Правові засади здійснення безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здій­снюються шляхом записів за рахунками в банках, коли гроші списуються банками з рахунку платника і зараховуються на рахунок одероісувача.

Клієнти банків самі обирають правові форми розрахунків се­ред тих, які їм пропонують банківські правила. Правова форма безготівкового розрахунку— це правила документообігу, які встановлені законодавством і банківською практикою.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національ­ній валюті, затверджена постановою Правління НБУ № 22 від 21 квітня 2004 р., встановила такі правові форми безготівко­вих розрахунків:

—платіжне доручення;

—платіжна вимога-доручення;

—платіжна вимога;

—розрахунковий чек;

—акредитив;

—банківські платіжні картки;

—вексель.

Студент повинен знати, що у безготівкових розрахунках го­тівка не використовується, а застосовуються безготівкові кошти.

Безготівкові кошти можна уявити собі як об'єкт права ви­моги власника рахунку до банку, яке виникло у нього в силу прийняття банком зобов'язань з повернення коштів з рахунку, який відкрив цей банк за договором поточного рахунку.

Інструкція НБУ "Про безготівкові розрахунки в національ­ній валюті України" встановила розрахункові документи, які подаються у банк, та випадки, коли банк повертає розрахунко­ві документи без виконання.

Якщо до банку надходять кілька розрахункових документів, то встановлюється така черговість при їх виконанні:

платіжні вимоги, оформлені на підставі рішень судів;

розрахункові документи по внесенню платежів до бюджетів;

платіжні вимоги, оформлені на підставі інших платіжних документів;

4)усі інші документи виконуються в порядку їх надходження до банку.

Правове регулювання здійснення розрахунків у різних пра­вових формах передбачається банківськими правилами.

Платіжне доручення—розрахунковий документ, що міс­тить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку вказаної нгш суми коштів та пе­рерахування ЇЇ на рахунок одержувача. Платіжне доручення приймається банком протягом 10 календарнихднів з дати його виписки, не рахуючи дня виписки, у разі, якщо сума до­ручення не перевищує суму, яка є на рахунку платника.

Платіжна вимога-доручення — це розрахунковий документ, що складається з 2 частин — верхньої і нижньої. На верхній частині одержувач вписує свої вимоги до платника про спла­ту певної суми коштів і відсипає це безпосередньо платнику.Платник (за згодою сплатити суму, виставлену одержувачем) заповнює нижню частину документа І передає в банк, який його обслуговує. Банк одержувача, як і банк платника не вни­кають у суть суперечок, якщо вони виникають.

Розрахункові чеки використовуються тільки у безготівкових розрахунках. Чеки брошуруються у чекові книжки. Оплата по цій формі розрахунків завжди гарантована. Клієнт банку подає у банк-емітент 2 заяви: на видачу чекової книжки і доручення на бронювання суми коштів, на яку клієнт одержує чекову книжку.

Чекодавець видає чек під час здійснення платежу за отри­мані товари чи послуги. Банківські правила вимагають, щоб чекодержатель одержував чек безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлені документи про отримання продукції або послуг.

Акредитивна форма розрахунків регулюється нормами Ін­струкції НБУ "Про безготівкові розрахунки в національній ва­люті" та Уніфікованими правилами та звичаями для докумен­тарних акредитивів в редакції 1993 р., у частині, що не супе­речить законодавству України.

Акредитив — договір, що містить зобов'язання банку-емітента, згідно з яким цей банк за дорученням клієнта (заявни­ка акредитива) або від свого імені зобов'язаний виконати пла­тіж на користь бенефіціара (особи, якій призначається пла­тіж) чи доручає іншому (виконуючому) банку здійснити пла­тіж на умовах, визначених в акредитивній заяві. Банки від­кривають багато видів акредитивів.

Залік взаємної заборгованості— це розрахунки, коли вза­ємні зобов'язання погашаються в рівнозначних сумах, а за різницею здійснюється платіж на загальних підставах та за на­ціональним законодавством— Законом України "Про обіг век­селів в Україні", Законом України "Про цінні папери і фондо­ву біржу", а також законами України про приєднання України до відповідної Женевської конвенції 1930 р. та Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі, затвердженим Женевською конвенцією 1930 р., з урахуванням застережень, обумовлених додатком Н цієї конвенції; Женевською конвен­цією 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказнІ векселі та прості векселі та Женевською конвенцією 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів І прос­тих векселів.

Вексель — це цінний папір, який підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити вексепедержателю певну суму коштів після настання певного терміну.

Векселі бувають простими (соло) і переказними. Прос­тий— це нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити суму коштів у визначений строк у визначеному місці власнику векселя.

Вексель може передаватися шляхом індосаменту. Індоса­мент — це передавальний напис на звороті векселя, який про­ставляє власник на користь іншої особи і підписує на векселі або на додатку до векселя.

Індосамент може бути іменний,коли вказується особа, якій передають вексель, або бланковий — підписаний індосантом (власником векселя без вказання особи). Індосант відповідає за акцепт і за платіж.

Акцепт — це письмова згода платника на оплату векселя, яка забезпечує гарантії векселя. Платник зазначає на век­селі— "'акцептований" і ставить підпис.Платіж за векселем може бути проведено повністю або частково шляхом авалю.

Аваль — це забезпечення третьою особою, або однією з осіб, що підписали вексель, сплати суми за векселем.

Аваліст відповідає так само, як і той, за кого він дав аваль. Це зобов'язання дійсне І тоді, коли гарантоване зобов'язання виявиться недійсним. Платіж за векселем в Україні здійсню­ється виключно у безготівковій формі.

Інкасова форма розрахунків здійснюється в порядку, перед­баченому в Уніфікованих правилах для Інкасо в редакції 1995 р. в сфері міжнародних розрахунків.

Інкасування (інкасо)— це здійснення банком за доручен­ням клієнта операцій з розрахунковими та супроводжувань ними документами з метою одержання платежу, або пере­давання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу.Мова йде про два види документів. Фінансові доку­менти— переказні та прості векселі, чеки та інші документи для одержання платежу. Комерційнідокументи — це рахунки-фактури, транспортні документи, які не є фінансовими.

Документи, що передаються на інкасо, супроводжуються інкасовим дорученням із детальними Інструкціями.

Інкасуючий банк несе відповідальність тільки за видачу документів платнику проти платежу чи акцепту і не відпо­відає ні за перевірку документів, ні за платіж, ні за акцепт.

Платіжні картки — це емітована банком України банків­ська платіжна картка відповідно до діючого законодавства, за допомогою якої власник картки має можливість здійсню­вати оплату товарів, послуг і одержувати готівку. Картку може емітувати й Іноземний банк, і іноземна небанківська установа.

Як самостійний вид безготівкових розрахунків розглядають­ся кредитні картки банків. Це пластикова пластинка з нанесе­ною магнітною стрічкою або внутрішньою мікросхемою, яка забезпечує доступ до спеціального карткового рахунку в бан­ку. Кредитні картки можуть бути кредитовими, коли картки використовуються для купівлі товарів за кредитною лінією, яка використовується автоматично в межах встановленого бан­ком ліміту, або для одержання певної суми коштів через банкомат із рахунку, відкритого власнику картки в банку (дебето­ві картки), в межах залишку коштів на рахунку.

ЛЕКЦІЯ 15