Поняття і зміст валютного регулювання

Дуже часто під валютою розуміють тільки іноземні грошові знаки, але це не так. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", яким, власне, в основному і регулюються валютні відносини, чітко розрізняє поняття валюти:

1) "валюта України" — грошові знаки України, платіжні доку­менти та інші цінні папери у валюті України;

2) "іноземна валюта" — грошові знаки іноземних держав, бан­ківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Як правило, розрізняють три правових валютних режими, які використовуються державами: а) режим державної валют­ної монополії (яка була в СРСР); б) режим валютного регулю­вання (наприклад, в Україні такий режим установлено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю; в) режим вільно конверто­ваної валюти.

Тип валютного режиму визначає принципи здійснення ва­лютних операцій, права й обов'язки органів держави, які регу­люють валютні відносини, і повноваження юридичних і фізич­них осіб, які беруть участь у валютних відносинах з приводу придбання, володіння, використання валютних цінностей, та відповідальність за порушення валютного законодавства. Пе­релік складових, які характеризують тип валютного режиму, свідчить про те, шо ці відносини складні й регулюються не тільки нормами фінансового, а і конституційного, адміністра­тивного, цивільного і кримінального права, тому валютні правовідносини — це врегульовані правовими (у нашому ви­падку — в курсі фінансового права — фінансово-правовими) нормами суспільні відносини, які виникають у процесі здійсне­ння валютних операцій, проведення валютного контролю і регламентування валютного обігу.

Під валютним регулюванням розуміють діяльність уповно­важених державою органів по регламентації порядку обігу ва­лютних цінностей та здійснення валютних операцій.

Органами прямого валютного регулювання виступають дер­жавні органи, які Конституцією України уповноважені видава­ти нормативно-правові акти в галузі валютних операцій. До них належить Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів України, Національний банк України. Діє і так зване непряме регулювання (на підставі нормативно-правових актів), яке в державі доручено комерційним банкам.

Головним органом валютного регулювання в Україні є На­ціональний банк. Його "подвійна" юридична природа дозволяє Йому видавати нормативно-правові акти з валютних питань і одночасно як органу непрямого регулювання виконувати власні валютні операції. Комерційні банки можуть здійснювати валютні операції — тільки тоді, коли вони отримали ліцензію Національного банку України.

Структура валютних правовідносин, як І інших, включає три складових: суб'єкти, об'єкти і зміст.

Валютне регулювання починається з прийняття Верховною Радою України основного закону, який регулює головні питан­ня в галузі валютного регулювання. Нормативно-правові акти в цій галузі приймає Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України та Національний банк України.

Національний банк України є головним органом валютного регулювання, а саме: він визначає порядок обігу в Україні іно­земної валюти і цінних паперів в іноземній валюті; видає нор­мативно-правові акти, які обов'язкові для резидентів і нерези­дентів; проводить усі види валютних операцій; установлює правила здійснення резидентами операцій в іноземній валюті і нерезидентами — у валюті України.

Валютне регулювання передбачає видання нормативно-пра­вових актів щодо здійснення валютних операцій; дотримання межі зовнішнього державного боргу, встановленого законодав­ством: лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноваже­них банків нерезидентам; ліцензування банків щодо здійснен­ня валютних операцій; визначення курсів Іноземних валют, ви­ражених у валюті України, курсів валютних цінностей, вира­жених в іноземній валюті.

В Україні валютний курс встановлюється Національним бан­ком України І означає співвідношення двох валют на валютно­му ринку. Завдяки валютному курсу провадиться зіставлення цін на товари і послуги в різних країнах. Від нього будуть за­лежати прибутки Іноземних інвесторів, оскільки вони вклада­ють свої капітали, розраховуючи на прибутки, пов'язані із ва­лютним курсом, його змінами; а також конкурентоспромож­ність українських товарів на світовому ринку. Урівноваженість його є показником економічної і політичної стабільності краї­ни. Валютні курси, як правило, існують у двох режимах: ре­жимі плаваючого валютного курсу, коли він установлюється залежно від реального стану економіки і співвідношення вар­тості набору товарів і послуг, або фіксованого валютного кур­су, коли затверджена вартість валюти або підтримується центпальним банком на певному рівні, або фіксується завдяки при­рівнюванню до якого-небудь еквіваленту .

