I. ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ В АПЕЛЯЦІЙНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Сутність і поняття апеляційного провадження

Характерними ознаками апеляції можуть виступати наступні:

1) апеляція виноситься на рішення суду, що не вступило в законну силу;

2) справа по апеляції переноситься на розгляд вищестоящого суду;

3) подача апеляції обумовлюється неправильністю рішення суду першої інстанції, що виражається, на думку особи, що подала апеляційну скаргу, або в неправильному установленні фактичних обставин, або в неправильному застосуванні закону, або в неповному поданні сторонами необхідного матеріалу;

4) апеляційний суд, переглядаючи справу, розглядає як фактичні обставини, так і питання права, тобто має право перевірити як юридичну, так і фактичну сторони справи в тому обсязі, що і суд першої інстанції;

5) апеляція може бути допущена тільки один раз у кожній справі.

Дана характеристика апеляції є найбільш загальною. Однак при загальних понятті, ознаках і меті апеляції існують і особливі ознаки, характерні для різних видів апеляції.

Таким чином, апеляційне провадження— це сукупність дій господарського суду апеляційної інстанції й осіб, що беруть участь у справі, здійснюваних з метою перевірки законності й обґрунтованості актів господарського суду першої інстанції, що не вступили в законну силу і повторного розгляду справи по суті.

Для реалізації апеляційного провадження необхідна наявність ряду передумов об'єктивного і суб'єктивного характеру. Під передумовами апеляційного оскарження розуміються попередні умови реалізації права на апеляційне оскарження.

Однієї з основних об'єктивних передумов допустимості апеляційного оскарження є наявність об'єкта, із приводу якого подається апеляція. Об'єктом апеляційного оскарження виступає рішення суду першої інстанції, що не вступило в законну силу й утримує в собі, на думку особи, що подає апеляційну скаргу, несприятливі для нього наслідку вирішення суперечки.

До об'єктивних умов допустимості апеляційного оскарження відноситься і дотримання визначеного терміну апеляції. Тобто, апеляційне провадження не може виникнути, якщо термін на апеляційне оскарження пропущений і в його відновленні було відмовлено.

Так, згідно ст. 93 ГПК України, апеляційна скарга подається, а апеляційне представлення вноситься протягом десяти днів із дня ухвалення рішення місцевим господарським судом, а у випадку якщо в судовому засіданні були оголошені тільки вступна і резолютивна частини рішення — із дня підписання рішення, оформленого відповідно до закону. Відновлення пропущеного терміну подачі апеляційної скарги (представлення) можливо протягом трьох місяців із дня ухвалення рішення місцевим господарським судом.

Визначаючи апеляційний термін, варто врахувати, що за цей час особи, що беруть участь у справі, незадоволені винесеним судовим рішенням, повинні підготуватися до його оскарження. Вони повинні ретельно продумати, які факти, невідповідності були ними недостатньо виявлені, обґрунтовані й у зв'язку з цим не прийняті до уваги судом першої інстанції. Вони повинні наскільки можливо виправити свої недоліки доказування, доповнити, розвити свій захист, у зв'язку з чим необхідно буде представити апеляційному судові нові пояснення, заперечення, доводи, докази. Крім цього, як правильно відзначає И. М. Зайцев, потрібно психологічно підготуватися до оскарження, скласти мотивовану скаргу, що буде досить важко зробити без допомоги юристів, і сплатити державний збір.

Тому, на наш погляд, було б більш доцільно переглянути термін апеляційного оскарження рішень господарського суду і збільшити його до одного місяця, як це передбачено в цивільному судочинстві.

Варто погодитися з думкою Е. А. Борисовой про те, що апеляційний термін повинний відповідати двом основним цілям: 1) надати особам, що беруть участь у справі, необхідний час для підготовки до судового захисту; 2) надати необхідний час на прибуття від місця свого проживання в те місто, де знаходиться апеляційний суд.

Суб'єктивною передумовою допустимості апеляційного оскарження є наявність визначеного кола осіб, що мають право принести апеляцію на рішення суду першої інстанції. Мова йде про тих осіб, яким винесене судом першої інстанції рішення наносить шкоду, що виражається для них у несприятливих наслідках. Такими особами можуть бути: а) особи, чиї вимоги, пред'явлені в суд першої інстанції, залишилися цілком або частково незадоволеними; б) особи, незгодні з мотивувальною частиною рішення. У зв'язку з цим не можуть оскаржити рішення ті особи, що цілком задоволені ухваленими на їх користь рішенням. Це положення випливає з вимоги необхідності наявності в зацікавленої особи юридичного інтересу до процесу, як передумови участі в цьому процесі.

