VI. ПОНЯТТЯ І ВИДИ СУДОВИХ ВИТРАТ

Справляння судових витрат переслідує наступні цілі:

1). отримувані кошти від державного мита в дуже незначній кількості, але все ж сприяють покриттю тих витрат, які супроводжують судову діяльність. Разом з тим відшкодування витрат по здійсненню правосуддя не потрапляє безпосередньо в суд, тому, що фінансування судів не залежить від суми, отримуваної в якості державного мита;

2). наявність державного мита покликана дисциплінувати громадян, юридичних осіб, запобігти необґрунтованому заявленню позивних вимог;

3). наявність порівняно високих ставок державного мита повинна стимулювати добровільне виконання обов’язків (під страхом сплати судових витрат).

Таким чином, розрізнюють компенсаційну і превентивну ціль сплати судових витрат. Компенсаційна ціль полягає у відшкодуванні коштів, витрачених державою на здійснення правосуддя по господарським справам, а також кошти, витрачені особами які звертаються у суд або здійснюючими певні процесуальні дії. Превентивна ціль полягає в попередженні необґрунтованих звернень до судів, в забезпечення виконання юридично зацікавленими в вирішинні справи особами своїх процесуальних обов’язків.

Згідно ст.44 ГПК України судові витрати складаються з 1) державного мита, 2) сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, 3) витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, 4) оплати послуг перекладача, 5) адвоката, 6) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 7) інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Отже, існує два види судових витрат: 1) державне мито і 2) судові витрати, пов’язані з розглядом справи.

Відмінність державного мита від судових витрат складається в наступному:

1). державне мито це обов’язковий платіж за дії, які здійснюються господарським судом по розгляду і вирішенню, перегляду господарських справ і видачу документів. Витрати, пов’язані з розглядом справи, складаються з сум, які підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної господарським судом, огляд доказів на місці, а також витрат пов’язаних з виконанням судового акту;

2). розмір державного мита визначається законодавством і залежить від характеру і

мети позову. Розмір судових витрат прямо не залежить від характеру спору і ціни позову і різний у кожному конкретному випадку у залежності від фактично проведених витрат;

3). державне мито по усіх справах, які розглядаються господарськими судами в Україні, сплачується або стягується в бюджет держави. Сума судових видержок вноситься на депозитний рахунок господарського суду з наступною їх сплатою експертам або перекладачам.

Державне мито - це грошовий збір, який збирається у доход держави за розгляд і вирішення економічного спору в господарському суді.

Стаття 45 ГПК України проголошує, що позовні заяви і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України (ст.46 ГПК України).

Питання сплати або стягнення державного мита в господарському судочинстві регулюються Декретом Кабінету Міністрів України „Про державне мито” з змінами і доповненнями, а також Інструкцією про порядок розрахунку і сплати державного мита яка затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 року №15.

Державне мито сплачується з 1) первинних і зустрічних позовних заяв майнового і немайнового характеру, в тому числі з 2) заяв про визнання недійсними повністю або частково актів на підставі, вказаних у законодавстві; 3) про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; у спорах, що виникають 4) при укладенні, зміні, розірванні господарських договорів або визнанні їх недійсними; 5) з заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство і кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство; 6) про перевірку у порядку нагляду рішень, постанов, а також ухвал про призупинення провадження у справі, оставлення позову без розгляду, про розподіл судових витрат і про перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами (Роз’яснення Президії ВАС України від 04.03.98 №02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України”).

Розрізняють два види державного мита: 1)просте і 2) пропорційне. Просте мито вираховується у твердих ставках-у розмірах частин офіційно встановленого не оподатковуваного мінімуму доходів громадян, а пропорційна - у відсотковому відношенні до ціни позову.

Ціна позову - це грошове вираження майнових претензій позивача, яка визнається розміром, стягуваної грошової суми або вартістю стягуваного майна. У ціну позову включають також вказані у позовній заяві суми неустойки (штрафа, пені). Ціна позову, який складається з декількох самостійних вимог, визначається сумою усіх вимог.

Ціна позову визначається позивачем до подання позову до суду. У разі її явної невідповідності вартості майна ціна позову визначається суддею.

У відповідності з Декретом Кабінета Міністрів України „Про державне мито” (ст.3) у справах, які розглядаються в господарських судах, держмито що підлягає сплаті в наступних розмірах:

1. . Із заяв, що подаються до

господарських судів:

а) із заяв майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ;

б) із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ;

в) із позовних заяв у спорах, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів – 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

г) із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із порів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Позовні заяви у спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, які носять одночасно майновий характер, у які включені вимоги про стягнення штрафу і ін., сплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, які виникають при укладанні, зміні або розірванні господарських спорів.

У такому ж порядку сплачується державним митом позовна заява, яка носить одночасно майновий і немайновий характер. До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці (про звільнення самовільно зайнятого приміщення, про надання площі у натурі, спори, пов’язанні з примусом прийняти передаточний баланс і ін.).