Національний банк України, крім функцій прямого контро­лю, також здійснює:

—державну валютну політику, виходячи з принципів загаль­ної економічної політики України;

—разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;

—контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

—визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті упов­новажених банків нерезидентам;

—видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для вико­нання нормативних актів щодо здійснення операцій на ва­лютному ринку України;

—накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

—встановлення за погодженням Із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

—публікацію банківських звітів про власні операції та опера­ції уповноважених банків тощо.

Ст. 44-50 Закону України „Про Національний банк Украї­ни" закріплюють за НБУ повноваження в сфері валютного ре­гулювання та контролю; організації валютного ринку; прове­дення дисконтної (— облік векселя, обліковий процент при обліку векселів або скидка з ціни товару або ва­люти у біржових або валютних угодах) та девізної (— платіжні засоби в іноземній валюті) політики; поповнен­ня та використання золотовалютного резерву та покладають на нього функції зберігана золотого запасу, дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів та інших коштовностей.

Валютну політику держави можна поділити на дві частини: поточну та перспективну. Поточна полягає в організації пов­сякденного оперативного регулювання поточної валютної ко­н'юнктури, а перспективна — в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейсь­кий банк реконструкції та розвитку тощо.

Декрет Кабінету Міністрів України "Про валютне регулю­вання і валютний контроль" (далі — Декрет) поділяє суб'єктів валютних правовідносин на резидентів і нерезидентів.

До резидентів належать:

—фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце прожи­вання на території України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

—юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням в Україні, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

—дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають диплома­тичний імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордо­ном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Нерезидентами українське законодавство вважає:

—фізичних осіб (Іноземних громадян, громадян України, осіб без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України;

—юридичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які ство­рені і діють відповідно до законодавства іноземної держа­ви, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підпри­ємницької діяльності за участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України);

—розташовані на території України Іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, що мають імунітет; дипломатичні привілеї, а також представництва інших орга­нізацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльнос­ті на підставі законів України.

Об'єктами валютних правовідносин є: валюта України; цін­ні папери, що номіновані у валюті України; Іноземна валюта; валютні цінності.

Змістом валютних правовідносин виступають валютні опе­рації, в яких реалізуються права та обов'язки суб'єктів, І до яких згідно з чинним законодавством України належать:

—операції, пов'язані з переходом права власності та інших прав на валютні цінності, а також операції, що пов'язані з використанням як засобу платежу іноземної валюти і пла­тіжних документів у іноземній валюті;

—вивезення і ввезення та переказ в Україну та з України ва­лютних цінностей;

—здійснення міжнародних грошових переказів;

—розрахунки між резидентами і нерезидентами у валюті України.

Валютні операції здійснюються банками та іншими фінан­совими установами на підставі ліцензії Національного банку України, які поділяються залежно від тривалості та періодич­ності здійснення:

• генеральні ліцензії, які видаються на здійснення валютних операцій на весь період валютного регулювання і не потребують індивідуальної ліцензії. Уповноважені банки, які одержали генеральну ліцензію Націо­нального банку України на здійснення операцій, пов'язаних із торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у то­му числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами-резидентами;

• індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Положення "Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій" затверджене Правлінням Національ­ного банку України і вміщує перелік операцій, які потребу­ють Індивідуальної ліцензії.

Ліцензія Національного банку України на здійснення валют­них операцій надається банкам — юридичним особам, які здій­снюють свої операції на території України не менше одного року, мають статутний капітал розміром, що встановлюється

Національним банком, та власні кошти. Після отримання ліце­нзії банки стають уповноваженими банками.

Валютні операції—складний правовий механізм, що являє собою вольові правомірні дії фізичних і юридичних осіб, спря­мованих на досягнення правового наслідку¹: на встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків суб'єктів при здійсненні дій з валютою.Переважно ці відносини регулюються цивіль­но-правовими нормами і детально вивчаються у курсі банків­ського права.