У відповідності зі ст. 91 ГПК України, сторони в вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор — апеляційне представлення на рішення місцевого господарського суду, що не вступило в законну силу.

Таким чином, суб'єктами апеляційного оскарження є особи, що беруть участь у справі, — сторони (позивач, відповідач), треті особи, їхні представники і правонаступники, прокурор.

Дані особи мають право на апеляційне оскарження, якщо:

1) у них у справі мається визначений юридичний інтерес, тобто вони не задоволені рішенням суду першої інстанції і мають намір відстоювати свої вимоги в суді апеляційної інстанції;

2) вони мають процесуальну дієздатність. Супротивником по апеляційній скарзі може стати тільки та особа, на чию користь було винесене рішення суду першої інстанції, або його правонаступник.

Порушення апеляційного провадження

Для здійснення права на апеляційне оскарження крім процесуальних передумов (приношення скарги на рішення, підмет оскарженню відповідно до закону; дотримання апеляційного терміну; подача скарги особою, що володіє правом апеляційного оскарження) необхідно також дотримання ряду формальних умов. Одним з них є умова про відповідність апеляційної скарги (представлення) визначеним у законі реквізитам.

У відповідності зі ст. 94 ГПК України, апеляційна скарга (представлення) подається (вноситься) у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування апеляційного господарського суду, у який подається скарга (представлення);

2) найменування місцевого господарського суду, що прийняв рішення, номер справи і дату ухвалення рішення;

3) вимоги особи, що подає апеляційну скаргу (представлення), а також підстави, по яких поставлене питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, що маються в справі або представлені додатково;

4) перелік документів, прикладених до скарги (представленню).

Апеляційна скарга підписується особою, що подає скаргу, або його представником. До скарги додаються докази сплати державного збору і напрямку копії скарги іншій стороні в справі.

Особа, що подає апеляційну скаргу, направляє іншій стороні в справі копію цієї скарги і копії прикладених до неї документів, відсутніх у сторони.

Прокурор, що вносить апеляційне представлення, направляє сторонам у справі його копію і копії прикладених до нього документів, відсутніх у справі (ст. 95 ГПК України).

Сторона в справі, одержавши апеляційну скаргу (представлення), вправі направити відзивна неї апеляційній інстанції й особі, що подала скаргу (представлення). Даний відзив підписується особою, що бере участь у справі, або його представником. До відзиву, підписаного представником, додається доручення, що підтверджує його повноваження на ведення справи.

До відзиву можуть бути прикладені документи, що не були надані раніше. У цьому випадку до відзиву додаються докази направлення іншим особам, що беруть участь у справі, копій тих документів, що у цих осіб відсутні.

Направлення відзиву на апеляційну скаргу — право особи, що бере участь у справі. Зобов'язати представити відзив господарський суд не може. Тому відсутність відзив на апеляційну скаргу (представлення) не перешкоджає переглядові Рішення місцевого господарського суду (ст. 96 ГПК України). До змісту відзив застосовні правила ст. 59 ГПК України, що регулюють зміст відзиву на позовну заяву.

Згідно ст. 97 ГПК України, апеляційна скарга (представлення) не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо:

1) апеляційна скарга (представлення) підписана особою, що не має права її підписувати, або особою, посадове положення якої не зазначено;

2) до скарги (представленню) не прикладені докази напрямку її копії іншій стороні (сторонам);

3) до скарги не прикладені документи, що підтверджують сплату державного збору у встановлених порядку і розмірі;

4) скарга (представлення) подана після закінчення терміну, установленого для її подачі, без клопотання про відновлення цього терміну;

5) до винесення ухвали про прийняття скарги (представлення) до провадження особа, що подала скаргу, подала заяву про її відзив.

На ухвали про повернення апеляційної скарги (представлення) може бути подана касаційна скарга.

Про прийняття апеляційної скарги (представлення) до провадження апеляційний господарський суд виносить ухвалу, у якій повідомляє про час і місце розгляду скарги (представлення).

