За масштабом діїслід визначити такождовгострокову та короткострокову бідність.

Довгострокова (або хронічна) бідність –це бідність декількох поколінь, яка ставить під сумнів ефективність існуючої соціальної та політичної системи. Короткострокова бідність є результатом дії чинників соціального ризику, пов’язаних із несподіваними подіями.

Методи оцінки та показники бідності. У світовій практиці різних країн залежно від рівня економіч­ного розвитку існують свої методи встановлення меж бідності. Метою офіційного визначення межі бідності є форму­вання ефективної системи соціального захисту населення в разі падіння доходів до рівня, нижчого за поріг бідності. Прийняття офіційного порогу бідності накладає на уряд зобов'язання нада­вати соціальну допомогу домогосподарствам або окремим осо­бам, чиї доходи нижчі за офіційно встановлений поріг.

Існують наступні методи вимірювання рівня бідності: структурний, статистичний, нормативно-статистичний.

Структурний метод означає використання існуючого співвідношення між видами витрат населення на придбання матеріальних благ і споживчих послуг.

При використанні статистичного методу існуюча структура споживання приймається за мінімальну й використовується для формування мінімального споживчого бюджету. Метод доповнюється бюджетними обмеженнями, які дозволяють краще обґрунтувати обсяг і структуру споживчих витрат.

Нормативний метод спирається на використання науково обґрунтованих нормативів споживання окремими громадянами або їх сім'ями матеріальних благ і послуг. Цей метод дозволяє встановити межу бідності.

Основним методом вимірювання рівня бідності є нормативно-статистичний метод, за допомогою якого формується набір продовольчих товарів, що визначається відповідно до соціальних норм споживання (такі норми розробляються науковими установами і організаціями відповідного профілю) для осіб непрацездатного віку.

Вартість непродовольчих товарів і послуг та вартість утримання житла визначаються відповідно до фактичних витрат сімей з низькими доходами згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Вартість непродовольчих товарів не може становити менше п'ятнадцяти відсотків вартості продуктового набору.

Набір продовольчих товарів і послуг для визначення величини вартості межі малозабезпеченості розробляється з участю профспілок Кабінетом Міністрів України.

Розрахунок прожиткового мінімуму здійснюється, виходячи з набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів та набору послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення".

Для виконання Комплексної програми забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності в Україні розробленаМетодика комплексної оцінки бідності[6],яка визначає послідовність процедурив країні та передбачає розрахунок системи показників, що безпосередньо характеризують становище бідного населення.

Методика розрахунку показників бідності складається з трьох етапів:

розрахунок показників щодо масштабів бідності в країні;

розрахунок показників розшарування серед бідного населення;

визначення та розрахунок показників бідності в регіонах.

Крім того, для здійснення аналізу показників бідності враховуються дані поточного статистичного обліку: питома вага працівників, яким заробітна плата нарахована в розмірі, що не перевищує встановлену мінімальну заробітну плату, в загальній кількості працівників, які відпрацювали 50 % і більше робочого часу; рівень безробіття міського населення; заборгованість із виплати заробітної плати та допомог.

До показників визначення масштабів бідності належать:

межа бідності;

рівень бідності;

сукупний дефіцит доходів бідного населення;

середній дефіцит доходів бідного населення;

глибина бідності.

Межа бідності – рівень доходу, нижче від якого задоволення основних потреб є неможливим. Межа бідності визначається на підставі відносного критерію зарахування різних верств населення до категорії бідних, який розраховується за фіксованою часткою середньодушового доходу (витрат) – 75 % медіанного рівня сукупних доходів (витрат) у розрахунку на умовного дорослого.

Вартісне значення межі бідності є основою для віднесення населення до категорії бідних.

Рівень бідності – питома вага сімей (домогосподарств), у яких рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим від визначеної межі бідності.

Рівень бідності (Р₀) розраховується за формулою:

(10.1)

де Q – чисельність населення, що визнається бідним відповідно до прийнятої межі бідності;

n – загальна чисельність населення України.

Сукупний дефіцит доходу бідного населення – це сума коштів, яких не вистачає бідному населенню країни в цілому до визначеної межі бідності.

