враховувати при створенні інтер’єра. Застосування принципів гармонії в художньому оформленні інтер’єра має велике значення.
Гармонійна композиція полегшує сприйняття естетичної і змістової інформації. На принципах гармонії ґрунтується композиційна побудова шрифтового та ілюстративних матеріалів. Принципами, які визначають естетичну якість предметів інтер’єра, композиційну гармонійність, є повторення цілого в його частинах, відповідність розмірів, рівновага, ритм, пропорції. Принцип повторення цілого в їх частинах полягає в наявності провідної ознаки в елементах композиції. Він забезпечує послідовність її сприймання й полегшує зміну зон уваги при переході від одних елементів до інших.
Принцип відповідності розмірів вимагає визначити спільну закономірність співвідношення частин і цілого в процесі сприймання. Цей принцип враховують при застосуванні елементів прямокутної форми зі співвідношенням 2 : 3, 3 : 4, 3 : 5 (близько до золотого перерізу), 9:10 (динамічний квадрат).
Принцип рівноваги забезпечує зрівноваження частин і цілого відносно просторової осі, головним чином по вертикалі, оскільки на сприймання впливає на земне тяжіння. Найпоширенішим способом забезпечення зрівноваження елементів є симетричне їх розташування відносно вертикальної або горизонтальної осі. Така композиція створює враження статичності. Центральний елемент композиції стає головним. Також поширеною є асиметрична композиція. Вона дає можливість знаходити багатоваріантні рішення.
Співвідношення. Будь-який предмет має розміри й реальну величину. Це абсолютно об'єктивні параметри. Але в самій величині предмета закладена виразність. З поняттям «співвідношення» тісно зв’язані поняття контрасту й нюансу. Приклад контрасту ― флакон з ковпачком. Приклад нюансу ― порівняння величини двох відрізків.
Важливе значення для будь-якої композиції мають такі художні засоби, як пропорція― зв’язки між розмірами, і ритм ― повторення елементів, зв’язок відстаней.
Предмет утилітарного призначення характеризується зовнішньою формою й кольором, так само як добуток скульптури й живопису. Розглянемо насамперед характеристики форми предмета як такого, виключивши практичний і естетичний його зміст. Найпростіші ― це відомі нам основні геометричні форми: паралелепіпед, призма, циліндр, конус. Можливі й з’єднання цих геометричних тіл, перетин їх у різних комбінаціях. Величезна кількість предметів має ще більш складну форму з обрисами двоякої кривизни, природним входженням зовнішнього простору всередину тощо. Такі предмети можуть мати симетричну чи асиметричну форму.
Основною узагальнюючою категорією композиції варто вважати обмеження і цілісність зовнішньої форми предмета. Із завершеної композиції нічого не можна забрати без руйнування цілого. Завершеність зводиться до того, що весь інтер’єр вирішений цілісно й сприймається як природно створений, (форма чайної чашки). Іноді єдність цілого досягається за рахунок контрасту (приклад ― мотоцикл). Для того, щоб зберегти компози-ційну цілісність, іноді застосовують груповання елементів, або, іншими словами об’єднання окремих деталей у групи. Цей процес має два етапи: перший ― аналіз, другий ― синтез. Спочатку розглядаємо, потім вивчаємо, узагальнюємо, синтезуємо. Оскільки людина одночасно може сприймати тільки 6-7 елементів, то доводиться заздалегідь поєднувати їх у групи. Найважливішою якістю композиції є співпідпорядкованість. Класичний приклад органічного зв’язку частин є хребет.
Об’ємно-просторова будова. Будь-який предмет, що використовується в інтер’єрі, має три виміри. Тому його об’ємне сприйняття залежить від його основних вимірів. Якщо ширина й висота значно більші від глибини, то така будова називається фронтальною. Якщо ж глибина така сама, то будова називається просторовою.
Матеріал. Поверхня кожного предмета відрізняється якимись своїми якостями, вона може бути шорсткуватою або гладкою, полірованою або рифленою. Матеріал, з якого зроблений предмет, може викликати досить відчутні емоції. Це особливо відчувається, коли ми маніпулюємо предметом або просто торкаємося його.
Масштабність є важливою характеристикою предмета. Більші елементи, так само як і малі, мають певні особливості щодо їх сприйняття. На основі цього в людини затвердилися певні вимоги, що відбивають об’єктивний зв’язок між величиною предмета і його будовою.