Ухвала спрямовується сторонам і прокуророві, що брав участь у розгляді справи або вступили в розгляд справи (ст. 98 ГПК України).

Варто звернути увагу на пропуск терміну апеляційного оскарження.Пропущений термін, установлений для подачі апеляційної скарги, може бути по клопотанню сторони відновлений при наявності поважних причин.

З клопотанням про відновлення пропущеного терміну в господарський суд можуть звернутися тільки особи, що мають право на подачу апеляційної скарги. Клопотання може бути викладене в письмовій заяві або в скарзі і заявляється одночасно з їх подачею. У клопотанні повинні бути зазначені причини пропуску терміну на подачу апеляційної скарги.

Клопотання про відновлення терміну на подачу скарги розглядається суддею апеляційної інстанції одноособово без повідомлення осіб, що беруть участь у справі, до рішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження.

За результатами розгляду клопотання про відновлення пропущеного терміну на подачу апеляційної скарги виноситься ухвала. При відновленні пропущеного терміну в цьому визначенні може бути зазначене про прийняття скарги до провадження.

Ухвали про відновлення пропущеного терміну оскарженню не підлягає.

Ухвали про відмову у відновленні пропущеного терміну на подачу апеляційної скарги може бути оскаржене в касаційному порядку.

Порядок розгляду справи в апеляційній інстанції

В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених законом. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правилами, наданими судові першої інстанції (ст. 99 ГПК України).

На відміну від суду першої інстанції апеляційний суд розглядає всі справи в колегіальному складі.

Засідання суду апеляційної інстанції складається з трьох взаємозалежних частин: 1) підготовча; 2) розгляд скарги по суті; 3) винесення й оголошення постанови.

У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває засідання, повідомляє склад суду, роз'ясняє особам, що беруть участь у справі, їхні права й обов'язки, визначає порядок ведення засідання, з'ясовує, чи маються в учасників господарського процесу заяви, клопотання, відводи складові суду, експертові і перекладачеві, керує засіданням, сприяючи повному і всебічному з’ясуванню всіх обставин справи, забезпечує в засіданні належний порядок.

При розгляді справи в апеляційній інстанції господарський суд по наявним у справі і додатково представленим доказам по суті розглядає справа повторно. Суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення в повному обсязі, як в оскарженій, так і в неоскарженій частині, незалежно від доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Додаткові докази приймаються господарським судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їхнього представлення в суді першої інстанції з причин, що не залежать від нього.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються нові вимоги, що не були пред'явлені при розгляді справи в першій інстанції. У цьому складається одна з особливостей розгляду справ у другій інстанції (ст. 101 ГПК України).

Як відзначає А. Д. Кейлин, можливість пред'явлення нових вимог в апеляційному провадженні суперечила б принципові процесуальної економії, оскільки могло б виявитися, що в суді першої інстанції розглядається тільки частина позовних вимог, у той час як іншу частину вимог сторони могли б приберігати для пред'явлення її при розгляді справи в апеляційному суді.

На думку К. И. Малишева, принцип незмінності позовних вимог має строго визначений, обмежений зміст і полягає в тому, що позовне відношення, як предмет процесу і рішення, повинне залишатися тотожним протягом усього провадження, так щоб суд другої інстанції під приводом апеляції не вирішував справи про новий позов, що і може, і повинний бути пред'явлений, у належному суді першої інстанції.

Однак необхідно відзначити, що в суді апеляційної інстанції допускається можливість зміни первісних вимог. Мова йде, наприклад, про вимоги сплати відсотків, розмір яких збільшився під час провадження справи, про стягнення вартості втраченого майна, що складає предмет справи, вимоги судового заліку, про зменшення або збільшення розміру позовної вимоги і інше.

Дані вимоги можуть бути допущені, тому що вони не змінюють справи, знаходяться в прямому зв'язку із суттю суперечки і не можуть бути розглянуті окремо від неї.

Зазначені вимоги, як справедливо відзначав А. И. Загоровский, не перешкодять тотожності предмета.

Нові вимоги можуть бути також пред'явлені за згодою сторін, якщо така угода не порушує публічний порядок судочинства.

