Технічний і візуальний масштаб

Принцип співрозмірності частин і цілого архітектурної композиції безпосередньо зв’язаний з такими теоретичними поняттями як масштабність архітектурних творів і архітектурний масштаб.

Масштабність― співмірність, архітектурних форм фізичним розмірам людини. Це своєрідний засіб гуманізації архітектури. Він дозволяє людині осягнути справжні розміри архітектурної споруди, зіставивши їх зі своїми, а також освоїтися у штучно створеному середовищі. Масштабність створюється деталлю.

Роль архітектурних деталей ― підкреслювати співмірність споруди з людиною. «Показниками» масштабності служать деталі, які звично пов’язуються з розмірами людини: сходинки, поручні, двері, висота рядів цегляної кладки, розміри стінової панелі, цегли чи деревини тощо.

Градація величин деталей, розмірні контрасти, сусідство великого з дрібним, масштабні модуляції обов’язкові в архітектурному творі. Суть масштабності завжди у розмірному порівнянні з людиною. Масштабність архітектурного твору ― наслідок деталізації цілого.

Архітектурний масштаб ― поняття, яке включає уявлення про масштабність архітектурних творів. Це емоційно-художня характеристика відносної величини архітектурної споруди. Вона визначається відповідністю цієї величини значущості споруди, а також її узгодженістю з оточуючим середовищем і співрозмірністю з самою людиною. Масштаб несе в собі риси ілюзорності, своєрідної художньої містифікації.

Категорії архітектурного масштабу:«людський масштаб» ― крупний, «нормальний», малий, дрібний; удаваний масштаб ― колосальний, «дитячий масштаб»; «втрачений» масштаб (відсутність будь-якого масштабу).

Визначення архітектурного масштабу і його естетична характеристика залежить від ряду об’єктивних факторів:

1. Функціональне призначення і культурно-історична значу-щість (соціальна функція) визначають масштабну роль споруди у штучно створеному середовищі: її фізичні розміри, пластичні властивості архітектурних форм і деталей; взагалі, образну характеристику архітектурного твору.

2. Функціонально-конструктивна структураархітектурної_: спо-руди ― це матеріальна сукупність внутрішнього функціонально-організованого простору і конструкцій, що його огороджують. Вона багато в чому обумовлює характеристику архітектурного масштабу, служить матеріальною основою для його видимого вираження (наприклад, дрібна структура житлового будинку визначає його малий масштаб).

3. Критерієм для характеристики архітектурного масштабу служить і кількісна, і якісна зіставленність архітектурної споруди з оточуючим архітектурним чи природним середовищем. Мова в даному випадку йде про те, як ситуація впливає на вибір архітектурного масштабу споруди, що проектується; про його узгодженість з оточенням на основі закономірностей контрасту або нюансу заради гармонії містобудівного цілого.

4. Характер архітектурного масштабу залежить від розчле-нованості архітектурної форми, ступеня її пластичної деталізації (більша розчленованість ― менший масштаб). Будь-яку споруду при її заданих середніх розмірах можна композиційно моделювати двояко, надавши їй великий або дрібний масштаб у залежності від ступеня членованості її архітектурних форм. Однак, потрібно сказати, що є межа висоти, за якою нерозчленований об’єм перестає бути масштабним: у древньоруському зодчестві засвідчено межу близько 20 м.

Тут доречно відзначити характерні пластичні риси, властиві спорудам різної розмірності. Будівлям малих фізичних розмірів більш властиві простота і компактність, камерність композицій, контрастне членування архітектурних форм і їх незначна розчленованість. Будівлям великих розмірів ― об’ємно-просторова складність і розвинутість архітектурної композиції, множинність членувань і спокійні, нюансні їх відношення. Сприйняття об’ємної форми залежить від величини простору, в якому вона розташована (див. рис. 3.53).

Найбільш характерним прикладом гранично велико-масштабних форм є піраміди в Єгипті, вірніше ті з них, які не мають членувань (комплекс у Гізі).

Часто поняття масштабності форми зближається з уявленням про її співрозмірність. Так, стародавні греки вважали співрозмірними будівлі й скульптури лише в тому випадку, якщо вони сприймалися саме такими. Основним критерієм співрозмірності було «реальне бачення», а забезпечував співрозмірність головним чином ритм членувань форми. Відповідно до цього, як відомо, і були створені спеціальні канони, запозичені греками в єгиптян і перероблені відповідно до уявлень людей Древньої Еллади.

Саме прагненням наблизити архітектурну форму до сприйняття людини й установити між ними гармонічну взаємодію пояснюється виникнення значної кількості систем пропорційності, пошук співвідношень величин і розмірів, а також створення теорій, що їх пояснюють.

Зображена на рис. 3.54 споруда приголомшує велетенським лаконізмом форми при повній відсутності деталей. Як кожна абстрагована форма, вона недоступна масштабному усвідомленню.

