Метод виховних вправ

Неможливо сформувати необхідний тип поведінки, не залучаючи вихованців до активної цілеспрямованої діяльності. Способом такого залучення стає вправа – практичний метод виховання.

Вправляння – це виконання людиною певних дій з метою вироблення та закріплення необхідних навичок, звичок та позитивних форм поведінки.

Можливості виховання воїнів шляхом вправ дуже широкі. Весь уклад військового життя, бойове навчання позитивно впливають на розвиток особистості воїна, ставлячи його перед необхідністю взаємодіяти з товаришами по зброї, підкоряти свої дії та вчинки цілям підвищення бойової готовності підрозділу, колективним інтересам. Саме в ході навчання, бойового чергування, польових занять, бойових стрільб, польотів, водіння бойових машин, вирішення проблем побуту, дозвілля створюються умови для формування морально-бойових і психологічних якостей, високоморальних взаємовідносин, складних почуттів.

Основним результатом виховних вправ є усталені якості особистості – навички та звички. Цим якостям в житті людини належить важлива роль. Якщо людина не мала б здатності до створення звички, відзначав К.Д. Ушинський, то вона не змогла б просунутись на жоден шабель у своєму розвитку. Багаточисленні труднощі, які можна подолати лише звичкою, затримували б людину на кожному кроці. Звичка визволяє розум і волю для нової роботи.

Тому саме формуванню у воїнів позитивних звичок з використанням методу вправ приділяється особлива увага і час.

Основні умови ефективності методу:

– свідоме ставлення воїнів до виховних вправ, глибока переконаність в їх корисності;

– системний і систематичний підхід до вправ, що містить у собі послідовність і регулярність їх здійснення;

– створення цілісної системи рівномірного ускладнення виховних вправ, в яких поступово, але неухильно розвиваються і закріплюються корисні навички та звички;

– дотримання доступності вправ, що пов’язана з можливостями воїнів;

– вміле створення виховних ситуацій, в яких воїн відчував би навантаження на інтелектуальну, почуттєву та вольову сфери внутрішнього світу, ставився б в умови морального вибору й т. п. „Неможливо виховати мужню людину, – говорив А.С. Макаренко, – якщо не поставити її в такі умови, коли б вона могла проявити мужність”;

– творче використання всього устрою військового життя як системи виховних вправ;

– всебічне врахування психологічних, вікових, фізіологічних та інших індивідуальних особливостей воїнів;

– наполегливість і витримка військового вихователя при виробленні у підлеглих позитивних звичок і навичок правильної поведінки;

– всіляка підтримка самостійних зусиль військовослужбовців щодо вироблення в собі позитивних якостей, стимулювання їх службової активності, прагнення до самовиховання;

– постійний контроль за ходом виховних вправ і відповідна своєчасна допомога вихованцям у подоланні труднощів і помилок при їх виконанні.