ОЦІНКА ЗАБУР’ЯНЕНОСТІ ПЛОЩ, ЗАСЕЛЕНОСТІ ШКІДНИКАМИ, ПІДБІР ГЕРБІЦИДІВ ТА ІНСЕКТИЦИДІВ ДЛЯ ЗАХИСТУ НАСАДЖЕНЬ ВІД БУР’ЯНІВ І ШКІДНИКІВ.

Під час вирощування садивного матеріалу в розсадниках чинниками, які знижують якість сіянців і саджанців, збільшують час формування до стандартних параметрів, а іноді і стають причиною загибелі рослин є розповсюдження бур’янів, заселення шкідниками та ураження хворобами.

У розсадниках, де саджанці вирощуються на одному полі тривалий час, можливості для забур’яненості полів суттєво збільшуються, адже основний обробіток ґрунту, який є найбільш ефективний, проводиться рідко. У випадку нерегулярних міжрядних рихлень і прополювань сіянці і саджанці можуть заростати бур’янами.

Сучасна класифікація бур'янів побудована на біологічних особливостях окремих видів, які нобхідно враховувати під час розробки ефективних заходів їх контролювання. За цією класифікацією першою одиницею взято біологічний тип, до якого віднесено бур'яни одного способу живлення.

За способами живлення бур’яни поділяють на три біологічні типи (рис. 1).

Типи Непаразити Паразити Напівпаразити

Підтипи Однорічні Дворічні Багаторічні Малорічні Малорічні

Біологічні Ефемери Справжні Стрижне- Стеблові Кореневі

групи факультативні кореневі Кореневі Стеблові

Ярі Повзучі

Озимі Бульбові

Зимуючі Кореневищні

Коренепаросткові

Цибулинні

Гронокореневі

Коренемичкуваті

Дернинні

Рис.1. Схема агробіологічної класифікації бур’янів (Манько Ю.П. та ін.1998)

1. Непаразити – зелені рослини – високоорганізовані автотрофи, органічна речовина яких утворюється з вуглекислого газу, води і мінеральних солей у результаті фотосинтезу.

2. Напівпаразити – зелені рослини, які здатні до самостійного фотосинтезу, але воду і розчинені в ній поживні речовини використовують з рослини-жертви, вростаючи у тканину її стебел або коренів своїми провідними системами.

3. Паразити – незелені рослини, які повністю втратили здатність до фотосинтезу, живляться лише за рахунок рослини-жертви, врос­таючи у тканину її стебел або коренів своїми провідними системами.

Ознакою класифікаційної одиниці – підтипу є тривалість життя рослин. За тривалістю життя бур'яни поділяють на два підтипи:

1. Малорічні бур'яни – життєвий цикл їх триває не більше двох років; за все життя дають насіння лише один раз; розмножуються, як правило, тільки насінням.

2. Багаторічні бур'яни – живуть більше двох років; багато разів плодоносять; після визрівання насіння відмирає лише наземна частина рослини, а підземні органи живуть кілька років і щороку утворюють плодоносні стебла; більшість з них розмножується і насінням, і вегетативними органами, а деякі – тільки насінням.

Ознаками третьої одиниці класифікації – біологічної групи є тривалість вегетації, вимоги до екологічних умов, способи вегетативного розмноження, місце паразитування.

Серед малорічних бур'янів виділяють 5 біологічних груп:

1. Ефемери – види рослин з коротким вегетаційним циклом, що дозволяє упродовж вегетаційного сезону відтворити кілька поколінь. Такими бур'янами є зірочник середній, галінсога дрібноквіткова.

2. Ярі однорічні бур'яни, сходять навесні або на початку літа, у цей же рік дають насіння і відмирають. Насіння ярих бур'янів проростає за різної температури. Залежно від цього ярі бур'яни ділять на ранні, насіння яких починає проростати за температури 4-8С°: плоскуха, щириця біла, і пізні ярі, зірочник середній, мишій сизий, насіння яких здатне проростати за 10-14С°: амброзія полинолиста портулак, галінсога дрібноквіткова. У разі з'явлення сходів восени вони гинуть від морозів.

Серед ранніх ярих є особливі види бур'янів, до яких належать: лобода біла, чистець однорічний, паслін чорний, спориш звичайний, осот городній та ін. Сходять вони рано навесні, а вегетацію закінчують і плодоносять восени, тому до культур, що вирощуються в розсаднику, вони достатньо пристосовані.