Говорячи про нові вимоги, необхідно відзначити, що мова в даному випадку йде тільки про матеріально-правові вимоги, у зв'язку з чим розглянуте правило не має відносини до вимог процесуального характеру.

Відмова від апеляційної скарги (представлення).У відповідності зі ст. 100 ГПК України, особа, що подала апеляційну скаргу (представлення), вправі відмовитися від неї до винесення постанови. Апеляційний господарський суд вправі не приймати відмову від скарги, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують права й охоронювані законом інтереси.

Про прийняття відмови від скарги (представлення) апеляційний господарський суд виносить ухвалу, якщо рішення місцевого господарського суду не оскаржено іншою стороною.

Таким чином, зацікавлена особа може здійснити своє право на відмовувід апеляційної скарги (представлення) у такий спосіб:

1) особа, що подала апеляційну скаргу, може відмовитися від неї до початку усного розгляду справи;

2) особа, що подала апеляційну скаргу, може відмовитися від неї до закінчення судового розгляду, тобто до моменту винесення апеляційним судом рішення в справі;

3) відмова від апеляційної скарги має своїм наслідком обов'язок особи, що принесли апеляційну скаргу й відмовилась від неї, сплатити протилежній стороні всі судові витрати, понесені в результаті подання цієї скарги. По питанню про відшкодування витрат суд апеляційної інстанції повинний винести ухвалу.

Термін розгляду апеляційної скарги (представлення)встановлений у ст. 102 ГПК України і складає два місяці з дня надходження її в господарський суд.

Постанова апеляційної інстанції.Вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши наявні в справі і представлені додаткові докази, апеляційний господарський суд приймає постанову.

При винесенні постанови суд зобов'язаний розв'язати наступні питання:

1. чи повно суд першої інстанції дослідів обставини, що мають значення для справи;

2. чи доведені обставини, що суд визнав установленими;

3. чи відповідають викладені в рішенні висновки суду обставинам справи;

4. чи не порушені норми матеріального і процесуального права, чи правильно вони застосовані;

5. чи обґрунтовані доводи апеляційної скарги.

Згідно ст. 105 ГПК України, у постанові апеляційного господарського суду повинні бути зазначені:

1) найменування апеляційного господарського суду, що розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;

2) найменування сторін і найменування особи, що подали скаргу (представлення);

3) найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата ухвалення рішення, прізвище судді (суддів);

4) короткий виклад суті рішення місцевого господарського суду;

5) підстави, по яких поставлене питання про перегляд рішення;

6) доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу (представлення);

7) обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, по яких апеляційна інстанція відхиляє ті або інші докази, мотиви застосування законів і інших нормативно-правових актів;

8) у випадку скасування або зміни рішення місцевого господарського суду — доводи, по яких апеляційна інстанція не погодилася з висновками суду першої інстанції;

9) висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (представлення);

10) новий розподіл судових витрат у випадку скасування або зміни рішення.

Постанова набуває законної сили з дня її прийняття.

Постанова спрямовується сторонам у справі в п'ятиденний термін із дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржене в касаційному порядку.

Повноваження суду апеляційної інстанції

У відповідності зі ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (представлення) вправі:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (представлення) — без задоволення;

2) скасувати рішення цілком або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення цілком або частково і припинити провадження в справі або залишити позов без розгляду цілком або частково;

4) змінити рішення.

Суд апеляційної інстанції залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення в тому випадку, якщо прийде до висновку, що винесене судом першої інстанції рішення законне й обґрунтовано, а мотиви скарги несуттєві. При залишенні скарги (представлення) без задоволення в постанові повинні бути зазначені мотиви, по яких доводи апеляційної скарги визнані неправильними або не є підставою до скасування рішення.

Господарське процесуальне законодавство України не містить такого повноваження, як передача справи на новий розгляд у суд першої інстанції. Його відсутність зв'язана з природою апеляційного провадження, пристосованого для повторного розгляду справи і здійснення судового контролю вищестоящим судом. Тому, переконавши, що рішення незаконне або необґрунтоване, апеляційна інстанція повинна сама виправити допущені судом першої інстанції помилки. Введення в ГПК України даного правила обумовлено «процесуальною економією, прагненням прискорити розгляд справ і усунути непотрібну тяганину». Винесення нового рішення необхідно, коли порушення норм матеріального права або недослідженість обставин справи вплинули на кінцеві висновки суду першої інстанції про права й обов'язки сторін.

