Особа і число

Перша особа означала мовця, друга – слухача: того, до кого звертається мовець. Третя особа – це особа чи предмет, про який іде мова. Оскільки, як і ім'я, дієслово могло вживатися у трьох числах (однина, множина і двоїна), уся система особових закінчень дієслова нараховувала 9 форм: 3 для однини, 3 для множини і 3 для двоїни. Реконструюють особові закінчення презенса/аориста, перфекта, медіума й імператива.

За своїм походженням велика частина особових закінчень є, очевидно, суфігованими займенниками. Існує, щоправда, припущення, що 3 особа походить від номінальних форм на -t- і -r- в однині і -пt- у множині. І це цілком закономірно: адже дієслово в третій особі виражало не відношення між мовцями (займенниками зі значеннями "я" і "ти", форми яких приєднувалися до основи дієслова і поступово перетворювалися на закінчення 1 і 2 особи), а ставлення мовця до живого чи неживого предмета, про який велася мова і морфологічні показники якого також приєднувалися до дієслова і ставали згодом закінченнями третьої особи.

Спочатку особові закінчення були наголошеними морфемами в слові. Пізніше наголос перемістився на корінь.

Час

Є підстави вважати, що часові форми дієслова виникли на основі видових значень. У іє. прамові різні форми дієслова виражали видо-часові значення.

Презенс означав тривалу дію (дуратив), а тому як форма часу вживався для позначення дії, що збігається з мовленням.

Аорист означав нетривалу, миттєву, дію (моментатив) і тому міг служити для вираження переважно дії в минулому (але ніяк не в теперішньому). Розрізняютьпростий і сигматичний аорист (такий, морфологічним показником якого був елемент -s-; у грец. мові відповідна буква називається "сигма").

Перфект означає закінчену дію чи стан. Тому перфект виражає або минулий, або теперішній час. Очевидно, перфект мислився спочатку як стан, а не як час. Про це свідчить той факт, що в системі перфекта не розрізняються активні і медіальні форми. Інакше кажучи, за своєю семантикою і формами (наприклад, флексія -r-) перфект дуже близький до медіума. Це дає підставу деяким лінгвістам стверджувати, що значення перфекта "поширюється від стану до виду і часу"

Поступово в одній групі іє. мов (наприклад, у кельтських, італійських і германських) переважний розвиток отримали темпоральні значення згаданих форм, у той час як в інших мовах (наприклад, у сл.) помітний розвиток отримали видові значення (і відповідно – форми) дієслова.

Стан

Для спільноіндоєвропейської реконструюють два стани – активний (актив) і середній, котрий в одних джерелах називають медіумом
а в інших — медіопасивом. Медіопасив зберігся тільки в готській мові.

Значення активу э ідентичним значенню цього стану в сучасних германських і слов'янських мовах. Що стосується медіума, то його значення важко визначити однозначно. Дані давніх іє. мов дозволяють вважати, що медіум міг мати зворотне, взаємо-зворотне, почасти посесивне значення. Отже, медіальні форми можна перекласти як "я миюся", "я мию для себе", "я мию собі" і т. ін.