Сукупний дефіцит доходу бідного населення (А) розраховується за формулою:

(10.2)

де Z – встановлена величина межі бідності;

Y_i – дохід (витрати) i-ї бідної особи;

Q – чисельність населення, що визнається бідним відповідно до прийнятої межі бідності.

Середній дефіцит доходу бідного населення – це сума коштів, яких в середньому не вистачає одному бідному до визначеної межі бідності. Цей показник показує, наскільки одна людина є бідною по відношенню до прийнятої межі бідності.

Середній дефіцит доходу бідного населення (D) розраховується за формулою:

(10.3)

де А – сукупний дефіцит доходу бідного населення;

Q – чисельність населення, що визнається бідним відповідно до прийнятої межі бідності.

Показник середнього дефіциту доходу може змінюватися від 0 до межі бідності та приймати такі значення:

D = 0, якщо все населення має доходи, не нижчі за межу бідності;

D = Z (межа бідності), якщо у бідного населення повністю відсутні доходи.

Наближення значення показника до нуля означає практичну відсутність бідності відносно прийнятої межі.

Наближення показника до межі бідності означає вкрай бідне становище значної частини бідного населення.

Глибина бідності – відхилення величини доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності.

Коефіцієнт глибини бідності (Р₁) визначається як відношення величини середнього дефіциту доходу до межі бідності за формулою:

(10.4)

де Z – установлена величина межі бідності;

W – середні доходи (витрати) бідного населення в розрахунку на одного умовного дорослого.

Коефіцієнт глибини бідності приймає такі значення в критичних точках:

Р₁ = 0, якщо середній рівень доходів (витрат) бідного населення збігається з межею бідності, тобто бідність відносно даної межі відсутня;

Р₁ = 1, якщо у бідного населення повністю відсутні доходи (витрати). Тобто, чим вищий коефіцієнт глибини бідності, тим більшу частку серед бідного складає вкрай бідне населення.

До показників розшарування серед бідного населення відносяться:

межа крайньої форми бідності;

рівень крайньої форми бідності;

питома вага вкрай бідних серед бідного населення;

коефіцієнт диференціації бідності.

Межа крайньої форми бідності – вартісний поріг доходу (витрат), нижче якого є неможливим задоволення основних потреб людини. Межа крайньої форми бідності визначається за відносним критерієм – 60 % медіанного рівня сукупних доходів (витрат) у розрахунку на умовного дорослого.

Рівень крайньої форми бідності – питома вага населення, що має доходи (витрати) нижче межі крайньої форми бідності, в загальній чисельності населення країни.

Рівень крайньої форми бідності (Р_0z) визначається за формулою:

(10.5)

де Q_z – чисельність населення, доходи (витрати) якого є нижчими за межу крайньої форми бідності;

n – загальна чисельність населення України.

Питома вага вкрай бідних серед бідного населення вказує на те, яку частку від бідного населення становлять найбільш нужденні.

Показник питомої ваги вкрай бідних серед бідного населення (R) визначається за формулою:

(10.6)

де Q_Z – чисельність украй бідного населення;

Q – чисельність бідного населення.

Коефіцієнт диференціації бідності – показник, що визначає ступінь розшарування серед бідного населення відносно межі бідності. Розраховується як різниця між крайніми децильними значеннями доходів (витрат) серед бідного населення, співвіднесена з межею бідності.

Коефіцієнт диференціації бідності (Р_d) визначається за формулою:

(10.7)

де W₁₀ i W₁ – середні доходи (витрати) відповідно десятого і першого децилю при розподілі бідного населення;

Z – установлена межа бідності.

Якщо середні доходи (витрати) десятого децилю збігаються з межею бідності, а середні доходи (витрати) першого (найбіднішого) децилю дорівнюють нулю, то коефіцієнт диференціації бідності дорівнює 100%, тобто існує максимальне розшарування серед бідних. Якщо середні доходи (витрати) першого децилю дорівнюють середнім доходам (витратам) десятого, то коефіцієнт приймає значення рівне 0, отже диференціація серед бідних відсутня. Таким чином, чим вище коефіцієнт диференціації бідності, тим більше ступінь розшарування серед бідного населення.