Фізичні розміри і ступінь пластичної складності архітектурних форм слід розглядати не більше, як деякі із багатьох факторів, що характеризують взаємозв’язок архітектурного твору, його функ-ціональ­ного змісту і містобудівної ситуації. Все викладене вище про архітектурний масштаб слід розуміти тільки з погляду його порівняння з людиною, тобто з фізичними розмірами її тіла.

Людина, хоч і опосередковано, є першопричиною виникнення таких архітектурних понять, як «гіпертрофований (колосальний) масштаб» (американські хмарочоси), «дитячий масштаб» (дитячі установи тощо) і «втрата архітектурного масштабу» (єгипетські піраміди в пустелі).

Необхідно зокрема відзначити наявність тісного взаємозв’язку масштабності архітектурного твору і його архітектурного масштабу. Характер їхніх відношень визначається архітектором уже на стадії ескізу і коректується протягом усього процесу проектування в контексті суспільного призначення архітектурного об’єкта і його культурно-історичної цінності (рис. 3.55).

Архітектурний масштаб визначає організацію архітектурних мас, параметри основних елементів композиційної структури і характер їхніх відношень і зв’язків, а також ступінь членування архітектурних форм і їхньої пластичної деталізації.

Масштабність, у свою чергу, встановлює закономірні взаємозв’язки розмірів і систему пропорціонування всередині кожної структурної частини і всіх складових архітектурної композиції ― від найдрібніших деталей до містобудівної ситуації.

Встановлення такої ієрархічності архітектурного масштабу і масштабності твору, що створюється, дає архітектору змогу виділити першочергові завдання на всіх стадіях проектування і послідовність їх вирішення.

Особливий інтерес для архітекторів становить візуальний масштаб, пов’язаний не з реальними розмірами елемента, а з тим, наскільки більшим або меншим уявляється що-небудь щодо свого нормального розміру або розміру інших елементів у тому ж контексті. Коли називають що-небудь дрібномасштабним або мініатюрним, мають на увазі, що цей предмет менший за свій звичайний розмір. Великомасштабним є предмет, що перевищує свої нормальні або очікувані розміри.

У масштабі будівлі всі елементи, навіть найнезначніші, мають певну величину. Їхні розміри можуть бути визначені виробником будівельних матеріалів або вибором архітектора, у кожному разі величина кожного елемента сприймається відносно (рис. 3.56).

Технічний масштаб ― це розміри й пропорції об’єкта щодо прийнятої стандартної системи мір. Візуальний масштаб ― це розміри й пропорції елемента, що сприймаються в порівнянні з іншими елементами відомих або звичних розмірів.

У деяких спорудах й просторих об’ємах одночасно присутні два й більше масштаби. Людський масштаб в архітектурі заснований на розмірах і пропорціях людського тіла. Людські розміри мають індивідуальні варіації й не можуть служити абсолютною метричною одиницею. Однак цілком можна оцінити простір, ширина якого така, що витягнуті в сторони руки торкаються стін. Точно так судимо і про висоту, коли маємо можливість дотягтися до стелі. Коли те чи інше вже неможливо, для оцінки просторового масштабу доводиться покладатися скоріше на візуальне сприйняття, ніж на дотик. Для цього можна скористатися предметами, розміри яких відповідають, зокрема, рухам, кроку, довжині витягнутої руки людини тощо. Такі об’єкти, як стіл, стілець, підвіконня, дверна коробка, не тільки допомагають судити про розміри простору, але й надають йому людський масштаб.

Якщо монументальний масштаб змушує людину відчути себе маленькою, в інтимному просторому масштабі вона почуває себе затишно, спокійно, упевнено. Невеликі дивани зі столиками у

великому вестибюлі готелю не тільки підкреслюють просторість загального простору, але й створюють у ньому затишні, співрозмірні людині куточки. Сходи, що ведуть на балкон другого поверху, свідчать про висоту приміщення й одночасно натякають на людську присутність. Висота тривимірного приміщення більше впливає на його масштаб, ніж довжина й ширина (рис. 3.57).

Якщо підняти висоту стелі приміщення площею 3,6х4,8 м з 2,4 до 2,7 м, на масштабі це позначиться сильніше і помітніше, ніж збільшення ширини до 3,9 або довжини до 5,1 м. Якщо практично всі себе почувають комфортно в приміщенні з розмірами 3,6х4,8 м і висотою 2,7 м, то стеля такої висоти в приміщенні розмірами 15х15 м буде створювати гнітюче враження (рис. 3.58).

Крім вертикального виміру, просторовий масштаб залежить ще від цілого ряду факторів, зокрема:

– форми, кольору й малюнка замикаючих його поверхонь;

– форми й розміщення прорізів;

– характеру й масштабу розташованих у ньому елементів.