Метод примусу

Примусити військовослужбовця – значить добитися того, щоб він сумлінно виконував вимоги військової присяги та статутів, волю командира і військового колективу в інтересах вирішення завдань, що стоять перед підрозділом. У педагогіці цей метод вважається допоміжним, і застосовувати його рекомендується лише після того, як інші методи, що були використані, не дали позитивних результатів.

У розпорядженні командира є безліч засобів і прийомів організаційного (обмеження, заборона, покарання) і педагогічного (категорична вимога, попередження про можливість отримання стягнення, нагадування про необхідність сумлінно виконувати свої обов’язки, роз’яснення про можливі наслідки) характеру, які він може в залежності від ситуації успішно використовувати в роботі з воїнами, що порушують військову дисципліну, виявляють байдужість у службі, постійно скоюють аморальні вчинки. Ці засоби та прийоми інколи називають різновидами або формами методу примусу.

Таким чином, метод примусу – це система педагогічних і організаційних впливів на воїнів, які недбало ставляться до виконання своїх службових обов’язків, порушують військову дисципліну і громадський порядок, з метою спонукати їх бездоганно виконувати військовий обов’язок і виправити свою поведінку.

Сутність методу полягає в негативній оцінці, засудженні, а за необхідності – і припиненні негідних дій вихованця, який порушує норми моралі, правила військового етикету й вимоги військових статутів, для того, щоб викликати в нього почуття провини за скоєне, допомогти йому усвідомити неправильність, а інколи і шкідливість своїх дій, змінити свою поведінку в кращий бік.

З усіх різновидів методу примусу крайнім є покарання, яке в армійських умовах набуває в основному форми стягнень.

Основні умови ефективності методу (застосування стягнень):

– використання примусу (стягнень) як останньої міри виховного впливу на негативну поведінку воїна;

– обґрунтованість і справедливість покарання. Це означає, що воно має бути відповідним ступеню провини;

– врахування обставин і особливостей військовослужбовця;

– недопущення при накладанні дисциплінарних стягнень приниження гідності підлеглого, проявлення грубості, оголошення стягнень, які не передбачені статутом;

– додержання певних правил і порядку при застосуванні стягнень: не накладати дисциплінарні стягнення на військовослужбовців під час виконання ними службових обов’язків (бойове чергування, варта, добовий наряд тощо); не карати за провину конкретного воїна весь особовий склад підрозділу; не накладати дисциплінарні стягнення на військовослужбовців, які командир накладати не вповноважений; не накладати за один і той же проступок декілька дисциплінарних стягнень; не накладати дисциплінарне стягнення на військовослужбовців, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння; слідувати принципу послідовності при оголошенні різних видів стягнень на воїна (від менш суворих до більш суворих – якщо це дозволяє характер скоєних негативних вчинків або поведінки військовослужбовця); ретельно розбиратися з кожним воїном, який скоїв проступок, виявляти мотиви його поведінки, обставини та чинники, що цьому сприяли тощо;

– своєчасне оголошення та приведення до виконання дисциплінарного стягнення;

Несвоєчасна реалізація або зовсім не реалізація оголошених дисциплінарних стягнень викликає в деяких вихованців уявлення про безкарність порушення військової дисципліни, негідної поведінки;

– гласність покарань. Усі види стягнень, інших покарань окремих воїнів повинні бути відомі (доведені) до всього особового складу підрозділу;

– недопущення зловживання стягненнями;

– забезпечення розуміння воїном справедливості покарання.

Таким чином, військові керівники мають досить ефективний арсенал загальних (традиційних) методів виховання військовослужбовців, застосування яких передбачає додержання певних організаційних і

психолого-педагогічних умов.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

· Загальні висновки з теми заняття:

1. Військові вихователі у своєму розпорядженні мають чітку й

апробовану військовою практикою систему методів виховання особового складу Збройних Сил України.

2. Кожен метод дає необхідний ефект лише тоді, коли при його

застосуванні командир (начальник) додержується певних умов.

· Постановка завдань на самостійну роботу:

1.Допрацювати свої записи в конспектах з теми заняття.

2.Звернутися до навчально – методичного посібника Е. П. Дуба «Основи

військової педагогіки»(п. 3.3.).

3.Підготуватися до семінарського заняття за змістовим модулем 1.2.3.

· Відповіді викладача на запитання студентів.

Лекцію розробив доцент кафедри № 801

працівник ЗСУ Кравченко І.В.

Лекція обговорена і схвалена на засіданні ПМК

Протокол № від „___” _________ 20 року