Зовнішній вигляд споруд

Зовнішній вигляд споруд залежить як від внутрішньої (планувальної, просторової і конструктивної) його структури, так і від містобудівних умов (місце розташування, природне й архітектурне оточення тощо). Тривимірність — основна властивість архітектурного об’єму, і тому найбільш цілісно він сприймається, коли його основні виміри (висота, довжина, ширина або глибина) досить розвинені й видимі (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Афіни. Храм Ніки на акрополі

Основним типами архітектурних об’ємів є висотний (висота значно переважає два інші виміри) та протяжний (довжина домінує над глибиною й висотою). Будівля, яка розміщується окремо, сприймається як архітектурний об’єм у тих випадках, коли її видно з декількох сторін. При огляді зовнішній вигляд будівлі з однієї сторони може сприйматися як архітектурний об’єм, коли, крім висоти й довжини, розвинена глибина, як це, наприклад, має місце в будівлях із ризалітами (рис. 3.2).

Виходячи з умов сприйняття і з огляду на містобудівні особливості розташування будівель, можна розділити об’ємну композицію будівель на три основні групи:

1) фронтально-площинна композиція, розрахована на видимість будівлі з однієї сторони й на розташування будинку по лінії вулиці;

2) фронтально-просторова композиція, розрахована на ті ж умови видимості й розташування стосовно вулиць, як і попередня, але що має просторові елементи (ризаліти, портики, навіси тощо);

3) об’ємна композиція, розрахована на видимість будівлі з різних сторін і на розташування будівлі на вільній ділянці: на міській площі, на розширеній ділянці вулиць, на вільній території кварталу, в парку тощо.

Розглянемо основні умови і методи виявлення об’ємної форми, які пов’язані з побудовою зазначених композицій. Основними ознаками, що характеризують вертикальну плоску поверхню, є: прямокутна форма силуету, що має горизонтальну основу й вертикальні сторони, горизонтальні й вертикальні членування поверхні. Ускладнення загальної форми плоскої поверхні об’єму, а також криволінійні й похилі членування можуть викликати зорове відчуття його деформації, що треба враховувати при виборі характеру членувань і декору. Характерні для фасаду вертикальні й горизонтальні членування поверхні об’єму, що виявляють її форму, виникають на основі структури внутрішнього простору (членування будівлі в плані на окремі приміщення і по висоті ― на поверхи та певні конструктивні елементи), а також членувань фасаду будівлі віконними прорізами. В основі виразності фасадної поверхні, таким чином, лежить реальна структура об’єму будівлі і її тектоніка.

У класичній архітектурній спадщині ми можемо знайти багато прикладів побудови членувань у фасадних площинах. Здебільшого ці членування можна розглядати як відтворення на фасаді фронтально розташованої конструкції (реальної або ілюзорної). При цьому має місце виявлення не тільки її висоти й ширини, але й глибини, дійсної або ілюзорної, чим досягається враження просторової фасадної поверхні.

Більш складним видом фронтально-просторової композиції будівель є фасади з розвинутою конфігурацією (відповідно плану) й значною довжиною. Такого роду фасад складається в основному не з однієї, а з трьох фронтальних площин, з яких дві (лицьові площини двох чи більше ризалітів) знаходяться на першому плані, а третя (центральна частина фасаду) розташована на другому плані, у глибині. Перед центральною частиною фасаду утворюється площа, що має назву парадного двору.

Фронтально-просторова композиція фасаду будівлі може бути й асиметричною. У цьому випадку єдність і характер фронтальної композиції досягаються зрівноважуванням її частин шляхом використання співвідношень різного роду.

Розглянемо основні умови й методи виявлення тривимірності архітектурного об’єму.

1. Геометрично правильні куб або чотиригранна призма, розташовані проти однієї зі сторін по її осі, не є тривимірними формами: буде видно тільки одну сторону куба або призми, тобто одна площина (рис. 3.3, а). При зміні положення глядача, коли в поле зору потрапляє бічна сторона, стають видимими всі три виміри об’єму. Але однієї цієї умови для виявлення об’єму ще недостатньо. Тривимірність об’єму стає чіткіше видимою, якщо горизонтальні межі сторін ми бачимо в досить великому ракурсі, що залежить від висоти лінії обрію й від відстані точки зору від об’єму (рис. 3.3, б).