3. Озимі бур'яни розвиваються подібно до озимих культур, тобто сходять восени і тоді ж утворюють розетку листя, навесні наступного року продовжують свій ріст, цвітуть і дають насіння. Якщо вони сходять навесні, насіння у перший рік не утворюється. До цієї групи належать: горошок волохатий, метлюг звичайний

4. Зимуючим бур'янам властиві особливості як озимих, так і ярих. Якщо вони дають сходи восени, то розвиваються подібно до озимих, тобто навесні продовжують свій ріст, розвиток і дають насіння. Якщо ж вони сходять навесні, то дають насіння у той самий рік як і ярі. До них належать: грицики звичайні, ромашка не пахуча, злинка канадська, волошка синя, фіалка трикольорова.

Залежно від кліматичних та інших умов один вид бур'янів може мати різні біологічні форми: ярі, зимуючі і навіть озимі. Так, кучерявець Софії у північних районах розвивається як яра рослина, у південних – переважно як зимуюча, а зірочник середній може розвиватися як ефемер, ранній ярий і зимуючий бур'ян.

5. Дворічні бур'яни для повного розвитку від з'явлення сходів до до-зрівання насіння потребують двох вегетаційних періодів. Розмножуються у перший рік життя насінням, на другий рік – вегетативними органами і поділяються на дві біологічні групи: справжні (істинні) і факультативні (ситуативні).

Справжні дворічники розвиваються чітко за властивим тільки їм циклом – після появи сходів весною, вони протягом літа залишаються в стані розетки листя або утворюють стебла. У перший рік вони нагромаджують у кореневій шийці запас поживних речовин, переважно у вигляді вуглеводів. На другий рік після перезимівлі у них розвиваються стебла з квітками і насінням. Якщо сходи справжніх дворічних бур'янів з'являються в кінці літа або восени і в корінні не буде потрібної кількості запасних поживних речовин, то вони перезимовують два рази і тільки після цього цвітуть, плодоносять та відмирають. Це такі види бурянів: морква дика, енотера дворічна. чорнокорінь лікарський.

Факультативні дворічники залежно від екологічних умов можуть розвиватися як справжні дворічні або однорічні зимуючі бур'яни. Такий цикл розвитку у них буває здебільшого в південних регіонах країни.

Серед багаторічних бур'янів виділяють дві групи:

1. Бур'яни, які розмножуються переважно насінням. Вегетативне розмноження їх дуже обмежене. Ці бур'яни об'єднують у такі біологічні групи: стрижнекореневі, гронокореневі і дернинні.

2. Бур'яни з вираженим вегетативним розмноженням, хоч вони добре розмножуються й насінням. Об'єднані вони у такі біологічні групи: кореневищні, коренепаросткові, повзучі, цибулинні, бульбові.

Стрижнекореневі бур'яни – багаторічні рослини з подовженим і потовщеним головним коренем, яким властиве обмежене вегетативне розмноження. До них належать: кульбаба лікарська, подорожник лан­цетолистий, полин гіркий, цикорій дикий, щавель кінський, свербига польова.

Гронокореневі бур'яни – багаторічні рослини з кореневою системою, що утворює гроно бічних коренів з вегетативними бруньками і обмеженою здатністю до вегетативного розмноження (діленням кореня). З цієї біологічної групи найбільш поширені подорожник великий, жовтець їдкий тощо.

Дернові (дернинні) бур'яни – багаторічні рослини, які зовсім не утворюють стовбурного кореня, мають багато дрібного мичкуватого коріння, утворюють дернину (костриця овеча, щучник дернистий, біловус стиснутий), а органами вегетативного розмноження їх є утворені у вузлах кущіння бруньки.

Кореневищні бур'яни – багаторічні рослини, які мають розміщені у землі повзучі видозмінені підземні стебла-кореневища, якими ці бур'яни і розмножуються (пирій повзучий, свинорий, хвощ польовий, деревій звичайний, гострець гіллястий, сорго алепське).

