Основні положення законів України про ІД та охорону прав інтелектуальної власності

Законодавство України про ІД в цілому викладено у ряді законів і підзаконних актів. Для ілюстрації наведемо основні положення найважливіших з них.

Закон України«Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»поширюється на друковані ЗМІ, засновані в Україні, а також на друковані ЗМІ інших держав, які поширюють в Україні.

У цьому Законі під друкованими ЗМІ (пресою) в Україні розуміють періодичні й такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу є окремими періодичними і такими, що продовжуються, друкованими виданнями і підлягають реєстрації на загальних підставах.

Галузь поширення друкованого ЗМІ не обмежується. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації. Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюють друкованими ЗМІ, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю.

До суб’єктів діяльності друкованих ЗМІ належать засновник (співзасновники) друкованого засобу масової інформації, його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, поширювач. Засновник (співзасновники) може об’єднувати в одній особі редакцію, видавця, поширювача. Редакція має право виступати засновником (співзасновником), видавцем, поширювачем.

У Законі подано порядок організації діяльності друкованих ЗМІ: визначають суб’єкти, що мають право на заснування друкованого ЗМІ, та відносини між співзасновниками; порядок державної реєстрації, підстави для відмови у реєстрації друкованого ЗМІ та порядок оскарження такої відмови. Законом регулюють відносини між редакціями друкованих ЗМІ і громадянами й організаціями, міжнародна діяльність друкованих ЗМІ та відповідальність за порушення свободи діяльності друкова­них ЗМІ.

Закон України«Про телебачення і радіомовлення»регулює діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування. Дія цього Закону поширена на відносини між суб’єктами в галузі телебачення і радіомовлення незалежно від форм власності, мети створення і виду статутної діяльності телерадіоорганізацій, а також від способу поширення телерадіоінформації, якщо їх передачі розраховані на масове приймання користувачами. Дія цього Закону не поширюється на відносини, що регулюють створення і діяльність спеціальних телевізійних і радіомовних систем закритого типу.

З метою реалізації та дотримання законодавства в галузі телебачення і радіомовлення й інших нормативних актів створена Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі — Національна рада). Склад Національної ради затверджує Верховна Рада України строком на чотири роки в кількості 8 осіб: за поданням чотирьох кандидатур Головою Верховної Ради України та чотирьох кандидатур — Президентом України.

Право на заснування телерадіоорганізацій в Україні належить громадянам України, не обмеженим у цивільній дієздатності, Верховній Раді України, Президенту України, іншим юридичним особам України. В Україні заборонено створення телерадіоорганізацій іноземними юридичними та фізичними особами й особами без громадянства. Заборонено створення і діяльність телерадіоорганізацій з іноземними інвестиціями, у статутному фонді яких більше 30% іноземних інвестицій. Юридична або фізична особа не має права бути засновником (співзасновником) телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення більше як на двох каналах мовлення по телебаченню і трьох каналах мовлення — по радіо на території всієї країни, області, міста або іншого регіону.

Для отримання ліцензії на право користування каналами мовлення телерадіоорганізація, її засновник або уповноважений ним орган подає заяву до Національної ради України. Ліцензія на право користування каналом мовлення видається на строк, вказаний заявником, але не менш як на 7 років для цілей ефірного мовлення і 10 років — для цілей кабельного (проводового) мовлення. Після закінчення цього строку ліцензія втрачає чинність. Власник ліцензії не має права передавати канал мовлення у суборенду. Порядок використання каналів мовлення визначає Національна рада України.

Телерадіоорганізації, їх працівники мають право на отримання від державних органів, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, необхідної інформації для здійснення своєї статутної діяльності у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Посадові особи, які надають інформацію, несуть відповідальність за її достовірність.

У Законі визначено й інші питання організації телерадіомовлення; права телерадіоорганізацій, їх працівників, телеглядачів і радіослухачів; порядок фінансування телерадіоорганізацій; міжнародна співпраця та відповідальність за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення.

Закон України«Про інформаційні агентства»закріплює правові основи діяльності в Україні інформаційних агентств та їх міжнародної співпраці. Інформаційними агентствами, згідно з цим Законом, є зареєстровані як юридичні особи суб’єкти ІД, що діють з метою надання інформаційних послуг. Під представництвом інформаційного агентства в Україні розуміють зареєстровану в Україні відповідно до чинного законодавства як суб’єкт ІД будь-яку установу (бюро, представництво, корпункт тощо), що представляє в Україні державне або недержавне інформаційне агентство, зареєстроване як юридична особа згідно з чинним законодавством відповідної країни, і яке здійснює свою діяльність у галузі інформації згідно із Законом України «Про інформацію» та цим Законом.

