Фінансово-правовий інститут регулювання банківської діяльності

Кожна держава має свою грошову систему і доручає емісію грошових знаків своєму Центральному банку (в США — Феде­ральна Резервна система). Але, крім емісії грошових знаків і організації грошового обігу, на банки законодавством покладе­ні такі обов'язки, які можуть виконувати лише вони.

Ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює види операцій банків, що дає уявлення про склад­ність відносин, які виникають із діяльності банківських уста­нов, і обґрунтовує неможливість регулювання цих відносин однією галуззю права.

1. Конституція України визначила у ст. 99 найменування на­ціональної грошової одиниці — гривні.

2. Ч. 2 с. 92 Конституції України встановила, що тільки зако­нами визначаються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного рин­ків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України.

3. Норми конституційного, фінансового та адміністративного права встановлюють правовий статус Національного банку України, який створює перший рівень банківської системи.

4. Види грошових знаків, порядок їх випуску в обіг та вилу­чення з обігу.

5. Ліміт використання готівки і проведення безготівкових роз­рахунків.

6. Порядок здійснення контролю за дотриманням правил збе­рігання, витрачання і обігу коштів.

7. Ознаки платіжності грошових знаків, порядок їх заміни та знищення.

8. Порядок ведення касових операцій.

9. Порядок дотримання банківської таємниці.

Природно, що основу для регулювання цих відносин скла­дають публічні фінансово-правові норми. Саме вони підтриму­ють публічний фінансовий інтерес держави і детально регла­ментують організацію грошового обігу України. В першу чер­гу, до таких законів належать: Закон України "Про Національ­ний банк України", Закон України "Про банки і банківську діяльність", Декрет Кабінету Міністрів "Про валютне регулю­вання і валютний контроль" та нормативно-правові акти На­ціонального банку України (далі — НБУ) .

Усі відносини, що виникають при регулюванні емісійної діяльності НБУ, організації банківської системи, регулюються методом владних приписів, як і всі фінансові відносини, які ми вже розглядали. Що ж до відносин з кредитування (бо уявити банки без кредитування або розрахунків, коли в них відкриті рахунки клієнтів, неможливо), то до них застосовува­ти тільки імперативний метод регулювання не можна. Значну частину кредитних відносин регулюють цивільно-правові норми.

Усе це робить необхідним об'єднати відносини, які регулю­ються фінансово-правовими нормами, у фінансово-правовий інститут регулювання банківської діяльності, не торкаючись в цілому великої кількості відносин, які керуються нормами ін­ших галузей права.