Метод переконання

Це головний метод виховання, тому що забезпечує ефективність усіх інших методів виховання військовослужбовців. Йому належить визначальна роль у формуванні найважливіших характеристик духовної сфери особистості воїна – наукового світогляду, свідомості, ідейної переконаності.

Переконання як дія – це активний вплив на свідомість, почуття та волю воїна з метою допомогти йому осмислити, зрозуміти вимоги суспільства, служби, вихователя, внутрішньо погодитися з ними та керуватися у своїй повсякденній діяльності.

Переконати військовослужбовця – це значить перетворити у головні мотиви його поведінки, дій і вчинків ідеї, переконання, моральні норми, вимоги військової присяги й статутів.

У застосуванні методу переконання використовуються два основні, нерозривно пов’язані засоби: переконання словом і переконання ділом.

Слово посідає особливе місце при застосуванні методу. Процес виховання не може відбуватися без вербального спілкування між вихователем і вихованцем. Слово – це вираження людського мислення, воно полегшує обмін досвідом, взаєморозуміння та співробітництво, супроводжує професійно-пізнавальну діяльність воїнів, аналітичні й управлінські дії військового керівника, має місце у всіх формах розумової діяльності людини.

Основними формами реалізації цього методу є розповідь, бесіда (індивідуальна та групова), дискусія, пояснення, інструктування, лекція.

Однією з головних умов ефективності впливу слова на військовослужбовця є особистість військового вихователя, володіння ним мовою. Основою усного мовлення є голос командира: чіткість дикції та вимову, оптимальний темп, інтонація, жвавість, емоційне забарвлення, модуляція, конкретність і змістовність слова та речення. На людину більше справляє враження не те, що вона чує, а те, як це промовляється. Крім того, мова вихователя має бути достатньо простою, ясною і доступною для сприйняття військовослужбовцями.

Найбільш розповсюдженими логічними прийомами при застосуванні слова є доказ, спростування, аналіз, порівняння, зіставлення, аналогія, висновок, умовивід тощо.

Переконання словом органічно поєднується з переконанням ділом. Таке сполучення є основою успішного здійснення методу переконання всієї виховної роботи. Йдеться як про єдність слова та діла, так і про мовне супроводження практичної діяльності й дійсності, які виступають міцним фактором виховання особового складу. Розрив, суперечність між словом і ділом заподіє велику шкоду вихованню воїнів. Невміле пояснення впливу практичної діяльності військовослужбовців на їх всебічний розвиток, на формування в них загальнолюдських і професійних якостей не сприяє ефективності їх виховання.

При переконанні ділом використовуються такі прийоми:

– показ воїну суспільної цінності й значущості його професійної діяльності, пов’язаної зі служінням Батьківщині, українському народові, зі збройним захистом інтересів і кордонів України;

– підтримка та створення умов для здійснення позитивних і корисних дій, наслідками яких є всебічний розвиток військовослужбовців, закріплення в них якостей, що сприяють успішному виконанню службових обов’язків;

– доручення воїнам практичних завдань, які сприяють подоланню їх негативних рис, звичок, сумнівів тощо;

– показ і експлуатація бойової техніки та зброї з метою перевірки їх високих характеристик і можливостей, переваг і надійності. При цьому воїн переконується, що лише високий професіоналізм, всебічна підготовка є запорукою вмілого та ефективного їх використання в бою;

– аналіз життєвих явищ, фактів, які спростовують помилкові погляди воїнів, переконують в неприпустимості негативних вчинків, поведінки, в необхідності роботи над собою по самовдосконаленню;

– посилання на позитивний досвід кращих воїнів підрозділу, який є підтвердженням того, що воїни з високими морально-бойовими, психологічними, фізичними та іншими якостями, сумлінним ставленням до служби користуються повагою та довірою з боку командирів і начальників, з боку товаришів по службі;

– особистий приклад офіцера. Йдеться не про мовне описування прикладу командира (начальника), а безпосереднє його проявлення в службі, професійній діяльності, в поведінці військового керівника. Коли підлеглий бачить, як його командир ставиться до виконання своїх обов’язків, як підвищує свою бойову майстерність, додержується вимог статутів та інших документів, то він стає для воїна зразком для наслідування.

Крім слова та діла, як засоби методу переконання активно використовуються наочність і засоби масової інформації.

Наочність через наочне приладдя (плакати, таблиці, діаграми), кіно, технічні засоби виховання, показ позитивних вчинків і дій військовослужбовців сприяє кращому засвоєнню предмета викладання, формуванню у воїнів психологічного стереотипу високоморальної поведінки, спрощує та прискорює процес інтеріоризації, коли реальні дії та явища перетворюються у внутрішні переконання людини.

Засоби масової інформації (ЗМІ). Це – друкована продукція, у тому числі періодичний друк, а також радіо й телебачення, які своєю доступністю, масовістю, високою аргументованістю, систематичністю значно доповнюють вплив на інтелектуальну, емоційно-почуттєву та вольову сфери особистості воїна. Їх дієвість і ефективність важко переоцінити. Воїни їм в основному довіряють і нерідко, звіряючи зі ЗМІ свої погляди думки, точки зору, коригують ставлення до подій, своєї поведінки, своїх переконань.

Ефективність і дієвість методу переконання залежить від ряду умов, які сприяють процесу перетворення теоретичних знань, положень та ідей в особисті переконання воїнів.

Основні умови ефективності методу:

– глибока особиста переконаність військового вихователя в тому, в чому він переконує воїнів;

– всебічна та глибока духовна та військово-професійна компетентність військового керівника;

– методична підготовленість офіцера: бездоганне володіння прийомами логіки, уміння ясно, просто і дохідливо викладати свої думки, емоційно виражати їх за допомогою голосу, жесту, готовність вислухати підлеглого і вступати з ним у дискусію;

– додержання керівником в спілкуванні з підлеглими педагогічного такту, розуміння їх психології, вміння поставити себе на їх місце;

– диференційований підхід до різних категорій військовослужбовців, знання та вміле використання їх індивідуально-психологічних особливостей, а також елементів психології військового колективу;

– оптимізм у застосуванні методу. Він тримається на глибокій вірі у можливості воїнів, у їх здатність до розвитку, розуміння всіх вимог військової служби. Це не дозволяє вихователю опускати руки, припиняти роботу з підлеглими;

– вміння встановлювати контакт у спілкуванні з вихованцями, здатність слухати їх, співчувати та завойовувати їх увагу і довіру;

– зв’язок з життям, практикою військової діяльності;

– авторитет вихователя. Високоавторитетного командира воїни сприймають як людину, яка все робить і говорить правильно, якій можна вірити і наслідувати її в усіх сферах життя та служби;

– вдале сполучення з іншими методами виховання, особливо коли вони використовуються як прийоми.