ПОНЯТТЯ І ВИДИ СУДОВИХ ДОКАЗІВ.

Теорія судового доказування в господарському судочинстві спеціально не розроблялася. Але основні положення теорії судового доказування, розробленої спеціалістами в галузі загальної теорії права, цивільного і кримінального процесів, можна застосувати і до сфери господарського судочинства, тому що вони відображують принципові аспекти, які пов’язані з діяльністю судів по встановленню фактичних обставин, які мають значення для вірного вирішення справи.

Судове доказування охоплює процесуальну діяльність усіх суб’єктів процесу, незважаючи на те, що їх функції в доказуванні різні. Крім того, вірна оцінка фактів і рішення по справі є результатом процесуальної діяльності не тільки суду, але й інших осіб, які приймають участь у справі. Інший підхід веде до недооцінювання ролі осіб, які приймають участь у справі, у процесі формування у суддів вірних висновків про правову кваліфікацію фактів і по суті справи. Встановлення дійсних фактичних обставин справи – це обов’язок суду, виконанню якого сприяє активна діяльність усіх інших суб’єктів доказування. Отже, судове доказування є різновидом пізнання, яке включає діяльність суду, осіб які беруть участь у справі, представників.

В судовому доказуванні органічно сполучуються дві рівноцінні сторони – розумова і практична. Розумова (логічна) сторона доказування підпорядкована законам логічного мислення, практична (процесуальна) діяльність, тобто процесуальні дії по доказуванню, підпорядковані приписам правових норм і засновані на них. Норми права передбачають здійснення таких процесуальних дій, які створюють найкращі умови для того, щоб процес мислення був істинним. У свою чергу, законодавство не може суперечити законам і правилам пізнання і логіки.

Господарське процесуальне доказування – це розумова і процесуальна діяльність суду і інших учасників господарського процесу, спрямована на встановлення істини по конкретній справі і вирішення спору між сторонами.

Структура господарського процесуального доказування складається з наступних елементів: суб’єкти, об’єкти і склад діяльності. Зміст діяльності складається з способів і стадій.

Суб’єктами судового доказування – в господарському процесі є суд, особи, які беруть участь у справі, і інші учасники процесу, які мають матеріально-правову і процесуально-правову зацікавленість у вирішенні справи і які у відповідності з своїми процесуальними правами і обов’язками здійснюють дії, які мають значення для вирішення господарської справи.

Доказова діяльність кожного з суб’єктів доказування має значну специфіку, яка відображує відмінності у характері їх зацікавленності в вирішенні справи, цілях участі у процесі, й виконуваних процесуальних функціях, процесуальному положенні.

Головний суб’єкт доказування в господарському процесі - суд першої інстанції. Суд вирішує усі питання, які виникають у ході судового доказування, безпосередньо досліджує докази, подані іншими суб’єктами, перевіряє правдивість даних, наданих у якості доказів, і в результаті їх оцінки встановлює фактичні обставини, які мають значення для вірного вирішення справи.

Усі інші суб’єкти доказування повинні доказати в судовому засіданні ті факти, на які вони посилаються, відстоюючи свої або доручені їх захисту інтереси.

Об’єктами доказування - є обставини, які підлягають встановленню для вирішення господарської справи або здійснення окремої процесуальної дії.

Об’єкт доказування по справі в цілому є предметом доказування. Як правило, нормативним джерелом визначення предмету доказування є норми матеріального права.

Предмет доказування визначається судом. Особи, які беруть участь у справі, виконуючи покладений на них обов’язок доказування, у сукупності доказують обставини, включені в предмет доказування.

Важливим аспектом доказування є його здійснення в процесуальній формі, властивій усьому господарському судочинству.

Риси процесуальної форми доказування:

1. законодавча урегульованості процесу доказування;

2. послідовність дій по доказуванню, і їх зміст докладно регламентується нормами права;

3. універсальність процесуальної форми доказування;

4. імперативність процесуальної форми доказування;

5. підпорядкованість доказування принципам господарського процесу.

Науковий і практичний інтерес представляє визначення стадій судового процесуального доказування. Стадії судового доказування можна сгрупувати згідно стадіям господарського процесу:

1. доказування при підготовці справи;

2. дослідження доказів в суді;

3. кінцевий висновок для винесення рішення по справі, укладення мирової угоди, відмова від позову, визнання позову.

