Метод критики

Сутність методу полягає у виховних впливах на особистість воїна та військовий колектив, виражених у формі несхвалення, засудження та об’єктивної оцінки їх негативної діяльності або поведінки, які спрямовані на усунення ними помилок, недоліків і негативних явищ, а також на розвиток високого почуття відповідальності за додержання норм військової етики, виконання своїх службових обов’язків.

Метод виконує в основному профілактичну функцію. Він застерігає окремих воїнів від негативних дій, аморальних вчинків, від ігнорування вимог військових статутів, наказів і розпоряджень командирів і начальників, від порушень військової дисципліни й т. ін.

Особливістю критики як методу виховання є не тільки виявлення, усунення та запобігання негативних явищ і сторін в житті й діяльності колективів і окремих військовослужбовців, але й створення передумов для їх виправлення, подолання всього негативного, на що їм вказують товариші по службі, командири.

Для застосування методу використовуються найрізноманітніші форми виховної роботи: загальні збори особового складу, службові наради, підбиття підсумків службової діяльності, бойової підготовки, військової дисципліни, індивідуальна робота командира з підлеглими, стінний друк тощо.

Основні умови ефективності методу:

– урахування особливостей військової організації, де не припускається критика наказів і розпоряджень командирів-єдиноначальників, що необхідно своєчасно довести до всіх воїнів і переконливо роз’яснити особовому складу;

– об’єктивність і принциповість критики. Йдеться про справедливість критики та її змістовність, яка повинна стосуватися головних, суттєвих сторін особистості, виключаючи дрібні чіпляння, перекручення фактів;

– відповідальність того, хто застосовує цей метод, за зміст критики;

– доброзичливість і тактовність. Важливо виявити чуйність до тих, хто піддається критиці, не припускати грубощів, образ, приниження особистості;

– конкретність критики. Не повинно бути критики взагалі, мов погана людина і все тут. Критика має точно вказувати на ті чи інші недоліки воїна, його негативні вчинки, поведінку, риси характеру тощо;

– конструктивність критики. Не повинно бути критики заради самої критики. Вона має супроводжуватись певними пропозиціями та рекомендаціями воїнам щодо усунення недоліків, помилок, негативної поведінки, вказанням шляхів щодо їх подолання;

– додержання почуття міри в критиці;

– урахування індивідуальних особливостей того, хто критикується, його ставлення до критики й реагування на неї.