Особливе значення в композиції інтер’єра має правильне трактування його частин і елементів відповідно до призначення й розмірів внутрішніх приміщень, які можуть бути розділені на три основні групи:
1. Головні приміщення, призначені для основних функцій будівлі. В житловому будинку ― це житлові кімнати; у школах ― навчальні приміщення, у виробничих будинках ― основні цехи тощо.
2. Допоміжні приміщення використовують для різних допо-міжних функцій будівлі. У житловому будинку ― це коридор, кухня, санітарний вузол; у громадських будівлях ― вестибюлі, гардероби, буфети тощо; у виробничих будинках ― склади, цехи тощо.
3. Комунікаційні приміщення, що виконують функцію зв’язку й використовуються для пересування людей, предметів, вантажів тощо. Такими комунікаціями є: коридори, галереї, усілякі проходи, сходи, ліфти, ескалатори тощо.
У виробничих будівлях композиційна структура визначається, головним чином, технологічним процесом виготовлення продукції. Схема технологічного процесу лежить в основі плану виробничої будівлі (рис. 3.11).
|
Залежно від призначення будинку існують чітко визначені на основі досвіду проектування й будівництва зв’язки приміщень, які виконують ті або інші функцій. Ці зв’язки, що поєднують приміщення або планувальні елементи будівлі чи споруди, називаються композиційними схемами або композиційними прийомами.
Композиційні прийоми в переважній більшості випадків специфічні й залежать від призначення будинку і його функцій (житло, виробничі чи громадські будівлі), але є деякі загальні принципові схеми, які можуть використовуватися при проектуванні різних видів будівель (рис. 3.12).
1. Зальна композиція, при якій основні функції будівлі чи споруди того чи іншого призначення зосереджені в єдиному приміщенні (прикладом можуть служити критий ринок, будівлі універмагу, торгівельного центру тощо (рис. 3.12, а).
2. Центрична композиція, у якій менші приміщення групуються біля великого головного (прикладом можуть служити видовищні й виставкові будівлі та споруди, розвинене житло, промислові будівлі тощо) (рис. 3.12, б).
3. Анфіладна композиція, при якій приміщення, розташовані одне за одним, зв’язані в одне ціле проходами або дверними прорізами (прикладом можуть служити музей, деякі типи універмагів, парадні зали державних установ, деякі типи промислових будинків тощо) (рис. 3.12, в).
4. Коридорна композиція, при якій приміщення розташо-вуються з однієї або двох сторін комунікаційного коридору (прикладом можуть слугувати навчальні й адміністративні будинки, лікарні, санаторії тощо) (рис. 3.12, г).
5. Секційна композиція, при якій будівля складається з ізольованих один від одного однакових планувальних елементів, так званих секцій (прикладом можуть слугувати секційні житлові будинки, в яких кожна секція складається з декількох квартир із загальними сходами, склади, деякі промислові будівлі) (рис. 3.12, д).
Крім зазначених існує диференційована композиція, при якій приміщення, що мають єдине функціональне призначення, утворюють окремі будинки, пов’язані з іншими спорудами за допомогою спеціальних переходів і коридорів (прикладами можуть слугувати деякі лікувальні й оздоровчі будівлі ― лікарні, санаторії, будинку відпочинку, а також палаци культури, промислові споруди).
днокімнатна квартира тощо) (рис.3.12 а).
 | |||
 |
У практиці проектування й будівництва всі ці прийоми композиції трапляються як у чистому вигляді, так і в різних сполученнях, утворюючи «змішані» композиції.
Перші три композиційні схеми створюють можливість формування цілісного інтер’єра, який охоплює майже весь внутрішній простір будинку, відповідно до його призначення. При цьому інтер’єр, сформований за кожною з цих схем, буде мати свої специфічні особливості. У коридорних і секційних схемах виникають відносно ізольовані інтер’єри окремих приміщень або їхніх груп.
Сьогодні дизайнери в один голос повторюють про стиль мінімалізму: «Нічого зайвого і максимум вільного простору». Іноді, втім, це починає нагадувати японські будинки, де вся підлога вкрита циновками з рисової соломки і майже немає меблів. Тоді виникає задача негайного «пожвавлення інтер’єра». Найпростіший і перевірений спосіб ― використовувати всілякі предмети інтер’єра, що додадуть ізюминку будь-якому сучасному стилеві оформлення.
