Та характеру матеріалів

Великий вплив на сприйняття кольорових поверхонь робить їхня структура й характер матеріалу. Поверхні бувають, наприклад, дзеркально гладкими, шорсткуватими тощо. Вони можуть бути рівними, нерівними й мати вигнуту форму. Нерівності можуть розташовуватися в певному порядку (у вигляді візерунка) або бути розкиданими безладно. Поверхня предмета залежно від своєї структури справляє певне оптичне враження і викликає особливе подразнення ока. Структура поверхні робить надзвичайно сильний вплив на характер кольору. Особливо чітко це проявляється тоді, коли в межах якої-небудь групи кольорів змінюють структуру кольорової поверхні.

При виборі кольору художника й архітектора в першу чергу цікавить його естетичний вплив. Вони розрізняють:

1) простий естетичний вплив окремого кольору або сполучення кольорів;

2) загальне художньо-естетичне враження.

Останнє включає весь простір, що сприймається. Колір ми сприймаємо не ізольовано. Навіть у невеликому фрагменті, як правило, сполучається декілька кольорів, які підсилюють або послаблюють один одного. Завдяки кольору можна бачити предмет, але крім цього колір викликає певні переживання, почуття. Тому колір слід обирати дуже продумано та обгрунтовано. Свідоме групування різних кольорів, в основу якого покладено ті або інші вихідні позиції, називають комбінаторикою. Оцінка й використання комбінованих кольорів ― важливий крок на шляху вибору кольору.

Предмет, на який наноситься та чи інша фарба, особливо його функціональне призначення й характер поверхні, дуже впливає на справлене кольором враження. Розглядаючи відношення кольору й предмета, говорять про цілісне враження або про єдність кольору й форми. Таким чином виникає гармонія.

Якщо розглядати можливості вибору кольору з позицій естетики, то можна розрізнити три поступові градації:

· комбінаторика, тобто груповання кольорів за елемен-тарними естетичними законами ― подібністю, симетрією або контрастом;

· гармонія, тобто вибір сполучення кольорів з урахуванням особливого впливу кольору або його виразності у зв’язку з предметом або його структурою;

· динаміка кольору, тобто вибір кольору, спрямований на певний психофізіологічний вплив. При цьому найсуворішим чином враховуються показники активності кольору, висвітлення (модуляція світла й тіні) і простір приміщення (включаючи перспективу), його функції, меблювання, устаткування.

Безліч факторів, які доводиться враховувати при колірному рішенні, робить необхідною розробку відповідного проекту.

У процесі розроблення проект проходить певні стадії ― від вибору загального колірного рішення до оформлення окремих деталей, а саме:

1. Вибір проектного рішення, що обумовлюється загальними композиційними законами, враховуючи архітектуру й функціо-нальне призначення конкретного інтер’єра. При цьому визначаються домінуючі світлі й темні поверхні.

2. Визначення колірного тону насиченості використовуваних кольорів, необхідних для досягнення бажаного ефекту. Розподіл цих кольорів на основних поверхнях.

3. Розподіл окремих кольорів для фарбування будівельних деталей (колони, балки й нижні поверхні конструкції) залежно від умов праці.

Отримане сполучення кольорів урівноважується відносно розмірів поверхонь і інтенсивності їхнього кольору, причому виходять із того загального враження, яке повинен справляти інтер’єр. Цілісність загального враження не повинна порушуватися неправильно обраними другорядними й супутніми кольорами.

Проект колірного рішення може бути представлений у вигляді ескізу. Але ескіз не дає ще повної гарантії того, чи буде практично отриманий задуманий інтер’єр. Більш доцільно виготовити макет з необхідними деталями, включаючи висвітлення. Однак і при наявності макета необхідно випробувати кольори в натурі. При виконанні проекту колірного рішення потрібна гарна просторова уява й багатий досвід.

Фактура колірної поверхні. Про роль фактури поверхні в сприйнятті кольорів наочно говорять прості приклади. У каштана, що впав з дерева й звільнився від колючої оболонки, дуже гарні блискучі коричневі кольори. Обсохнувши, він стає тьмяним і малопривабливим. Мокра галька на морському березі іскриться безліччю відтінків із чітким шаруватим малюнком, а висохнувши, втрачає всю свою красу. Такі розходження в сприйнятті одних і тих самих кольорів обумовлені видимою структурою поверхні кольороносія.