Коренепаросткові бур'яни – багаторічні рослини, що дають паростки, які утворюються з бруньок на корінні; бруньки є як на головному, так і на бічних коренях. Паростки дають початок новим рослинам. Спочатку вони пов'язані з материнською рослиною, а потім перетворюються на самостійні рослини, на яких утворюються нові кореневі паростки. Внаслідок цього поле покривається заростями бур'янів у кілька квадратних метрів кожна і якщо їх не знищити, воно стане суцільним забур'яненим масивом. Коли під час механічного обробітку ґрунту корені коренепаросткових бур'янів подрібнюються, з бруньок на окремих відрізках відростають нові рослини. Слід зазначити, що ці бур'яни набагато більше, ніж інші, зокрема кореневищні, розмножуються насінням, яке у багатьох з них має летючки і вітром переноситься на великі віддалі. До коренепаросткових бур'янів належать: осот рожевий, березка польова, осот жовтий польовий, гірчак степовий повзучий, льонок звичайний тощо.

Повзучі бур'яни – розмножуються стебловими пагонами, тобто наземними стеблами (вусами, огудиною тощо), що стеляться по землі укорінюються у вузлах. Розетки листків, які утворюються, зимують, а в наступному році розвиваються як самостійні рослини (розхідник звичайний, перстач гусячий, жовтець повзучий тощо).

Цибулинні бур'яни – розмножуються насінням і цибулинками (цибуля овочева і кругла, цибуля часникова і виноградникова).

Бульби, як органи вегетативного розмноження у бульбових багаторічних бур'янів, утворюються біля основи стебел (ячмінь цибулястий, тимофіївка лучна), на кореневищах (смиковець круглий, чина бульбиста) і столонах (чистець болотний, земляна груша (топінамбур)) тощо. Насіння цієї групи бур'янів тривалий час зберігається у ґрунті і поступово проростає.

Ефективний захист посівів сільськогосподарських культур можливий за умови достатньо глибоких знань агробіологічних властивостей різних видів бур'янів, поширених у конкретних умовах. До головних з них на лежать особливості насіннєвої репродукції бур'янів (плодючість, період спокою насіння, його довговічність, умови проростання і появи сходів), здатність до вегетативного розмноження, місця переважного поширення тощо.

Найбільшу небезпеку для сіянців становлять однорічні бур’яни, які затінюють та пригнічують рослини, а саме зимуючі бур’яни (грицики, злинка канадська, талабан польовий), ярові – плоскуха, мишій, лобода, щириця, портулак, галінсога дрібноквіткова. За умови недостатньої окультуреності поля сінці можуть пригнічуватися багаторічними кореневищними та коренепаростковими бур’янами (березка польова, пирій повзучий, осот синій, осот молочаєподібний).

У шкільному відділенні найбільшу небезпеку для саджанців становлять багаторічні бур’яни зокрема пирій повзучий, розповсюдження якого призводить до задерніння пристовбурних кругів і погіршення водно-повітряного режиму грунту. Крім того, пирій сприяє заселенню грунту личинками травневого хруща, які пошкоджують корені багатьох декоративних рослин. Для боротьби з бур’янами крім агротехнічних методів застосовують гербіциди. Так, гербіциди суцільної дії використовують під час підготовки ґрунту до посіву попередника, або садіння сіянців чи саджанців. Найчастіше це раундап та його аналоги (ураган, тарга), які знищують усі рослини, що вегетують, і проникаючи через листя до коренів, викликають загибель кореневих пагонів. Умовою ефективного застосування раундапу є температура повітря 10-15ºС, обприскування розвиненої вегетативної маси рослин у суху погоду та за 15-20 днів до проведення оранки.

Сучасні препарати селективної дії дозволяють ефективно знищувати однодольні бур’яни, у тому числі і пирій повзучий в насадженнях декоративних рослин, або лише сіянці дводольних бурянів. До таких препаратів, які знищують сіянці однодольних бурянів, відносять гербіцид Пантера, Тарга супер, Центуріон, Фюзілад, обприскування якими пирію повзучого, плоскухи, мишію сизого в насадженнях самшиту вічнозеленого, таволги вангута, таволги японської викликає загибель однодольних бур’янів і залишає неушкодженими декоративні рослини.

Для боротьби з дводольними бур’янами, що ростуть у міжряддях та в рядах дерев другої шкілки розсадника зі сформованим штамбом, практикують використання таких гербіцидів: Діален Супер, Ептам. Обприскування проводять ранцевим обприскувачем, слідкуючи, щоб робоча рідина не потрапляла на листя дерев. Проти осоту і ромашки непахучої, роману ефективним є Лонтрел 300. Слід зазначити, що гербіциди ефективно знищують і пригнічують проростки та сіянці бурянів. Дорослі бур’яни більш стійкі до гербіцидів.