Найбільшої уваги серед предметів інтер’єра мають, звичайно, килими.Крім практичної користі (килим виконує функцію поглинання звуку, м’якості та затишку) килими сьогодні приносять естетичну насолоду. Для створення розкішного інтер’єра у східному стилі підійдуть перські килими ручної роботи ― найкращі і найдорожчі на сьогоднішній день. Малюнок цих килимів зберігає яскравий колір і точність візерунка навіть на зворотному боці. По європейських килимах теж приємно ходити босоніж, і вони випускаються в найрізноманітніших стилях ― від відтворення стародавніх зразків килимів до абстракціонізму та етніки.
Відмінною альтернативою настінному килимові є гобелен.Сьогодні це і ткана картина, і декоративне панно, і тканина для оббивки меблів. Класичний стиль гобеленів доповняють імітації картин великих художників, а абстрактний малюнок гобелена підкреслить сучасний стиль.
Порожні нудні стіни можна прикрасити і картинами.Репродукції відомих картин у великовагових стародавніх рамах не менш популярні, ніж ультрасучасні абстрактні постери. Постер сьогодні може замовити кожен бажаючий: у картинній галереї допоможуть підібрати рамку або багет до зображення, що сподобалося. Не виходять з моди і фотографії: чорно-білі в стилі ретро в кутих ажурних рамочках або кольорові в скляному оформленні ― треба тільки вибрати.
Предмет інтер’єра, без якого не може обійтися жодна кімната (якщо тільки не запалювати дюжину свічок щовечора) ― світильники. Сьогодні до кожного стилю оформлення можна підібрати потрібне освітлення: торшер, люстра або бра. Модний і дуже популярний напрямок в оформленні світильників ― вітражі. Мистецьки виконаний кольоровий вітраж прикрасить навіть строгу обстановку.
Безумовний лідер серед створювачів атмосфери затишку і тепла предметів інтер’єра ― штори.Портьєри, тюль і ламбрекени захищають від холодного повітря з вулиці, шуму і світла. Гарному відпочинку в спальні сприяють спокійні і теплі тони штор, а для дитячої підійдуть яскраві, барвисті. Популярними елементами дизайну в Європі вважаються французькі штори (маркізи), а також романські й австрійські штори.
Завжди хочеться, щоб у нашому будинку були присутні якісь визначені штрихи, що підкреслювали б індивідуальність хазяїнів. При створенні загального інтер’єру не слід забувати і про дрібнички, що додають завершеності будь-якій ідеї. Деталі не можуть бути незначними, з них усе складається і від них усе залежить. Якого кольору корінці книг на полицях, як розставлені напої в барі ― усе це має значення. Деталь може бути помітною як рожевий кущ на вікні, або зливатися з загальним настроєм кімнати, лише злегка акцентуючи ведучі мотиви інтер’єра. Такими деталями можуть служити, наприклад, вироби з африканського чорного дерева, дорогого, рідкісного найкрасивішого дерева у світі. Виконані вручну африканськими різьбярами по дереву маски, статуетки, скриньки, тростини та інші предмети інтер’єра з чорного палісандра органічно впишуться в будь-який інтер’єр. І, звичайно, потрібно пам’ятати про функціональність предметів інтер’єра, адже якщо красиві речі зовсім марні, радувати вони будуть не дуже довго.
Найважливішою умовою й засобом вираження художньої якості інтер’єра (а також і архітектурного ансамблю, розглянутого вище) є виявлення його просторовості, що характеризується, в першу чергу, підкресленням глибини простору по основних напрямках видимості інтер’єра.
Розглянемо загальні умови побудови й виявлення глибинності простору.
1. Насамперед, глибинність простору залежить від фактичних відстаней до його границь, якими в інтер’єрах є поверхні стін і перекриттів, і від співвідношень цих відстаней. Коли переважною і досить великою є відстань по глибинній координаті, як це має місце в анфіладах, галереях і залах, у яких довжина набагато перевершує ширину, тоді глибина простору виражається найбільшою мірою.
2. Одним з основних факторів виявлення глибини інтер’єра є композиційна структура плану будинку. У першу чергу варто вказати на класичний прийом розвитку композиції інтер’єра будівлі за взаємно-перпендикулярними глибинними вісями, що розкриває анфілади приміщень і перспективи. Щодо цього найбільш характерними є плани Палладія і зодчих російського класицизму (друга половина XVІІІ й початок XІ ст.) ― Баженова, Казакова, Кваренги, Россі тощо.
