Система методів виховання воїнів Збройних Сил України

Якщо категорії мети, змісту й принципів розкривають сутність виховного процесу, пояснюючи, до чого він прагне, чим наповнений і на що спрямований, яких вимог слід при цьому дотримуватись, то категорія методів пов’язана з питанням, як виховувати.

Метод в перекладі з грецького methodos – шлях до чогось, спосіб пізнання, дослідження. У теорії виховання він використовується як категорія, що позначає головний елемент у процесуальному механізмі виховної роботи. І в самому загальному смислі метод виховання можна вважати шляхом досягнення заданої мети виховання. Хоча існують і більш розгорнуті визначення цієї категорії.

За І.П. Підласим, наприклад, методи виховання – це способи впливу на свідомість, волю, почуття та поведінку вихованців з метою вироблення в них заданих метою виховання якостей. Н.Є. Мойсеюк стверджує, що це способи спільної діяльності вихователя та вихованців, які використовуються для вироблення в останніх якостей, що визначаються метою виховання. Н.П. Волкова під методами виховання розуміє шляхи та способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей. Є й інші визначення.

Але багато хто з розробників цієї проблеми чомусь залишає поза увагою одну особливість: той чи інший метод являє собою сукупність близьких один до одного виховних впливів на особистість, через що має свою конкретну назву. У військовій педагогіці цю думку чітко виражає М.М. Козяр. Визначення ним методу виховання як основного елемента технології виховної роботи у війську можна взяти за основу.

Отже, метод виховання – це певний спосіб однорідного педагогічного впливу на воїнів і військові колективи з метою формування й розвитку в них якостей та інших соціальних характеристик, необхідних для успішного виконання військового обов’язку.

Методи виховання воїнів проявляються таким чином:

– через безпосередній вплив вихователя на вихованця (через переконання, вимоги, накази, покарання, заохочення, власний приклад, авторитет, прохання, поради тощо);

– через створення спеціальних умов, ситуацій і обставин, які примушують воїна змінити власне ставлення до чогось, сформувати свою позицію, здійснити високоморальний вчинок, проявити характер;

– через громадську думку референтної групи, наприклад військового колективу, особисто значущої для вихованця, думку авторитетної для нього людини – командира, поважаного товариша по службі, державного діяча й т. п., а також позицію, яку займають засоби масової інформації (телебачення, радіо, друковані видання);

– через сумісну діяльність вихователя та вихованця – на заняттях з бойової підготовки, при обслуговуванні та застосуванні бойової техніки і зброї, під час бойового чергування, несення вартової та внутрішньої служби, навчань, при вирішенні побутових проблем тощо;

– через передачу вихованцям інформації та соціального досвіду в процесі їх дружнього та професійного спілкування зі старшими за віком і службовим положенням, з авторитетними фахівцями, з тими, хто має великий життєвий і професійний досвід;

– через занурення у світ народних і військових традицій, звичаїв і ритуалів, читання художньої та мемуарної літератури.

Але не існує універсальних методів виховання. Жоден з них не може бути сам по собі ефективним чи неефективним без урахування тих умов, в яких він застосовується. Тому вибір методів виховання – це завжди пошук шляху виховної взаємодії, що дає змогу швидко, з розумними витратами енергії та із застосуванням обраних засобів, досягти поставленої мети. Той вихователь, який краще врахував конкретні умови, використав адекватну їм педагогічну дію і передбачив її наслідки, завжди досягне більш високих результатів виховання. Вибір методів виховання – високе мистецтво. Мистецтво, яке спирається на науку.

Основні фактори, що визначають вибір методів виховання військовослужбовців:

1. Ідеали, цілі та завдання виховання українських військовослужбовців.

2. Зміст виховання. Йдеться про смисловий зміст.

3. Вікові особливості вихованців.

4. Рівень сформованості колективу.

5. Рівень морально-психологічної насиченості сучасної війни, конкретного бою, бойової ситуації.

6. Індивідуально-психологічні особливості вихованців.

7. Умови виховання воїнів.

8. Час виховання.

9. Сподівані наслідки.

10. Рівень педагогічної кваліфікації військового керівника.

Чим різноманітніші та багатші за змістом і функціями методи, тим вони ефективніші. Часте використання одних і тих самих методів викликає втрату їхньої новизни, вони стають „трафаретними” і втрачають свою ефективність.

У зв’язку з цим виникає багато запитань: скільки взагалі існує методів виховання? Які з них найбільш значущі? Які головні та які другорядні?

Відповідаючи на ці запитання, педагоги, в тому числі й вітчизняні, вдаються до створення тієї чи іншої класифікації методів виховання. Йдеться про їх систематизацію.

Класифікація методів виховання – це побудована за певною ознакою система методів. Класифікація допомагає педагогові усвідомлено обирати й ефективно застосовувати відповідно до завдань і реальних обставин ті чи інші методи виховання.

Специфіка військової сфери, в якій взаємини між людьми багато в чому визначаються і регулюються принципом єдиноначальності, де головною фігурою у вирішенні всіх завдань, в тому числі й виховного характеру, є командир (начальник), вимагає, у першу чергу, застосовувати в роботі з особовим складом такі методи впливу на воїнів, які передбачають ініціативу з боку військового керівника. Військовий досвід показує, що активною стороною у вихованні військовослужбовців виступають їх командири і начальники, вміло використовуючи безпосередні способи (методи) виховного впливу. Цей досвід знайшов своє відбиття в багатьох армійських документах (статутах, організаційно-методичних вказівках, директивах, наказах тощо).

Тому в основу виховної технології роботи з особовим складом Збройних Сил України можна покласти систему методів виховання традиційного характеру, додавши до неї добре розроблені останнім часом і успішно апробовані у військовому середовищі методи змагання та критики.

Отже, до системи традиційних методів виховання військовослужбовців відносяться:

– метод переконання;

– метод прикладу;

– метод виховних вправ;

– метод змагання;

– метод заохочення;

– метод критики;

– метод примусу.

Послідовність методів, яка пропонується, не є випадковою. На наш погляд, саме така логіка їх застосування повинна бути в роботі з особовим складом. Спочатку треба людину переконати. Потім дати їй позитивний приклад, який підсилює переконання. Після цього доцільно організувати для воїнів виховні вправи, де в них формувалися б навички і звички правильної поведінки, закріплювались позитивні якості. За рахунок здорового суперництва (змагання) між воїнами ці здобуття розвиваються, покращуються. Досягнення воїна повинні бути обов’язково оцінені. Цю функцію виконує метод заохочення. Коли всі ці методи використані, а військовослужбовець продовжує байдуже ставитись до своїх обов’язків, не прагне до свого розвитку, виявляє недисциплінованість, інші форми негативної поведінки, його слід покритикувати. Якщо критика не допомагає, підлеглого слід примусити, аж до покарання.

2. Психолого-педагогічна характеристика основних методів виховання особового складу