У разі збільшення розміру позовних вимог недосплачена сума державного мита доплачується або стягується згідно нової ціни позову.

До заяви про збільшення розміру позовних вимог додається документ, який підтверджує сплату державного мита у встановленому порядку і розмірах, за винятком випадків звільнення від сплати мита, відстрочки або розстрочки її сплати (ст.46 ГПК України).

Відносно ціни позову про стягнення іноземної валюти, то вона визначається в іноземній і національній валюті України у відповідності з офіційним курсом, встановленим Національним банком України на день пред’явлення позову. При визначенні ціни позову, пред’явленого в іноземній валюті, необхідно виходити з тієї валюти, у якій проводилися або повинні проводитися розрахунки між сторонами. У разі пред’явлення позову про стягнення національної валюти України - еквівалента іностранної валюти - ціна позову визначається у національній валюті України (п.1 Роз’яснення Президії ВГС України від 17.02.94р. №02-5/114).

Особливо слід зупиниться на випадку подання позову в іноземній валюті. У відпо відності з ст.7 Декрету і п.1 Інструкції з позовів, які подаються в господарський суд в іноземній валюті, державне мито сплачується в іноземній валюті. Одночасно вказаними нормативними актами встановлено, що у разі коли розмір державного мита передбачений у частинах офіційно встановленого не обкладеного податком мінімуму доходів громадян, державне мито сплачується в іноземній валюті з урахуванням курсу грошової одиниці Національного банку України.

У такому ж порядку повинно сплачуватися мито і по заявам про перевірку у порядку нагляду рішень, ухвал і постанов господарського суду (п.3 Роз’яснень Президії ВГС України від 17.02.94р. №02-5/114 „Про деякі питання визначення ціни позову, підвідомчості спорів і сплати державного мита”).

Повернення державного мита. Закон передбачає випадки, коли державне мито підлягає поверненню повністю або частково (ст.8 Декрету):

1). внесення мита у більшому розмірі, чим передбачено діючим законодавством;

2). припинення провадження у справі або оставлення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розгляду в господарському суду, а також коли позивачем не додержаний встановлений для даної категорії справ порядок досудового урегулювання спорів або коли позов пред’явлений недієспроможною особою;

3). відміни у встановленому порядку рішення суду, зупинення провадження у справі, якщо справа не підлягає розглядові в судах або якщо зацікавленою особою, яка звернулася у суд, не дотриманий встановленим для даної категорії справ порядок попереднього досудового вирішення спору і можливість застосування цього порядку втрачена, якщо при цьому державне мито було стягнуто у доход бюджету;

4). в інших випадках, передбачених законодавством України.

Держмито повертається фінансовим органом того району або міста, у бюджет якого вона поступила.

Повернення державного мита провадиться на підставі заяви платника, поданого їм на протязі року з дня зачислення держмита в бюджет, у відповідний орган, який одержує мито.

Заява платника про повернення державного мита, сплаченого в іноземній валюті, і свій витяг по цьому питанню орган, в який було сплачене це мито, надає в експортноімпортний банк України, який вирішує питання повернення мита платнику в іноземній валюті.

До заяви надаються відповідні документи, які підтверджують обставини, які є підставою для повного або часткового повернення державного мита, і оригінали документів, які підтверджують сплату державного мита, якщо вона підлягає поверненню в повному розмірі.

На підставі вказаних документів господарський суд виносить ухвалу про повернення державного мита або вказує про це у рішенні.

У разі коли такі процесуальні постанови не виносяться (наприклад, державне мито було сплачено, але позовна заява в господарський суд не поступила), державне мито повертається на підставі відповідної довідки господарського суду.

Повернення позовної заяви на підставі ст.63 ГПК України або апеляційної скарги у відповідності ст.105 ГПК України є підставою для повернення державного мита.

Разом з тим повернення позовної заяви або апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню в господарський суд у загальному порядку після усунення допущенного порушення.

Звільнення від сплати державного мита. Звільнення від сплати державного мита провадиться на підставі закону в залежності від характера спору або від суб’єкту спору.

Стаття 4 Декрету має перелік суб’єктів, звільнених від сплати державного мита. Наприклад, місцеві державні адміністрації - по позовам про визнання недійсними актів оганів місцевого і регіонального самоврядування, які протирічать діючому законодавству (п.12).

Слід відмітити, що діюче господарсько-процесуальне законодавство не передбачає для господарського суду право надавати відстрочку або розстрочку сплати державного мита, а також зменшувати її розмір.

ВИСНОВКИ З ШОСТОГО ПИТАННЯ:

Судові витрати - це витрати, які несуть сторони, що беруть участь у справі у зв’язку з розглядом і вирішенням справи у порядку господарського судочинства.

Судові витрати складаються з сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.