Закон України «Про інформацію» — базовий правовий акт у системі регулювання інформаційних відносин в Україні

Закон України «Про інформацію» набув чинності 2 жовтня 1992 р. Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх галузях життя і діяльності суспільства та держави при отриманні, використанні, поширенні та зберіганні інформації. Закон установлює систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу і суспільство від неправдивої інформації.

Закон визначає інформацію як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Відповідно об’єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров’я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній і інших галузях.

Наприклад, у галузь дії юридично визначеного терміна «інформація» фактично не потрапляють чутки, хоча останні досить часто є дієвим інструментом впливу на економічне та соціально-політичне життя суспільства. Причина такої ситуації полягає в тому, що інформаційна діяльність для цілей свого правового регулювання передбачає наявність відповідних суб’єктів. Щоб той чи інший суб’єкт ніс правову відповідальність за поширення тих чи інших повідомлень, треба, щоб ці повідомлення можна було засвідчити в судовому порядку. Тобто необхідна наявність відповідних документів або принаймні свідків, як у випадку публічного оголошення будь-яких відомостей. Чутки ж, як правило, знеособлені, поширюють переважно в процесі довірливого спілкування. А це, в свою чергу, обумовлює відсутність не лише відповідних документів, а й осіб, які можуть засвідчити факт публічного поширення повідомлень. Стан справ, коли певний тип повідомлення де-факто інформацією є, а де-юре такою не визнають, може призводити до ситуацій, що вимагають застосування широкого спектра правових інструментів і залучення висококва­ліфікованих фахівців.

Усі громадяни України, юридичні особи та державні органи мають право на інформацію. Але реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні й інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно з Законом інформаційну діяльність розглядають як сукупність дій, спрямованих на задоволення ІП громадян, юридичних осіб і держави. Важливе місце в Законі належить описові механізму функціонування інформаційних потоків у суспільстві. Так, держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації. Завдання її при цьому полягає у забезпеченні дотримання вимог законодавства про інформацію всіма державними органами, підприємствами, установами й організаціями, недопущенні необгрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з обмеженим доступом. Державний контроль за дотриманням установленого режиму здійснюють спеціальні органи, які визначають Верховна Рада і Кабінет Міністрів України. Обмеження права на отримання відкритої інформації заборонено законом. Закон визначає порядок доступу до інформації: дає визначення інформаційного запиту, порядку його розгляду відповідними посадовими особами, визначає порядок відшкодування витрат, пов’язаних із задоволенням запиту, а також встановлює перелік документів та інформації, що не підлягає наданню для ознайомлення за запитами.

Інформація є об’єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об’єктом права власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження. Власник інформації щодо об’єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії. Підставами виникнення права власності на інформацію є створення інформації своїми силами і за свій рахунок, договір на створення інформації, договір, який містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.

Інформаційна продукція та послуги громадян і юридичних осіб, які займаються ІД, можуть бути об’єктами товарних відносин, які регулює чинне цивільне та інше законодавство. Інформаційна продукція — це матеріалізований результат ІД, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій. Інформаційна послуга — це здійснення у визначеній законом формі ІД з доведення інформаційної продукції до користувачів з метою задоволення їхніх ІП. Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та послуги встановлюють договорами за винятком випадків, передбачених Законом.

Закон встановлює права й обов’язки учасників інформаційних відносин, їхню відповідальність за порушення законодавства про інформацію, визначає порядок співпраці української сторони з іншими державами, зарубіжними та міжнародними організаціями в галузі інформації.

Положення Закону України «Про інформацію» конкретизують в інших законах про ІД та охорону прав інтелектуальної власності, які мають конкретніший характер, а також у низці інших законодавчих і нормативних актів.