Діяльність інформаційних агентств — це збирання, опрацювання, творення, зберігання, підготовка інформації до поширення, випуск та поширення інформаційної продукції. Випуск і поширення інформаційними агентствами власної продукції з метою отримання прибутку є підприємницькою діяльністю у цій галузі здійснюється на основі цього Закону та чинного законодавства України.

У Законі подано перелік суб’єктів діяльності інформаційних агентств, якими є засновник (співзасновники) інформаційного агентства, його керівник (директор, генеральний директор, президент тощо), трудовий колектив, творчий колектив, журналіст інформаційного агентства, спеціаліст у галузі засобів комунікацій, автор або власник інформації, видавець (виробник) продукції інформаційного агентства, поширювач продукції інформаційного агентства, користувач продукції інформаційного агентства, а також визначено їхній статус і статус самого інформаційного агентства. Закон встановлює порядок заснування, державної реєстрації та припинення діяльності інформаційних агентств, поширення їхньої продукції, міжнародної діяльності, а також відповідальність за порушення законодавства про інформаційні агентства.

Закон України«Про державну таємницю»регулює суспільні відносини, пов’язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв і охороною державної таємниці з метою національної безпеки України.

Державна таємниця — вид таємної інформації, що охоплює відомості у галузі оборони, економіки, науки та техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Ступінь секретності («особливої важливості», «цілком таємно», «таємно») — категорія, яка характеризує важливість секретної інформації, ступінь обмеження доступу до неї та рівень охорони державою. Заборонено віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть порушуватися конституційні права людини та громадянина, завдаватиметься шкода здоров’ю і безпеці населення.

Віднесення інформації до державної таємниці, відповідно до вимог цього Закону, здійснюється рішенням Державного експерта з питань таємниць. Виконання функцій державного експерта з питань таємниць на конкретних посадових осіб покладено Головою Верховної Ради України та Президентом України. Спеціально уповноваженим органом державної влади у галузі забезпечення охорони дер­жавної таємниці є Служба безпеки України.

Функціонування товарно-грошових відносин в Україні знайшло відображення і в цьому правовому акті. Так, власник секретної інформації або її матеріальних носіїв здійснює своє право власності з урахуванням обмежень, установлених в інтересах національної безпеки України згідно з цим Законом. Якщо власник секретної інформації або її носіїв відмовляється від укладання договору про охорону державної таємниці або порушує його, за рішенням суду ця інформація або її носії можуть бути вилучені у власність держави за умови попереднього та повного відшкодування власникові її вартості. Крім того, цей Закон визначає порядок засекречування інформації, охорони державної таємниці, а також відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю.

Закон України«Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»має на меті встановлення основ регулювання правових відно­син щодо захисту інформації в ІТС за умови дотримання права власності громадян України і юридичних осіб на інформацію та права доступу до неї, права власника інформації на її захист, а також встановленого чинним законодавством обмеження на доступ до інформації. Дія Закону поширюється на будь-яку інформацію, яку опрацьовують в ІТС.

Закон України«Про авторське право і суміжні права»охороняє особисті (немайнові) та майнові права авторів і їхніх правонаступ­ників, пов’язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (суміжні права). Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право та суміжні права, то застосовують правила міжнародного договору. Передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття. Навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. Не є об’єктами авторського права повідомлення про новини дня або про поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, твори народної творчості, а також офіційні документи (закони, укази, постанови, судові рішення тощо), державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки), затверджені державними органами, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо.

Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених ст. 28 цього Закону. Для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом, термін охорони закінчується через 70 років після того, як твір було обнародувано. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, розкриється не пізніш ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовують термін охорони, передбачений для творів, автор яких відомий. Термін охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 70 років після смерті останнього співавтора. Авторське право на твір, уперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування. Майнові права авторів переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті (немайнові) права автора. Виключне майнове право на службовий твір, тобто такий, що створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до договору між ним і роботодавцем, належить роботодавцю, якщо інше не передбачено відповідною угодою.

Охорону суміжних прав здійснюють без шкоди охороні творів авторським правом. Суміжні права охороняють протягом 50 років після першого публічного виконання твору, сповіщення, передачі тощо. Захист особистих і майнових прав осіб, які мають авторське право і суміжні права, може здійснюватися в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законо­давством.

Закон України«Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»регулює відносини, що виникають у зв’язку з набуттям і здійсненням права власності на винаходи і корисні моделі в Україні. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про винаходи (корисні моделі), то застосовують правила міжнародного договору, згода на обов’язковість якого дана Верховною Радою.

Правову охорону надають винаходу (корисній моделі), що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності й моралі та відповідає умовам патентоспроможності.

Об’єктом винаходу може бути:

Ø продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини та тварин);

Ø спосіб.

Об’єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.

