III. Організація угідь і системи сівозмін

Основним завданням організації угідь і систем сівозмін є встановлення такого складу площ і розміщення угідь, яке забезпечить створення необхідних умов для інтенсивного використання землі і подальшого розвитку спеціалізації виробництва.

Склад угідь, перед усім сільськогосподарських, їх площі тісно пов’язані із спеціалізацією господарства і ступенем концентрації його галузей. В той же час визначення на перспективу спеціалізації потребує змін співвідношення угідь і їх розміщення. Перехід від фактичної структури угідь до проектної проводиться шляхом трансформації, що передбачає переведення менш цінних і таких, що не використовуються, угідь в більш цінні і продуктивні угіддя. Мета трансформації – підвищення інтенсивності використання землі для отримання максимальної кількості сільськогосподарської продукції при збереженні і збільшенні родючості ґрунтів, інших компонентів природної середи. Крім того, під час трансформації вирішують задачі усунення дрібноконтурності, ліквідації вклинювання, вкраплення, роздробленості ріллі і кормових угідь.

Запроектований склад і співвідношення (структура) угідь, їх розміщення на території повинні відповідати наступним вимогам:

- виконання планів по виробництву сільськогосподарської продукції;

- повне, раціональне та ефективне використання всіх земель у відповідності з їх природними властивостями;

- припинення та запобігання ерозійних та інших небезпечних процесів

- відповідне встановлення спеціалізації виробництва і раціональне співвідношення угідь у відповідності із спеціалізацією;

- мінімальні витрати на транспортування і зберігання продукції;

- створення сприятливих умов для підвищення продуктивності праці та високопродуктивного використання с-г техніки;

- мінімальні капітальні вкладення в освоєння нових земель і підвищення інтенсивності використання земель.

Після встановлення площ і меж різних угідь виділяють масиви, які потребують проведення різних меліоративних, культуртехнічних та особливих заходів по захисту ґрунтів від ерозії та інших шкідливих процесів.

Типи і види сівозмін.

Проектування системи сівозмін передбачає визначення типів, видів, кількості сівозмін, розмірів сівозмінних масивів, розміщенню їх по території, закріпленню за підрозділами, розробки схеми чергування посівів і парів.

Розрізняють три основні групи сівозмін: польові, кормові і спеціальні.

До польових відносяться сівозміни, в яких польові культури висівають на площі, яка перевищує 50% відведеного масиву. Так серед польових сівозмін виділяють такі види: зернові, парозернові, зернопросапні, парозернопросапні, льняні, бурякові та інші.

В кормових сівозмінах більше 50% площі зайнято посівами кормових культур. Серед них розрізняють прифермерські, притаборні, сіножате-пасовищні.

Спеціальні сівозміни вводять для культур, які відрізняються високою вимогливістю до умов живлення (овочеві культури, конопля) або особливостями їх обробки (м’ята, тютюн, лікарські рослини, мак та інші).

Можливо введення комбінованих сівозмін: овочевокормових, кормопольових та інших. Польові та кормові сівозміни можуть бути ґрунтозахисними.

На вибір типів і видів сівозмін впливають наступні умови:

- спеціалізація господарства і підрозділів;

- типи утримання і годування худоби, концентрація поголів’я;

- структура сільськогосподарських угідь і їх якість;

- розміщення основних і допоміжних господарських центрів;

- наявність еродованих земель і ступінь ерозійної небезпеки;

- територіальне розміщення масивів ріллі, її конфігурація.

При виборі кращого проектного рішення проводять економічне обґрунтування системи сівозмін.

Для оцінювання варіантів використовують наступні економічні показники:

- вихід валової продукції, що залежить від попередників і розміщення посівів на різних грунтах;

- витрати на перевезення вантажів;

- витрати на перевезення робочої сили;

- витрати на холості переходи;

- витрати на невиробничі переміщення техніки;

- втрати продукції у зв’язку із зміною термінів виконання сільськогосподарських робіт.