Архітектурний ансамбль

Ансамбль в архітектурі ― це функціонально зв’язана сукупність будівель і прилеглого середовища, яка приведена до єдності й отримала певний художній вигляд. Архітектурний ансамбль, у такій же мірі, як окрема будівля і її інтер’єр, є архітектурним добутком і об’єктом творчої праці зодчого.

Розрізняють ансамблі міські, загородні, паркові. Вони бувають малого й великого масштабу. Їхня архітектура у більшій або меншій мірі завжди сполучається із природою, що також стає об’єктом архітектурної композиції та невід’ємною частиною території. Під організацією території розуміється просторовий розподіл і облаштування вулиць, доріг, будинків, інженерного устаткування й усього того, що ми розуміємо під благоустроєм території. Ансамбль, як і архітектурний твір має певний художній вигляд. Людство має багатий досвід і найціннішу спадщину щодо архітектурних ансамблів, у якій виражаються суспільні ідеали й прагнення, художні смаки різних епох. Розрізняють два види міських ансамблів. До першого відносяться ансамблі, створені протягом тривалого часу (протягом декількох десятиліть, а іноді й сторіч). Зодчі більш пізнього часу будували нові будівлі та споруди в інших стилях і включали їх у загальну форму ансамблів, що були створені раніше, доповнюючи й розвиваючи первинний задум. Прикладом може служити Червона площа в Москві (рис. 3.4).

До другого виду відносяться ансамблі, створені одноразово, за єдиним задумом, у єдиному архітектурному стилі. Прикладами можуть служити ансамблі Петербурга, створені архітектором Россі (вулиця Россі; Олександрійський театр і ансамбль прилеглих площ; Палацова площа, ансамбль Російського музею), і багато нових ансамблів, створених радянськими й зарубіжними зодчими (рис. 3.5, 3.6).

Обидва види міських ансамблів звичайно входять до складу сучасного міста, пристосовуючись до його практичних потреб. Виняток становлять ансамблі, перевтілені в історико-архітектур-ний музей, які утворюють так звані острівці-заповідники в сучасному місті, відокремлені парковими зонами. Прикладами можуть служити ансамблі кремлів у старих російських містах.

Композиція як міста в цілому, так і окремого ансамблю в першу чергу визначається історичними умовами. Істотний вплив на композицію ансамблю мають також природні умови. Низький, рівнинний рельєф місцевості дає можливість проводити прямі дороги, проспекти й вулиці. Нерівномірний рельєф змушує будувати криволінійні дороги й вулиці, перетинати низини віадуками й мостами, що надає ансамблю живописний характер.

Важливе значення для планування населеного пункту в цілому й для його ансамблів має наявність водойм і їхній характер, тому що в більшості випадків це позначається на плануванні ансамблю й міста. Чим більша водойма, тим більше орієнтується на неї ансамбль або місто: влаштовуються набережні, прибережні парки й сквери; будівлі, розташовані на рельєфі, звертаються до водойми; убік водойми розкриваються ансамблі й площі. Так виникають парадні «фасади міст», що виходять на береги великих рік і морів (рис. 3.7).

а) глибинно-просторова перспектива, що може розкриватися

Зв'язок із природою у внутрішніх міських ансамблях здійснюється шляхом розкриття перспектив на навколишній пейзаж і шляхом влаштування парків, скверів, ставків, фонтанів, басейнів тощо (рис. 3.8).

		Рис. 3.8. Схематичний план центрального ансамблю міста

У містобудівній практиці склалися певні планувальні прийоми й форми (вулиці різних типів, площі, міські центри), на основі яких складаються ансамблі. У просторовій композиції ансамблів розрізняють наступні найбільш типові побудови:

а) глибинно-просторова перспектива, що може розкриватися уздовж витягнутої площі, уздовж вулиці, бульвару, каналу, ріки тощо. Ця перспектива може починатися з композиційно головного елемента або приводити до нього; весь простір, охоплений перспективою, може бути головним елементом відносно оточення;

б) замкнутий (або напівзамкнутий) простір, що обмежується забудовою або масивами зелені. До цього виду композиції ансамблю відносяться міські й паркові площі, квартальні й внутрішньозаводські простори й площі;

в) вільний простір, у якому будівлі розташовуються таким чином, що не утворюють чітко визначених певних лінійних меж площі або вулиці. В цьому випадку елементом, що визначає просторове середовище, служать природні межі або периметральні споруди;

г) панорами набережних, а також панорами, що розкриваються з високих точок зору всередині самого міста або селища. У таких ансамблях великого значення набувають силует забудови й висотні споруди (рис. 3.9, 3.10).

Звичайно, в ансамблях спостерігається поєднання зазначених типових випадків, тим більше, що ансамблі сприймаються в русі та з різних точок зору.

При побудові архітектурного ансамблю використовуються наступні прийоми:

1) розміщення в певних місцях будівель, що виділяються за своїм значенням, масштабом, композицією та художніми якостями. В ансамблі може бути одна або кілька таких будівель, які слугують його композиційними вузлами;

2) використання в якості композиційних вузлів ансамблю історичних пам’ятників архітектури;

3) встановлення монументів, присвячених видатним подіям і діячам, у добре видимих частинах ансамблю.