Оціночна діяльність і прогнозування в інформаційно-аналітичному процесі

Невід’ємною складовою будь-якого інформаційно-аналітичного процесу є побудова гіпотези. Гіпотези, як правило, бувають подані у формі різноманітних оцінок імовірних сценаріїв подій. Оцінки ці можуть носити ретроспективний, поточний або перспективний характер. Причому різниця в методиці між оцінками ймовірних альтернативних сценаріїв поточних і перспективних подій зменшується зі скороченням періоду упередження прогнозування, тобто відрізку часу, на який розробляють прогноз.

У такому контексті прогноз являє собою науково обґрунтоване судження про можливі стани об’єкта в майбутньому; про альтернативні шляхи та терміни їхнього здійснення. Коли цей об’єкт розглядають одночасно з «прогнозним фоном», то в цьому випадку його називають «об’єктом прогнозування» і говорять про «прогнози об’єкта прогнозування» і «прогнози прогнозного фону» цього об’єкта. А прогнозний фон — це сукупність зовнішніх щодо об’єкта прогнозування умов, важливих для розв’язання завдання прогнозування.

Розроблення певним суб’єктом імовірних сценаріїв подій як альтернативних для ретроспективи та сучасного етапу, так і перспективного періоду (тобто прогнозування) здійснюють з метою вироблення найкращих варіантів поведінки цього суб’єкта. А оскільки всі перераховані сценарії мають імовірнісний характер, то схематично узагальнений підхід до їхньої побудови можна описати формулою «якщо ...то …», тобто якщо складатимуться певні умови, то, як наслідок, можна очікувати на реалізацію певного сценарію. Головна перевага такої схеми прогнозу (оцінки) полягає в тому, що її кінцевим результатом виступає не стільки перелік якихось конкретних кількісних показників, які описують стан відповідного об’єкта, скільки система ймовірних причинно-наслідкових зв’язків і, що особливо важливо, ймовірні сценарії поведінки певних суб’єктів.

Саме з цих позицій треба підходити до питання про доцільність застосування в певній ситуації відповідного типу прогнозу. Останні поділяють на пошукові та нормативні. Пошуковий прогноз — це визначення можливих станів явища в майбутньому. Мають на увазі умовне продовження в майбутньому тенденцій розвитку явища, яке вивчають в минулому та теперішньому часі, абстрагуючись від можливих рішень, дії на основі яких можуть радикально змінити тенденції, викликати в деяких випадках самоутвердження або самознищення прогнозу. Такий прогноз відповідає на запитання: що, швидше за все, станеться при умові зберігання існуючих тенденцій?

Нормативний прогноз — це визначення шляхів і строків досягнення можливих станів явища, що приймають в якості мети. Мають на увазі прогнозування досягнення бажаних станів на основі наперед заданих норм, ідеалів, стимулів, цілей. Такий прогноз відповідає на запитання: якими шляхами досягти бажаного? Пошуковий прогноз будують на визначеній шкалі (полі, спектрі) можливостей, на якій потім встановлюють ступінь імовірності прогнозованого явища.

При нормативному прогнозуванні відбувається таке саме розподілення ймовірностей, але вже у зворотному порядку: від заданого стану до тенденцій, які спостерігають. Це стохастичний (імовірнісний) опис можливих альтернативних шляхів досягнення цих норм.

За періодом упередження — проміжком часу, на який розраховано прогноз, — розрізняють оперативні (поточні), коротко-, середньо-, довго- та далекотермінові (наддовготермінові) прогнози.

Оперативний, як правило, розрахований на перспективу, протягом якої не очікують істотних змін об’єкта дослідження — ані кількісних, ані якісних. Короткотерміновий — на перспективу тільки кількісних змін, довготерміновий — не тільки кількісних, але, головним чином, якісних. Середньотерміновий охоплює перспективу між коротко- та довготерміновим з перевагою кількісних змін над якісними, далекотерміновий (наддовготерміновий) — перспективу, коли очікують настільки значні якісні зміни, що говорити можна, власне тільки про найзагальніші перспективи розвитку природи та суспільства. Часова градація прогнозів є відносною і залежить від характеру та мети даного прогнозу. У деяких науково-технічних прогнозах період упередження навіть довготермінових прогнозів можна вимірювати днями, а в геології чи космології — мільйонами років. У соціально-економічних прогнозах, відповідно до характеру та темпів розвитку прогнозованих явищ, емпірично встановлений такий часовий масштаб: оперативні прогнози — до одного місяця, короткотермінові — до одного року, середньотермінові — на кілька (зазвичай до 5) років, довготермінові — на період понад 5 і приблизно до 15-20 років, далекотермінові — за межами довготермінових. Однак і тут є відмінності, пов’язані з особливостями окремих галузей соціально-економічного прогнозування. Так, у галузі політики діапазон між коротко- та довготерміновістю звужується до меж найближчого десятиріччя, у міському будівництві — розтягується на кілька десятиліть, в економіці — пристосовується до діапазонів протікання мікро- та макроекономічних процесів.

За ступенем формалізації всі методи прогнозування діляться на інтуїтивні та формалізовані. Інтуїтивне прогнозування застосовують, коли об’єкт прогнозування або надто простий, або настільки складний, що аналітично врахувати вплив багатьох факторів практично неможливо. У таких випадках вдаються до опитування експертів. Отримані індивідуальні та колективні експертні оцінки використовують як кінцеві прогнози чи як вихідні дані у комплексних системах прогнозування. Залежно від загальних принципів дії інтуїтивні методи прогнозування, наприклад, можна розділити на дві групи: індивідуальні експертні оцінки та колективні експертні оцінки. Методи колективних експертних оцінок можна віднести до комплексних систем прогнозування (зазвичай неповних), оскільки в останніх поєднують методи індивідуальних експертних оцінок і статистичні методи опрацювання цих оцінок.

Водночас практичні потреби обумовлюють появу нових підходів до оцінки та прогнозування ситуації. Для прикладу можна навести теорію рефлективності, сформульовану відомим бізнесменом Дж. Соросом. Ця теорія базується на тому положенні, що суспільна психологія не лише формується під впливом економічних і інших суспільних відносин, а й активно впливає на перебіг означених процесів. Погляди, що є панівними у певному соціумі, можуть прискорювати або, навпаки, уповільнювати ті чи інші суспільні процеси. Тобто існує рефлективний механізм подвійного зворотного зв’язку між реальністю й уявленням суб’єктів (учасників суспільних процесів) про цю реальність. Коротко й у найзагальнішому плані основні положення теорії рефлективності можна викласти так: люди діють на підставі своїх уявлень про ситуацію. Ці уявлення можуть відрізнятись від реальності. Тобто сприйняття учасників суспільних процесів за своєю природою тією чи іншою мірою помилкові в оцінюванні ситуації та спричиняють відповідно неоптимальну їхню реакцію. У результаті (на ринку, в політиці тощо) складається ситуація, що відхиляється від стану рівноваги. Помилковість сприйняття та неоптимальний характер дій можуть поступово взаємно посилюватися, а їхній результат — накопичуватися. Такі умови, далекі від стану рівноваги, за яких уявлення суб’єктів про реальний стан речей не відповідають дійсності, можуть існувати досить довго. Нарешті настає переломний момент, коли помилковість поглядів і неадекватність реакції учасників процесів стають очевидними. Відбувається радикальна зміна поглядів і поведінки суб’єктів, а суспільний процес у результаті може змінити, причому іноді на протилежне, своє спрямування та ряд інших параметрів.