Правове забезпечення ІД суб’єктів у галузі управління

Суть правового забезпечення ІД суб’єктів у галузі управління передбачає формування відповідного масиву знань, що дозволяв би даному суб’єкту (юридичній чи фізичній особі, організації тощо) ефективно функціонувати та розвиватися в межах певної соціальної системи (соціального середовища). Правове забезпечення ІД — це складова загального правового забезпечення діяльності відповідного суб’єкта. Для прикладу розглянемо правове забезпечення ІД таких суб’єктів інформаційних відносин, як комерційні підприємства.

При цьому правове забезпечення ІД підприємства має свою специфіку порівняно з правовим забезпеченням інших видів його діяльності та повинно враховувати нематеріальний характер об’єкта (інформації), особливості його зберігання та використання, а саме:

Ø практичну цінність і реальну ціну інформації визначають ефектом від її використання, а не витратами на її створення;

Ø потенційні збитки підприємства від втрати належної йому інформації (наприклад, ноу-хау), як правило, набагато перевищують витрати на створення цієї інформації;

Ø з метою запобігання фінансових і інших санкцій залученню сторонньої інформації повинен передувати відповідний юридичний аналіз доцільності таких дій, а в подальшому обіг сторонньої інформації повинен мати відповідне правове супроводження;

Ø інформація належить до надзвичайно високомобільних ресурсів, що може не тільки забезпечувати підприємству високі прибутки, а й загрожувати значними збитками.

Тому підприємство має бути завжди готовим до ефективної й оперативної реакції на будь-яку зміну обставин його ІД. Ефективність цієї реакції залежить від здатності менеджменту використати наявний у підприємства масив правових знань і навичок, а також залучити ті джерела правових знань і механізми їх реалізації, яких у підприємства не вистачає.

Отже, джерела наповнення бази правових знань підприємства поділяють на власні та залучені. До власних джерел належать:

Ø правові знання менеджменту підприємства;

Ø власний юрисконсульт, юридична служба;

Ø база даних правової інформації (правова документація) підприємства.

Повний спектр перерахованих джерел правових знань притаманний, як правило, великим підприємствам. Із зменшенням розміру підприємств набір і обсяг означених джерел зменшується, і на дрібних підприємствах нерідко обмежується лише правовими знаннями нечисленного менеджменту.

До залучених джерел знань належать:

Ø спеціальні друковані джерела публічних бібліотек;

Ø спеціалізовані комерційні та некомерційні електронні бази даних (наприклад, база даних ІАЦ «Ліга»);

Ø спеціалізовані юридичні фірми.

Можливості залучення сторонніх джерел правових знань прямо пропорційні розміру підприємств.

Функціонування механізму правового забезпечення ІД підприємства передбачає:

Ø адаптацію власної бази правових знань для розв’язання конкретних проблем;

Ø моніторинг чинного законодавства у галузі дії інтересів підприємств;

Ø оперативну й ефективну реакцію підприємства в ситуаціях, що вимагають залучення сторонніх джерел правових знань.

Алгоритм дій менеджменту підприємства у процесі функціонування означеного механізму може бути поданий таким чином: аналіз ситуації визначення правової інформації, необхідної для її вирішення, мобілізація інформаційних ресурсів (власних і залучених), прийняття рішення, реалізації рішення, зворотний зв’язок і корекція дій.

Як правило, чим краща у підприємства власна база правових знань, тим оперативніше виконує свої функції його інформаційна система. З іншого боку, для вирішення саме нестандартних проблем підприємству нерідко доводиться вдаватися до послуг юристів-консультантів, тобто в такий спосіб фактично розширювати базу своїх правових знань за рахунок залучення сторонніх джерел інформації. За таких умов ключова роль належить юридичній службі, юрисконсульту підприємства (або працівникам, які де-факто виконують означені функції). Адже саме юрист підприємства виступає в ролі експерта, який повинен оцінювати доцільність залучення сторонніх фахівців для вирішення проблем підприємства, відповідність потребам підприємства запропонованих (наданих) консультантами послуг, а також оцінювати якість нормативно-правової інформації, що надходить до організації зовнішніми каналами.

При цьому треба брати до уваги, що правова база ІД в широкому її значенні (тобто враховувати охорону прав інтелектуальної власності разом із відповідним інституціональним забезпеченням) в Україні розвинена недостатньо для забезпечення належної конкурентоспроможності нашої країни в світовій економіці та політиці. Звернемося для прикладу до однієї з базових категорій ринкової економіки — комерційної таємниці, механізм якої давно й ефективно функціонує в розвинених країнах.

Основними документами, що регулюють питання комерційної таємниці в Україні, є Закон «Про підприємства в Україні» та постанова уряду від 09.08.93 № 611 «Про перелік відомостей, що не складають комерційну таємницю». Водночас її не відносять до категорії «комерційної таємниці» і можуть надавати державним органам відповідно до їх запиту:

Ø установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

Ø інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

Ø дані, необхідні для перевірки обчислення та сплати податків і інших обов’язкових платежів;

Ø відомості про кількість і склад працівників, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

Ø документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

Ø інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

Ø документи про платоспроможність;

Ø відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях і інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

Ø відомості, що, відповідно до чинного законодавства, підлягають оголошенню.

На практиці до категорії «комерційна таємниця» перш за все належить така інформація:

Ø неопубліковані науково-технічні результати, технічні рішення, способи використання технологічних засобів, не забезпечені патентним захистом відповідно до законодавства чи за бажанням особи, яка володіє такою інформацією на правовій основі;

Ø знання і досвід у галузі реалізації продукції та послуг, дані про кон’юнктуру ринку, результати маркетингових досліджень;

Ø комерційні, методичні або організаційно-управлінські ідеї та рішення.

Оскільки тлумачення поняття «комерційної таємниці» у вітчизняному законодавстві досить широке, то для практичного використання на підприємстві йому треба надати чітких правових форм у вигляді внутрішніх нормативних документів, підготовлених на підставі чинного законодавства. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їхнього захисту визначає керівник підприємства. А підготовка відповідних документів — прямий обов’язок юридичної служби підприємства. Адже нечітке поняття «комерційної таємниці» не зобов’язує до будь-якої відповідальності співробітників, а отже, створює загрозу ефективній роботі підприємства.

Ще одним наочним прикладом значення правового забезпечення ІД для успішної роботи підприємства є процедура налагодження ним ефективних зовнішньо економічних зв’язків. Так, у кожній з шістнадцяти німецьких земель є свої особливості карного законодавства. Розібратися в цьому лабіринті може тільки досвідчений юрист. Тому підприємствам із пострадянських держав для роботи на ринках далекого зарубіжжя доцільно залучати тамтешніх юристів. Ключову роль у процедурі добору відповідних партнерів-консультантів знову ж таки має відігравати юридична служба (юрисконсульт) підприємства.

Наостанку зазначимо, що правове забезпечення ІД підприємства є складовою загального правового забезпечення його роботи і здійснюється одними й тими самими структурними підрозділами, фахівцями.