Властивість поверхні матеріалу, що залежить від характеру її обробки й світловідображення і впливає на сприйняття її кольорів, називається фактурою.

Шліфування або полірування природного каменю, спеціальна підготовка штукатурки під фарбування, фактура й технологія фарбування (клейова, масляна, полівініл-ацетатна, силікатна, казеїнова фарби), великофактурна мастична обробка по-різному впливають на сприйняття кольорів. Добре відомо, як чітко виділяються за кольорами при масляному фарбуванні поверхні пропуски при торцюванні. Розрізняють три види фактур. Матова поверхня ― мілкопориста, шорсткувата, що розсіює світло в різних напрямках, однаково яскрава з усіх точок огляду, а тому сприймається рівномірно освітленою, яка ніколи нічого не відбиває дзеркально, але відбиває при цьому рефлексно-кольорові промені. Це фактура цегли, штукатурки, деревинно-стружкових плит, клейового фарбування, сукна тощо.

Глянцева поверхня не відбиває навколишніх предметів, але має слабкі відблиски. Це фактура масляного фарбування, лаку, лінолеуму, лінкрусту, пластмаси, глазурованих плиток, шлако-ситалу тощо. Для неї властивий своєрідний шовковий блиск, що виникає на гладенькій поверхні дрібночарункової структури, характерної для особливих сортів паперу, пластмасових плівок, довгограючих платівок тощо.

Блискуча поверхня ― зовсім гладенька, що відбиває світло в одному напрямку, має світлі відблиски, тобто дуже яскрава з певної точки огляду, але темна ― із всіх інших, відбиває навколишні предмети. Таку фактуру мають кольорове лицювальне скло, дзеркала, поліровані природний камінь і метал.

Залежно від виду фактури й властивого їй характеру світловідображення один і той самий колір має різний вигляд. При блискучій фактурі, що відбиває багатобарвне середовище інтер’єра й створює відблиски, неоднорідні за колірним тоном кольори у місцях відблисків повністю гублять насиченість, різко змінюють світлоту, набувають безлічі відтінків, перетворюються із власного в обумовлений. У той же час численні яскраві відблиски кольоропредметного добутку інтер’єра можуть проявляти себе як об’єднуючий фактор.

Присутність в інтер’єрі великих кольорових поверхонь або безлічі предметів із блискучою фактурою, наприклад, стін, облицьованих полірованими матеріалами, паркетних підлог з лаковим покриттям, полірованих меблів, надає йому жвавості, розкішності, розмаїтості, ілюзорно розширює простір, але в той же час зорово деформує колірні поверхні й об’єми, спотворює кольори і їхні співвідношення, вносить занепокоєння. Цього прийому слід уникати в приміщеннях для виконання функціональних процесів, що не допускають блискучості та вимагають рівномірного освітлення й строгості загального вигляду інтер’єра.

У цьому випадку більш придатні поверхні з матовою фактурою. Дифузно розсіюючи світло, вони більше комфортні, створюють сприятливе зорове середовище, викликають враження просторової визначеності й шляхетності. Матова фактура, рівномірно освітлена стандартним джерелом світла, виражає власні властивості кольорів і їхні співвідношення, справжній характер колірних площин і пластику обсягів. При великій насиченості кольорів саме вона в силу багаторазового відбиття сприяє появі колірних рефлексів.

Світлокольорові ефекти можуть бути як бажаними, так і неприпустимими. Таким чином, взаємовплив кольорів і фактури визначається специфічними особливостями матеріалу кольороносія й способом обробки його лицьової поверхні, тобто характером світловідбиття. Тут першорядного значення набуває взаємодія: світло, кольори, матеріал. Співвідношення різних фактур кольорових поверхонь надзвичайно розширює можливості колірної композиції, одним з основних засобів якої й служить фактура.