У наведеному на рис. 3.13 прикладі послідовно витриманий принцип композиції плану будинку за вісями. Тим самим встановлюється зв’язок інтер’єра з навколишнім середовищем. Простір інтер’єра значно розширюється, причому це досягається не шляхом збільшення площ і кубатури будинку, а тільки шляхом застосування певного композиційного прийому.
Прийом строгої побудови інтер’єра за вісями симетрії може бути названий регулярним на відміну від прийому вільної композиції плану, при якому не переслідується мета досягти симетрії ні в цілому, ні в частинах. Але й у такій вільній, мальовничій композиції теж може бути досягнута єдність і просторовість інтер’єра шляхом створення глибини в певних напрямках, а також шляхом розчленовування простору на окремі ділянки, які, будучи розмежованими, становлять у той же час єдине ціле. Останнім часом такі прийоми композиції планів з вільним розкриттям простору широко застосовуються в архітектурі громадських і житлових будинків.
3. Виявлення глибинності простору залежить також від його членувань. Визначення початкової (перший план) і кінцевої (далекий план) границь створює необхідні умови для виявлення глибини простору. Цим прийомом часто користуються при декоративному оформленні сцени й у живописі при виявленні глибин простору. Але ще виразнішою стає глибина простору при наявності проміжних членувань між першим і далеким планами, завдяки яким створюється відлік глибини простору. Якщо кількість членувань за глибиною значно збільшується, то ці членування сприймаються як поверхня, що йде в глибину, і членування фактично зникають.
4. Виявлення глибинності простору досягається також наяв-ністю поверхонь, що йдуть у глибину простору. Вони можуть бути названі поверхнями, що розсікають простір. Вони сприяють зоровому руху у глибину й також служать засобом виявлення глибини простору. Розчленовування січних поверхонь рельєфом із ліній, що йдуть у глибину, створює направляючі для зазначеного зорового руху. Цей засіб виявлення глибини простору називається методом перетину.
5. Виявлення глибинності простору досягається також методом накладення, при якому форми передніх планів частково заслоняють собою форми задніх планів, чим виявляється їхнє взаємне розташування за глибиною.
6. Глибину простору виявляють перспективні скорочення всіх предметів, що зменшуються за мірою віддалення їх від глядача. Ці перспективні скорочення визначають сходимість паралельних горизонтальних ліній, що йдуть у глибину, в точках сходу на горизонті, зменшення висот, ширину і глибину форм і інтервалів між ними по мірі їхнього віддалення, ракурси й інші явища лінійної перспективи. В архітектурних спорудах і їхніх інтер’єрах переважають вертикальні й горизонтальні площини й прості геометричні поверхні й об’єми. Тому всі описані явища лінійної перспективи в архітектурних перспективах виражені особливо яскраво. У методах перетину й накладення присутні й перспективні скорочення і навпаки в архітектурній перспективі мають місце методи перетину й накладання.
7. Глибина простору виявляється також повітряною перспективою, що більше відчувається в ансамблевих побудовах з далекими планами, але у певній мірі має місце також і в інтер’єрах. За законами перспективи форми, що знаходяться поблизу, на першому плані, сприймаються більш ясно, чітко й рельєфно. Добре видно фактуру їхньої поверхні. В міру віддалення їхні деталі починають узагальнюватися й зникати, перестає бути видною фактура. Об'ємні й рельєфні форми в міру віддалення починають сприйматися як площинні й силуетні, зменшується ясність колірних відносин, змінюються тональності кольорів і нівелюється їхня насиченість. Аналогічні зміни відбуваються й у світлотіні: в міру віддалення предметів послаблюються як світло, так і тіні.
В архітектурній композиції використовується природна лінійна й повітряна перспектива. Але іноді користуються посиленням як однієї, так і іншої перспективи. Метод посилення лінійної перспективи, а іноді наближення окремих предметів і трансформації простору показано на схемі, що приведена нижче (рис. 3.14.).
Тут показано фрагмент архітектурної декорації, що має два горизонти, а також перспективної побудови із двома точками сходу при одному горизонті. Посилення перспективи широко використовується в театральних архітектурних декораціях, а також у творах живопису при зображенні архітектурних мотивів.
8. Просторовість інтер’єра вимагає особливого підходу до обробки обмежуючих його поверхонь. Для фарбування стін і плафонів використовують світлі, найменш щільні кольори: для стін широко застосовується скло. Все це сприяє враженню більшої просторовості інтер’єра.
Дата добавления: 2016-01-26; просмотров: 2592;