Аналіз бідності на рівні регіону передбачає розрахунок таких показників: межа бідності для регіону, рівень бідності в регіоні, глибина бідності в регіоні.

Причини бідності. Склад бідних в Україні та в світі, сучасні тенденції та зміни. Роль соціальних служб у вирішенні проблем бідності. Україна відноситься до країн не лише з високим, а й зростаючим рівнем бідності. Економічна криза, яка триває більш 10 років, у поєднанні з недосконалістю соціальної політики позначилася на істотному погіршенні рівня життя народу України. Серед причин бідності слід відзначити: зниження обсягів валового внутрішнього продукту на душу населення, скорочення частки оплати праці в його структурі, інфляційні процеси, зниження обсягів виробництва, зменшення реальних доходів та реальної заробітної плати, зростання рівня безробіття, зниження платоспроможного попиту населення і обсягів споживання при одночасному погіршенні його якості та структури.

Бідне населення – це ті, хто не з власної волі позбавлений найнеобхіднішого: належного житла, їжі, одягу, здоров'я.

До складу бідних верств населення України відносять працююче населення; сім’ї з дітьми та малозабезпечені сім’ї; непрацююче населення, інваліди та пенсіонери. Такий склад є типовими для більшості країн з перехідною економікою.

Найбільш вражаюча тенденція – це висока частка бідних серед працюючого населення. На відміну від більшості країн світу зайнятість в Україні не є гарантією хоча б мінімального достатку, що обумовлено процесом постійного знецінення робочої сили.

Сім'ї з дітьми мають найбільший ризик збідніти, причому він прямо пропорційний кількості дітей до 18 років. Таким чином, переважна більшість (75,5%) бідного населення України – це сім'ї з дітьми до 18 років.

Нинішня пенсійна система не забезпечує взаємозв'язку між трудовим внеском працівника та розміром його пенсії. Пенсії нижче встановленої межі малозабезпеченості отримують 96% загального числа пенсіонерів. Загалом, хоча рівень бідності серед цієї категорії населення і не такий високий, як серед інших, саме сім'ї пенсіонерів, що живуть окремо (як одинаки, так і подружні пари), складають 8,6% бідних верств населення.

Дороті Дж. Розенберг вважає, що в багатьох країнах СНД фактично виділяються два види бідних: "старі" та "нові". Старі бідні – це особи, які перебувають у бідності в багатьох суспільствах (молодь, люди похилого віку, особи, які мають фізичні або психічні вади, жінки, що піклуються за членами вищеозначених груп, суспільні та національні меншини, безробітні і ті, хто зайнятий на роботі не повний робочий час або хто живе на випадковий заробіток (у всіх розвинених країнах розроблено певні програми короткострокової державної допомоги з метою поліпшення становища останніх із зазначених груп). Нові бідні (працююче населення) – це особи, які в ситуації стабільного економічного середовища не підпадають під ризик опинитися серед бідних, але внаслідок соціальних та економічних катаклізмів можуть серед них опинитися [70].

Сучасні зміни в складі бідних, тенденції розшарування населення і в Україні, і в інших країнах носять негативний характер,що підтверджується наступними даними.

Комплексні дослідження бідності дають наступні результати. До категорії бідних в Україні належить 27,8% населення (13,7 млн.), до злиденних – 14,2%. Порівняння масштабів бідності у великих, малих містах та селах доводить, що переважна більшість бідних домогосподарств (сімей) концентрується в великих містах (36,1%), приблизно такою ж є частка мешканців великих міст і серед злиденних [70].

За розрахунками фахівців Світового банку, рівень абсолютної бідності в Україні приблизно відповідає литовському й у півтора рази перевищує показники Польщі та Угорщини. Водночас він є майже вдвічі нижчим за відповідний показник у Росії та Грузії. Аналогічні результати дає застосування міжнародного відносного критерію (50% медіанних витрат у розрахунку на умовно дорослого) (табл. 3) [60, 70].

Таблиця 3