Властивості матеріалів і кольорів. Холодні відтінки ― зелені, блакитні, сині ― на гладеньких поверхнях із дрібнозернистою мало помітною глянцевою фактурою, а також кольори білих поверхонь, пофарбованих кольоровим світлом, мають вигляд менш матеріаль-них, повітряних, плоских, фронтально розташованих у просторі на невизначеній відстані від глядача. Ці кольори називають незалежними. Вони маскують природу матеріалу й рельєф поверхні, небажані для фарбування кривих поверхонь і при розсіяному світлі, коли ця кривизна повинна бути чітко видна (наприклад, круглі колони).

Надзвичайні кольори мають деякі породи мармурів, що пропускають світло на глибину до 5 см, створюючи тим самим ефект світіння. Каррарський мармур просвічується на глибину до 3 см, деякі породи уральського мармуру ― на 1-2 см. Окремі зразки нещодавно відкритої породи українського мармуру біля селища Негребівка Житомирської області просвічуються до 4-5 см. За допомогою фактури можна змінити ілюзорне положення кольорових поверхонь, обумовлене їхніми просторовими властивостями. Однак кольори залежать не тільки від фактури поверхні, але й від будови речовини. Ця залежність особливо виражена в металах.

У силу життєвого досвіду одні сполучення матеріалів і кольори сприймаються людиною як звичні, інші ― як протиприродні, викликаючи зухвалу негативну психологічну реакцію. Важко собі уявити лід червоним, хліб синім або чавун рожевим. Природність або протиприродність сполучення кольору й матеріалу ― не тільки логічний умовивід, але й чи не головний критерій естетичної оцінки.

Природність, «правда» матеріалу не суперечать «дивному». Найфантастичніші сполучення кольорів, структури, малюнка, фактури, що трапляються в природі, у мінералах, на перевірку повністю відповідають справжній сутності природно пофарбованих матеріалів.

Ми завжди дивуємося несподіваному враженню від незвичайного сполучення кольорів й матеріалу, але не його протиприродності (хоча й це можливо).

В усі часи в руках талановитих народних майстрів зовні нічим не примітний камінь, скорчене кореневище або березовий «кап» перетворювалися в надзвичайно багату за малюнком, фактурою й кольорами поверхню. Умільці добре знають засоби й способи обробки того або іншого матеріалу, що сприяють граничному вираженню схованої в ньому краси. Однак залежність між кольорами й фактурою має двоякий характер. Фактура в природних матеріалах виявляє їхні природні кольори й впливає на його сприйняття. Але й ступінь фактурності залежить від кольорів, від його колірного тону, від насиченості й у певному сенсі від світлоти.

У будівництві застосовується чи не найбільше конструкційних матеріалів і виробів, поверхня яких за експлуатаційними та естетичними міркуваннями вимагає обробок і облицювань. При гострій нестачі деревини коштовних порід промисловість досягла більших успіхів у виробництві замінників, що ідеально імітують будь-яку її текстуру, будь-які кольори при будь-яких зрізах. Це, зрозуміло, відкрило широкі можливості для гнучкого застосування штучного матеріалу в сучасному інтер’єрі.

Проблема «правди» матеріалу має багато аспектів, пов’язаних з кольорами. У практиці часто виникає необхідність офактурювання конструкцій і виробів, обробки поверхні незалежного від специфічних властивостей конструктивного матеріалу, створення різних імітацій, колірного освоєння специфічних особливостей нових полімерних матеріалів тощо.

Відомо, як буває спотворене відчуття «правди матеріалу» при «відновленні» старої бронзи олійною фарбою, обробці чавунних капітелей золотою масляною бронзою, фарбуванні стіни з високоякісної лицювальної лекальної цегли в неприйнятні для неї кольори, скажемо в блакитний, або кладки із сірого гранітного буту ― у рожевий, фарбуванні більших профільованих дерев’яних кронштейнів і звису даху в сині кольори, однотонному фарбуванні по суцільній шпаклівці дерев’яного облицювання стін і стелі з деревини коштовних порід, альфрейній обробці «під дуб» або «під шовк», фарбуванні дубового паркету малиново-червоною або ущипливо-лимонною мастикою, при настиланні підлоги з нового рулонного полімерного матеріалу у вигляді двокольорової композиції, що імітує зовнішній вигляд мармуру, але не його твердість тощо. Такі факти є проявами нерозуміння тектоніки матеріалу і поганого смаку. Колір не повинен суперечити властивостям матеріалу.