Метод змагання

Давно помічено, що змагальність – об’єктивна закономірність, притаманна сумісній діяльності людей, поєднаних спільною метою та професійними завданнями. Армійський підрозділ якраз і є тією організаційною структурою, де воїнів поєднує і сумісна діяльність, і спільно мета, і спільні завдання. І не скористатися у виховній роботі вищеназваною закономірністю було б для командирів, м’яко кажучи, нерозумно. Педагогічно правильно організоване змагання між військовослужбовцями є дієвим стимулом для підвищення ефективності всього виховного процесу.

Сутність змагання в армійському середовищі як методу виховання полягає в застосуванні такої системи виховних впливів на воїнів, яка розвивала б у них дух здорового суперництва, рівняння на кращих у військовому навчанні та у виконанні службових обов’язків, підтягування відстаючих до рівня передових і на цій основі забезпечення досягнення як високих загальних результатів діяльності, так і всебічного розвитку всіх сфер особистості військовослужбовця.

Змагання, якщо воно правильно організоване, виховує у воїнів службову, громадську й трудову активність, формуючи риси новатора і творче ставлення до виконання своїх повсякденних обов’язків. Неоцінний ефект дає змагання й у моральному вихованні військовослужбовців, формуючи в них почуття колективізму, товариськості, звичку до взаємодопомоги та взаємовиручки, дбалого ставлення до зброї, бойової техніки й народного добра.

Які ж реальні можливості має військовий керівник для застосування методу змагання в роботі з особовим складом?

Елементи змагальності з успіхом можна використовувати як у службовій, так і в позаслужбовій сферах життєдіяльності військовослужбовців. Це робиться, наприклад, на заняттях з бойової підготовки при виконанні воїнами певних навчальних нормативів і завдань, коли ті, хто навчається, змагаються між собою на якісне їх відпрацьовування, на швидкість, на точність. Добре зарекомендували себе змагання на кращого стрільця при проведенні воїнами стрільб із штатної зброї. Непоганий ефект дають змагання воїнів при виконанні нормативів з фізичної підготовки, із захисту від зброї масового ураження.

Особливе значення мають колективні форми змагання воїнів, серед них – змагання між екіпажами, бойовими обслугами, відділеннями на швидкість виконання нормативів, на кращий підрозділ за підсумками бойового навчання або виконання окремих службових завдань, змагання спортивних команд, які представляють конкретні підрозділи. Саме колективні форми змагання формують і розвивають у воїнів почуття гордості за свій підрозділ, взаємоповагу, такі якості, як товариськість, взаємодопомогу, взаємопідтримку.

Основні умови ефективності методу:

– керівна роль командира (начальника) при організації змагання між воїнами або між підрозділами;

– спрямування змісту змагання на вирішення позитивних справ у підрозділі, на формування у воїнів високих морально-бойових, психологічних і професійних якостей;

– додержання відомих принципів: гласності змагання; порівняння його результатів; можливості повторення досвіду кращих воїнів; оперативного заохочення тих, хто досяг високих результатів у ратній праці;

– створення в підрозділі обстановки здорового суперництва;

– недопущення при проведенні змагання негативних явищ: формалізму, нечесності, незаслужених заохочень, приписок, приховування недоліків і невиконаних зобов’язань і т. п.;

– створення воїнам або підрозділам відповідних умов для того, щоб вони змогли показати високі результати, виконати свої зобов’язання;

– вміле поєднання індивідуального змагання між воїнами зі змаганням між військовими колективами;

– правильна організація змагання. Вона включає в себе такі моменти: по-перше, чітке визначення суб’єктів змагання (хто з ким змагається); по-друге, зобов’язання воїнів, завдання й рубежі, які вони визначають, повинні бути конкретними, посильними, відповідати їх реальним можливостям; по-третє, змагатися між собою повинні воїни приблизно рівні за своїм розвитком і підготовленістю;

– розробка та встановлення чітких і зрозумілих для воїнів критеріїв оцінки результатів змагання;

– проведення змагання на високому рівні напруження інтелектуальних, фізичних і духовних сил воїнів;

– розуміння воїнами мети змагання, завдань, які вирішуються в ході його здійснення, значущості для вдосконалення військово-професійної майстерності особового складу, підвищення бойової готовності підрозділу;

– регулярне підбиття підсумків змагання, які повинні бути об’єктивними та зрозумілими всім воїнам.