Припинення провадження в справі або залишення позову без розгляду цілком або частково може мати місце тільки по підставах, передбаченим у статтях 80 і 81 ГПК України. Здійснення цих дій тягне процесуальні наслідки, зазначені в законі.

Право на зміну рішення в апеляційній інстанції виникає за тих самих умов, що і право на винесення нового рішення. Разом з тим, це право, на відміну від права на винесення нового рішення, може бути реалізоване тільки тоді, коли допущені помилки не вплинули на кінцеві висновки суду першої інстанції про права й обов'язки сторін. Зокрема, зміна рішення буде потрібна у випадку зменшення або збільшення розміру стягуваної суми. Зміна може стосуватися не тільки резолютивної, але і мотивувальноїчастини рішення. Таким чином, змінити рішення — значить внести в нього виправлення, що не впливають на кінцеві висновки господарського суду першої інстанції про права й обов'язки сторін.

Згідно ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, що місцевий господарський суд визнав установленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо господарський суд: а) не застосував закону, що підлягає застосуванню; б) застосував закон, що не підлягає застосуванню; в) неправильно витлумачив закон.

Незастосування підлягаючому застосуванню закону має місце в тих випадках, коли суд не тільки не вказує в рішенні підлягаючому застосуванню по даній справі норму матеріального права, але і вирішує справу всупереч нормам діючого законодавства. Дане порушення представляє і випадок застосування судом скасованого закону або норм нормативного правового акта, що суперечать діючому законові, або норми акта, прийнятого з порушенням установленого порядку.

Суть застосування неналежного закону полягає в тому, що суд при вирішенні справи керується не тією нормою, що регулює спірне правовідношення.Подібне порушення обумовлене, як правило, неправильною кваліфікацією відносин сторін.

Неправильне тлумачення закону має місце в тих випадках, коли застосовується закон, що підлягає застосуванню, але зміст його розуміється невірно, унаслідок чого у рішенні суд робить неправильний висновок про права й обов'язки сторін. Прикладом такого порушення може служити розширювальне або обмежувальне тлумачення судом норм матеріального права.

Порушення норм матеріального права, як правило, тягне зміну або скасування рішення господарського суду.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути основою для скасування або зміни рішення тільки за умови, якщо це порушення привело до ухвалення неправильного рішення.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:

1) справа розглянута господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справа розглянута господарським судом під час відсутності якої-небудь зі сторін, не сповіщеної належним чином про місце і час засідання суду;

3) господарський суд прийняв рішення про права й обов'язки осіб, що не були притягнуті до участі в справі;

4) рішення не підписане ким-небудь із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в рішенні;

5) рішення прийняте не тими суддями, що входили до складу колегії, що розглядала справу;

6) рішення прийняте господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених законом.

Питання про те, привело або могло привести те або інше процесуальне порушення до ухвалення неправильного рішення, у кожному конкретному випадку вирішується судом апеляційної інстанції. Те саме процесуальне порушення в залежності від обставин справи може спричинити різні процесуальні наслідки і не завжди приводить до скасування рішення. Допущені судом першої інстанції при розгляді справи незначні процесуальні порушення, якщо вони не зробили або не могли зробити впливу на кінцеві висновки суду, не є підставою до скасування рішення.

Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду

Норми господарського процесуального законодавства передбачають оскарження не тільки рішень господарських судів, але і ухвал, винесених судом першої інстанції при розгляді справи по-суті.

Згідно ст. 106 ГПК України, ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених ГПК України і Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнанні його банкрутом».

Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, установленому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони й інші учасники судового процесу.

У випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал 1) про відмовлення в прийнятті позовної заяви або 2) заяви про порушення справи про банкрутство, 3) про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, 4) призупинення провадження в справі, 5) припиненні провадження в справі, 6) про залишення позову без розгляду або 7) залишенні заяви про порушення справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Варто також врахувати, що окремо від рішення може бути оскаржене не кожна ухвала господарського суду першої інстанції. Серед ухвал маються і такі, котрі безпосередньо не впливають на правильність вирішення справи по суті, і оскаржити них до винесення рішення немає необхідності. Тому такі ухвали не можуть бути оскаржені окремо від рішень.