Поняття і види судових доказів.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для вірного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

- письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

- поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Cудові докази характеризуються наступними ознаками:

1. судові докази – це відомості про факти;

2. судові докази – це відомості про факти, які підлягають встановленню для вирішення конкретної господарської справи;

3. судові докази – це відомості про факти, які отримані з передбачених в законі засобів доказування;

4. судові докази – це відомості про факти, отримані в законному порядку.

Судовий доказ – це відомості про факти, які підлягають встановленню для вирішення конкретної господарської справи, отримані у порядку і засобами, встановленими законом.

Класифікація судових доказів можлива по декількох критеріях (підставах).

1.) За способом (процесом) формування докази поділяються на 1.1) первинні і 1.2) похідні.

Первинними називають докази-першоджерела. Похідними називають докази, які відтворюють зміст іншого доказу. В одних випадках фактична обставина впливає на джерело доказу (свідомість чоловіка, предмет) і певним чином відображається в ньому. В інших випадках на джерело доказу впливає не сам цікавлячій суд факт, а його відображення, інформація про нього, яку несе інше джерело. Тому первинним доказом буде свідчення свідка-очевидця. Свідчення ж свідка, який взнав про факт від іншої особи, буде похідним доказом.

2) За характером зв’язку змісту доказів з тими фактами, які необхідно встановити по тій чи іншій справі, докази поділяються на 2.1) прямі і 2.2) побічні. На підставі прямого доказу можна зробити тільки один висновок: про наявність або відсутність доказуваного факту, оскільки зв’язок між доказом і фактом однозначний. Побічний доказ має з доказуваним фактом багатозначний зв’язок, що дозволяє суду зробити не один, а декілька вірогідних висновків про факт. На підставі одного побічного доказу неможливо отримати достовірний висновок про шукаємий факт, тому практика виробила наступні правила застосування доказів:

а). щоб на підставі побічних доказів зробити достовірний висновок, треба їх мати не

один, а декілька;

б). достовірність кожного з них не повинна викликати сумнів;

в). сукупність їх повинна представляти певну систему, яка дає підставу зробити один єдино можливий висновок про доказуваний факт.

3) За джерелом отримання судові докази поділяються на 3.1)особисті і 3.2) речові (предметні ), в залежності від того, чи є джерелом доказу людина або матеріальний об’єкт.

Якщо ми маємо справу з предметом матеріального світу, впливаючи на який, отримало відображення явище дійсності, то такий предмет буде джерелом речового доказу. Коли явище відображене в свідомості людини, впливаючи на його органи почуттів, то джерелом відомостей завжди буде громадянин, незалежно від того, як, яким чином вони будуть ним закріплені.

До особистих доказів відносяться пояснення сторін, третіх осіб, показання свідків, висновки експертів.До речових ( предметних ) – письмові і речові докази.

При класифікації доказів по їх джерелу деякі вчені, крім особистих і речових, виділяють і 3.3)змішані докази. Підставою виділення вважається те, що процес формування змішаних доказів складається з двох частин і інформація про факти витягнуті з двох джерел – особового і речового. Так, за думкою С.В.Курильова, експерт вивчає спочатку речові докази, докази, надані в його розпорядження, перетворює отримані з цього джерела докази і сам стає джерелом нового доказу – висновку експерта.

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Встановлення дійсних фактичних обставин справи – це обов’язок суду, виконанню якого сприяє активна діяльність усіх інших суб’єктів доказування. Судове доказування є різновидом пізнання, яке включає діяльність суду, осіб які беруть участь у справі, представників.

Господарське процесуальне доказування – це розумова і процесуальна діяльність суду і інших учасників господарського процесу, спрямована на встановлення істини по конкретній справі і вирішення спору між сторонами.

Суб’єктами судового доказування – в господарському процесі є суд, особи, які беруть участь у справі, і інші учасники процесу, які мають матеріально-правову і процесуально-правову зацікавленість у вирішенні справи і які у відповідності з своїми процесуальними правами і обов’язками здійснюють дії, які мають значення для вирішення господарської справи.