На жаль гербіциди селективної дії на декоративних культурах випробувані недостатньо, рекомендацій щодо їх застосування мало. Обприскування сіянців і маломірних саджанців в розсадниках гербіцидами проводять зазвичай штанговими обприскувачами, використовуючи від 600 до 1000л/га робочої рідини. Іноді, в разі невеликих вогнищ забур’янення, практикують використання ранцевих обприскувачів.

Для боротьби із хворобами і шкідниками в посівному і шкільному відділеннях розсадників іноді використовують хімічні засоби захисту.

Найчастіше рослин обробляють інсектицидами за умови перевищення порогу шкодо чинності такими шкідниками, як попелиці, щитівки (горобини,глоди, яблуні, калини, тощо), личинки травневого хруща, озимої совки (ялина колюча, туя західна, кипарисовик Лавсона тощо), довгоносики, п’ядалиці та інші листогризи.

Для боротьби з ґрунтовими шкідниками використовують обробку сіянців і саджанців системними інсектицидами Маршал, Конфідор. Під час вегетації ці обприскування повторюють з інтервалом 10-15 днів. Як показує практика, в шкільному відділенні в разі заселення ґрунту личинками травневого хруща досить ефективним способом боротьби є посів у міжряддях обробленого системними інсектицидами насіння ячменю. Личинки травневого хруща поїдають молоді корені ячменю масово гинуть.

У посівному відділенні значної шкоди може завдати масове розмноження кравчиків, довгоносиків, які знищують проростки, а також листогризів: п’яделиць, шовкопрядів, листовійок, які знищують листя на сіянцях. У насадженнях ялини звичайної часто спостерігається масове розмноження ялицевого хермеса, а в насадженнях сосни – соснового пилильщика. В останні роки серйозною загрозою насадженням ялини звичайної є стовбурний шкідник – типограф-короїд. Для боротьби з цими шкідниками використовують системні інсектициди: карате, Бі-58 новий, конфідор максі та інші. Ці препарати не лише знищують шкідників, що поселились на рослинах, а і унеможливлюють їх розвиток протягом 20-30 днів.

Для боротьби з личинками озимої совки застосовують біологічний спосіб боротьби, розкладаючи в насадженнях яйця трихограми, личинки якої живляться яйцями озимої совки і суттєво зменшують розповсюдження цього шкідника. Наукові дослідження останніх років дозволили отримати ряд біологічних препаратів які успішно стримують розповсюдження шкідливих організмів. Це як бактеріальні препарати, так і препарати на основі нематод, які живуть і розмножуються в тілі комах.

Значної шкоди сіянцям і саджанцям в розсадниках можуть завдавати епіфітотії – масове поширення захворювань. Найбільш небезпечними для сіянців дуба та деяких інших листяних порід є ураження листя мучнистою росою, яке призводить до втрати значної частини фотосинтезуючої поверхні, зниження ростових процесів і зменшення зимостійкості рослин.

Для сіянців сосни значну небезпеку становить фузаріоз, спречинений комплексом грибкових інфекцій і призводить до вилягання і загибелі сіянців, шютте (захворювання, яке викликає пошкодження хвої і може призвести до загибелі рослин).

Сіянці і саджанці гіркокаштана звичайного внаслідок ураження мінуючою міллю каштана, завчасно втрачають листя, повільно ростуть, значна частина рослин гине. Для боротьби з грибковими захворюваннями в розсадниках використовують сучасні системні фунгіциди: Фалькон, Фолікур, Деразол, Фундазол, Альто Супер, які обмежують розповсюдження захворювання, знищуючи патогенів, і володіють лікувальними властивостями.

Мета роботи: навчитися розробляти систему заходів із захисту декоративних рослин від бур’янів, шкідників та хвороб, підбирати ефективні хімічні та біологічні препарати, строки і норми обробітку і розраховувати їх кількість і вартість препаратів.

Завдання: 1. Залежно від типу забур’яненості розробити ефективну систему боротьби з бур’янами, яка включатиме агротехнічні і хімічні засоби захисту під час вирощування декоративних рослин згідно з індивідуальним завданням.

2. Розрахувати потребу в гербіцидах та воді для захисту полів від бур’янів.

3. Підібрати ефективні препарати і розрахувати витрату інсектицидів і води для захисту насаджень від шкідників. Запропонувати альтернативні способи захисту.

4. Запропонувати ефективні фунгіциди для захисту посівів і насаджень від хвороб, які властиві цим видам.