Згідно з цим Законом не можуть отримати правову охорону:

Ø відкриття, наукові теорії та математичні методи;

Ø методи організації й управління господарством;

Ø плани, умовні позначення, розклади, правила;

Ø методи виконання розумових операцій тощо.

Особливості охорони прав на віднесені до державної таємниці винаходи (корисні моделі) визначають спеціальним законодавством. Право власності на винахід (корисну модель) засвідчують патентом. Строк дії патенту на винахід становить 20 років від дати подання заявки до центрального органу виконавчої влади з питань,охорони інтелектуальної власності, а деклараційного патенту — 6 років. Строк дії деклараційного патенту на корисну модель становить 10 років від дати подання заявки. Винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і промислово придатний. Винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Об’єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни можуть враховуватися лише окремо.

Будь-яка особа має право запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах. Витрати, пов’язані з патентуванням винаходу (корисної моделі) в іноземних державах, несе заявник або за його згодою інша особа.

Закон України«Про охорону прав на промислові зразки»регулює відносини, що виникають у зв’язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні. Якщо міжнародним дого­вором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про промислові зв’язки, то застосовують правила міжнародного договору.

Об’єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу та призначені для задоволення естетичних і ергономічних потреб.

Згідно з цим Законом не можуть отримати правову охорону:

Ø об’єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні й інші стаціонарні споруди;

Ø друкована продукція;

Ø об’єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо.

Особливості охорони прав на віднесені до державної таємниці промислові зразки визначають спеціальним законодавством. Право власності на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до відповідного органу центральної влади і продовжується за клопотанням власника патенту, але не більше як на п’ять років. Виходячи з суспільних інтересів і інтересів національної безпеки Кабінет Міністрів має право дозволити використання запатентованого промислового зразка без згоди власника патенту, але з виплатою йому відповідної компенсації. Спори щодо умов видання дозволу та виплати компенсації і її розміру розв’язують у судовому порядку.

Будь-яка особа має право запатентувати промисловий зразок в іноземних державах. Витрати, пов’язані з патентуванням промислового зразка в іноземних державах, несе заявник або за його згодою інша особа.

Закон України«Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»регулює відносини, що виникають у зв’язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг (далі — знак) в Україні. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про знаки, то застосовують правила міжнародного договору. Згідно з Законом знак — позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Об’єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об’ємні й інші позначення або їхні комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Право власності на знак засвідчують свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до відомства і продовжується відомством за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років.

Ніхто, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення дії свідоцтва згідно з цим Законом. Будь-яка особа має право зареєструвати знак в іноземних державах. Витрати, пов’язані з реєстрацією знака в іноземних державах, несе заявник чи за його згодою інша особа.

Закон України«Про державну статистику»регулює правові відносини в галузі статистики і ведення первинного обліку, визначає повноваження та функції органів державної статистики та створює основу для ведення державної інформаційної системи України з метою отримання достовірної статистичної інформації про соціально-економічний розвиток України. Державна політика в галузі статистики спрямована на створення єдиної системи первинного обліку та статистики, на визначення змісту і характеру статистичної діяльності на всій території України.

Галузь застосування Закону поширюється на всі юридичні особи на території України, а також на юридичні особи України, що знаходяться за її межами; на всі розташовані на території України структурні одиниці, що не є юридичними особами та головні організації яких розташовані за її межами; на всі фізичні особи, які проживають на території України незалежно від їхнього громадянства. Неправомірне втручання будь-яких державних органів, юридичних осіб, громадських об’єднань, службових і інших осіб у діяльність органів державної статистики з питань їхньої компетенції не допускається.

Усі юридичні особи та особи, які займаються підприємницькою діяльністю, структурні одиниці подають дані, необхідні для проведення державних статистичних спостережень, безплатно, якщо інше не передбачено законодавством України. Статистичні дані повинні бути достовірними та подаватися у повному обсязі, в установлені строки і за визначеними адресами. Порядок подання статистичних даних визначають у формах державної звітності, затверджених органами державної статистики. Органи державної статистики подають статистичну інформацію до органів державної влади й управління у межах виділених із бюджету коштів на збирання та розроблення цих даних. Громадським об’єднанням, іншим юридичним особам і громадянам статистичну інформацію подають на платній основі, крім випадків, передбачених законодавством, при дотриманні державної та комерційної таємниці. У разі залучення наукових установ, громадських об’єднань, інших юридичних осіб, громадян до виконання завдань органів державної влади й управління статистичну інформацію подають їм безплатно.

Крім зазначених документів, ІД в Україні в тій чи іншій мірі регулюється рядом інших законодавчих (Закони «Про видавничу справу», «Про рекламу», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», «Про стандартизацію і сертифікацію», «Про аудиторську діяльність», «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про банки і банківську діяльність», укази Президента «Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади», «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» тощо) та підзаконних актів.