Оцінка країн із застосуванням відносного критерію бідності

За міжнародними стандартами Україна належить до держав з високим ступенем нерівності населення за доходами та споживанням, причому ця нерівність істотно посилилася протягом останніх років. За ступенем нерівності в розподілі коштів між населенням (за коефіцієнтами Джині) та співвідношенням рівнів добробуту населення 10% найбільш заможних і 10% найменш забезпечених громадян (за децильним коефіцієнтом диференціації) Україна поступається тільки Росії, Молдові та Грузії [70].

Високий рівень розшарування поєднується в Україні з відсутністю суттєвого прошарку середнього класу, який є гарантом соціальної стабільності та прогресу.

Перехід значної частини людей з високим освітнім рівнем і високими соціальними орієнтирами до групи "нових бідних", яка отримує мінімальні доходи, має вкрай негативні наслідки стратегічного характеру.

Бідність в Україні має хронічний характер – діти з бідних сімей приречені на таке ж становище в дорослому житті, бо не мають можливості задовольнити свої соціальні потреби, здобути освіту, професію тощо.

За зазначених умов суттєво збільшується роль соціальних служб, покликаних пом’якшити об’єктивні труднощі, що виникли перед людиною або сім’єю.

В Україні збільшується кількість організацій та установ, які фактично реалізують той чи інший вид соціального обслуговування. Існують чисельні державні служби, що займаються найбільш вразливими верствами населення, служби зайнятості, соціальні служби для молоді тощо. Наприклад, проблеми надання адресної соціальної допомоги вирішуються органами соціального захисту населення за місцем його проживання або виконавчим комітетом сільської, селищної ради.

Постійно створюються нові інституції, громадські організації, клуби і центри тощо.

10.4. Напрямки боротьби з бідністю. Світовий досвід

Україна наголосила на необхідності "європейського вибору”, тому доцільним є орієнтація на модель соціально-економічних відносин, що існують у країнах Європи. Європейська модель передбачає активну участь держави в регулюванні економіки. Державні витрати (в процентному відношенні до ВВП) коливаються від 62,7% у Швеції (найвищий показник) до 36,4% в Ірландії (найнижчий показник) за середньозваженою загальною величиною державних видатків приблизно 50% валового національного продукту, з яких приблизно однакова частка йде на державне споживання та соціальні виплати. В Україні видатки на державне фінансування соціальної сфери значно менші за європейський рівень. Зараз Україна витрачає 3,64 % свого ВВП на соціальну допомогу за різними програмами державної допомоги.

Оцінка чинної системи підтримки сімей з низькими доходами дозволяє визначити ряд недоліків в її існуванні. Перший і головний недолік – це те, що при досить повній законодавчий базі розмір допомоги, яка назначається державою, повинен корегуватися з урахуванням бюджетних можливостей, які є занадто низькими. Тому фактичні виплати суттєво відрізняються від закріплених законодавством.

Багаторазове зростання розриву у співвідношенні різних видів допомог на дітей сім'ям із середньою заробітною платою також свідчить про недостатню підтримку сімей з дітьми. Крім того, діюча система пільг не забезпечує надання допомоги виключно бідним верствам населення, а сприяє помітному збільшенню доходів заможних верств населення, зростанню економічної нерівності.

Окремим категоріям населення передбачено додаткові види допомоги, обслуговування за місцем проживання та в стаціонарі. Однак ці види допомог не являють собою організованої системи й охоплюють невелику кількість людей. Одинокі особи похилого віку, які потребують сторонньої допомоги, часто її не отримують, залишаються без медичного обслуговування та догляду.

Тому важливим шляхом удосконалення чинної системи державної допомоги є подальше впровадження адресних механізмів соціальної підтримки найбільш вразливих верст населення та реалізація національних і регіональних програм.

Стратегією подолання бідності передбачається, що на період до 2010 року прогнозні показники бідності виглядатимуть так (табл. 4) [3]:

Таблиця 4