Чим далі розташовується точка зору й чим менш вираженим стає кут між горизонтальними межами сторін об’єму, що залежить також від висоти лінії обрію, тим більш плоским здається об’єм, тобто тим менше він виявляється (рис. 3.3, в).

При дуже близькому до об’єму положенні точки зору (коли кут зору перевищує 35–38°) неможливо охопити його поглядом як цілу форму, крім того, при цьому створюються сильні ракурси, тому об’єм у цілому з дуже близьких точок зору виявляється погано. У полі зору в цьому випадку починають домінувати розташовані на першому плані деталі об’єму (рис. 3.3, г).

Крім зазначених перспективних ефектів, що сприяють виявленню тривимірності об’єму, істотне значення має освітлення. Розходження в освітленості двох видимих плоских граней об’єму виявляють кут між ними, завдяки чому стає більш чітко видимою тривимірність об’єму. Якщо ми звернемося до інших простих геометричних форм, застосовуваних при побудові архітектурних об’ємів, то ми побачимо, що в деяких із цих геометричних форм тривимірність виражена більш ясно. До таких форм відносять, наприклад, багатогранники, циліндри, сферичні поверхні тощо.

2. Другу групу ознак виявлення тривимірності архітектурного об’єму становлять ті ознаки, які залежать від характеру членувань об’єму.

В об’ємах, утворених криволінійними поверхнями, а також плоскими поверхнями, що сполучаються під кутом, форма об’єму виявляється членуваннями, що являють собою начебто горизонтальні перетини об’єму. Рельєфність горизонтальних членувань, зокрема винесення карнизної плити, також сприяє виявленню форми об’єму. Вертикальні членування сприяють виявленню форми циліндрів внаслідок видимого скорочення рівних інтервалів між членуваннями.

Крім вказаних членувань поверхні об’єму, велике значення у виявленні тривимірності мають членування його на об’ємні частини. Подібні членування можуть бути названі членуваннями маси об’єму. Ці членування іноді можуть мати характер чітко видимих ззовні членувань внутрішнього простору об’єму.

В об’ємних композиціях, що складаються із декількох елементів, великого значення набуває супідрядність об’ємних форм і виділення головної з них. Залежно від просторового розподілу об’ємних елементів і положення головного з них об’ємна композиція може мати наступні види:

а) композиція з вертикальною віссю симетрії. У цьому випадку буде виникати рівнобічність композиції, тобто відсутність орієнтації на яку-небудь переважну точку зору;

б) композиція з вертикальною площиною симетрії сприяє орієнтації головної частини на дорогу, вулицю або площу;

в) асиметрична композиція ― відсутня вісь або площина симетрії, єдність будується на основі рівноваги різних об’ємних елементів і форм.

Центральний круглий зал, в якому домінує висота, є композиційним і в той же час геометричним центром інтер’єра, навколо якого групуються інші приміщення. Перекриття над цим залом є центральним завершенням зовнішнього об’єму будинку. Це завершення завдяки його кілька разів повтореним криволінійним обрисам має істотне значення у виявленні об’єму будинку. Однакові шестиколонні портики, що примикають із чотирьох сторін до основного масиву будинку, також сприяють виявленню тривимірності об’єму, тому що глядач із будь-якої точки зору бачить портики в різних поворотах і бачить їхній зв’язок із центральною вертикальною віссю будинку.

Специфічною рисою архітектурного об’єму є тривимірний розвиток композиції його поверхонь (фасадів) на противагу площинному розвитку при фронтально-площинному рішенні. Архітектурний об’єм обмежує внутрішній простір (приміщення); відповідно до цього вирішується просторова структура будинку та розподіляються конструктивні елементи. Вони і є основою створення образно-виразної композиції фасадів, які в тривимірній формі закономірно зв’язані між собою єдиним мотивом, що утворює зоровий рух навколо об’єму.

Художня виразність об’ємної композиції значною мірою залежить від розробки навколишнього середовища: підходів і під’їздів, планування навколишньої території, зелених насаджень, малих архітектурних форм тощо.