Акт проголошення незалежності України створив умови для формування нової правової системи з пріоритетом національ­них ознак.

Цей документ дав поштовх до обгрунтування національ­но-правової теорії, вираженої у Конституції України,тимбільше, що до цього зобов'язує інтеграція нашої держави у європейські і світові правові структури.

Враховуючи, що правова система України має змішаний характер (йдеться про публічне й приватне право), потріб­но орієнтуватися на міжнародне та європейське право, міжнародні стандарти, але зберігаючи власні традиції фор­мування національно-правової теорії. Дня цього необхідна комплексна, фундаментальна теоретична розробка націо­нальної правової системи України, цілісна демократична законодавча основа та гуманістична спрямованість.

Виходячи з і{ього, сучасна юридична деонтологія спря­мовує українського юриста на створення дієвої національно-правової теорії, яка є гарантом розвитку суверенної право­вої держави, утвердження цивілізованого правопорядку.

Відзначимо й таку функцію юридичної деонтології, як сприяння формуванню цивілізованого правопорядку в Україні. Досягти його можна різними способами, зокрема жорстокістю чи тортурами, і цивілізовано - формуванням культури, законослухняності, правосвідомості тощо.

Існує тісний зв'язок між правопорядком і законністю. Правопорядок - це наслідок законності, її результат. Можна стверджувати: який рівень законності у державі, такий і стан правопорядку, оскільки правопорядок перебуває під захистом закону та й держави в цілому.

Отже, цивілізований правопорядок — це результат досить високого рівня загальної нормативної культури та правосвідомості громадян, свідчення ефективного право­вого регулювання правовідносин, їхня стабільність, а також надійні юридичні гарантії прав і свобод членів суспільства.

Цивілізований правопорядок - основна цінність народу, він несумісний з приниженням гідності людини і можливий лише у правовій державі.

Правова держава забезпечує зміцнення свідомої дисцип­ліни громадян, виховує повагу до права, створює умови для нормального функціонування суспільства з використанням традицій, звичаїв та культури народу. У такій державі ос­новними засобами дотримання високого ступеня правопо­рядку є не стільки покарання, скільки переконання, вихо­вання, авторитет державної влади та правосуддя. Головне у цивілізованому правопорядку - забезпечення охорони прав і свобод громадян, шанобливе ставлення до них (у тому числі і в державних установах), утвердження віри насе­лення у державу та йустанови.

Досягти ідеального правопорядку неможливо. Але звести до мінімуму вчинення злочинів можна. Основне - піднести духовний рівень життя народу, підвищити його правосвідо­мість, домогтися високого ступеня професіоналізму юристів та працівників вищих державних органів. Наразі вся право­охоронна діяльність і нормативна база повинні мати націо­нальне підґрунтя, а при врегулюванні різноманітних конфлі­ктів треба використовувати духовні норми, законослухня­ність населення, високоцивілізовані способи співжиття.

Отже, кінцева мета юридичної деонтології як науки по­лягає у тому, щоб допомогти юристові виробити такі власні норми поведінки, які орієнтують на піднесення суспільства, встановлення цивілізованого правопорядку, правового за­безпечення життєдіяльності народу.

Юридична деонтологія сприяєвиробленню індивідуаль­них норм поведінки. Причому ці норми є поєднанням при­родним, моральним і правовим. Індивідуальні норми можуть відповідати загальноприйнятим або суперечити їм. Зміст і ступінь відхилення індивідуальних норм від інших можуть бути різними залежно від причин та інтенсивності існуючої невідповідності. На вироблення юристом власних норм по­ведінки впливають також його знання (загальні і профе­сійні), ерудиція, інтелект, психологічний стан, певна ситу­ація тощо. Проте найбільший вплив мають духовні норми.

Природні норми є основою моральних, правових та ін­ших видів соціальних норм. Вони становлять підґрунтя ду­ховності, орієнтують юриста на добро, опосередковано впливають на юридичну практику через свідомість людей. Відомо, що дотримання природних норм - це запорука ви­конання норм права, навіть вчинення гріха призводить до порушення правових норм. Правові й природні норми виро­бляють певну систему поведінки. Хоча деякі природні норми незафіксовані у праві, проте юристи ними користуються (ін­коли й несвідомо). Ефективність їх використання полягає в тому, що юрист чинить згідно зі своїми переконаннями, а не зі страху перед законом. Це вагомий здобуток юриста, крок до цивілізованого суспільства, особливо, коли на зло він від­повідає добром (звичайно, така дія юриста досить умовна).

Правова та духовна свідомість збігаються, а правова культура будується на духовності. Якщо ж роль природних норм незначна, то знецінюється право, мораль і знижується життєдіяльність, оскільки правові норми регулюють части­ну суспільних відносин, а духовні - усі відносини, хоча й багато природних норм трансформувались у законодавство.