Література. Тема: Спільні риси германського мовного ареалу

Лекція № 7

Тема: Спільні риси германського мовного ареалу

Мета вивчення: ознайомити студентів з динамічним наголосом на перший кореневий склад, з переходом індоєвропейського короткого о в германський короткий а; з германським аблаутом при утворенні форм сильних дієслів та при словотворенні; з германським умлаутом; із законами Грімма та Вернера; із германським прикметником; із системою слабких та сильних дієслів.

Література

1. Арсеньева М.Г., Балашова С.П., Берков В.П., Соловьева Л.Н. Введение в германскую филологию: Учебник для филологических факультетов. – М.: ГИС, 2000. – 314 с.

2. Берков В. П. Введение в германистику [Текст] : учеб. для ун-тов / В. П. Берков. - М. : Высш. шк., 2006. - 199, [1] с.

3. Берков В. П. Современные германские языки [Текст] : учебник / В. П. Берков. - 2-е изд., испр. и доп. - М. : Астрель; АСТ, 2001. - 336 с.

4. Введение в германскую филологию [Текст] : учеб. для филол. фак. / М. Г. Арсеньева [и др.]. - 4-е изд., испр. и доп. - М. : ГИС, 2003. - 318, [2] с.

5. Гамкрелидзе Т.В., Иванов В.В. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры. - Б., 1998.

6. Левицький В.В., Кійко С.В. Практикум до курсу «Вступ до германського мовознавства». – Вінниця , НОВА КНИГА, 2003. – С. 16.

7. Левицький В.В. Основи германістики. – Вінниця, Нова книга, 2006. – С. 10-28

8. Мейе А. Основные особенности германской группы языков: Пер. с фр. / Под ред., с предисл. и примеч. В.М. Жирмунского. Изд. 2-е, стереотипное. М.: Едиториал УРСС, 2003. – 168 с.

9. Хлебникова И.Б. Введение в германскую филологию и история английского языка (фонология, морфология): Учеб. Пособие. – 3-е изд., исправ. – М.: 2001. – 184 с.

10. Baugh, Albert C. and Thomas Cable. A History of the English Language. 5th Ed. London and New York: Routledge, Taylor and Francis Group. 2003. – 448 p.

11. Reznik, R.V. and Sorokina T.S. A History of the English Language. Moscow: Flint Publishing House. 2001. – 496 p.

12. Verba, L. History of the English Language. Vinnytsya: Nova Knyha, 2004. – 304 p.

План

1.Динамічний наголос на перший кореневий склад, перехід і.є. короткого о в герм. короткий а

2. Германський аблаут; аблаут при утворенні форм сильних дієслів; аблаут при словотворенні

Питання для самостійної роботи

1. Германський умлаут

2. Закон Грімма

3. Закон Вернера

4. Прикметник

5. Слабкі та сильні дієслова

1. Динамічний наголос. Характерні особливості германських мов порівняно з іншими індоєвропейськими: динамічний наголос на першому (кореневому) складі слова, редукція ненаголошених складів, спільногерманський зсув приголосних, широкий ужиток внутрішньої флексії (аблаута або чергування голосних) як морфологічного засобу (анг. tooth - teeth), 2 відміни прикметників - сильна й слабка тощо.

Для германських мов властиве протиставлення коротких і довгих голосних: в усіх германських мовах, крім шведської, наявні дифтонги (від 3 в нім. до 26 дифтонгів у фризькій). Кінцевий редукований голосний наявний в усіх германських мовах. Глухі змичні p, t, k, вимовляють з придиханням (крім нідерландської та африкаанса).

До специфічних звукових рис належать міжзубні [ð, θ] в англ.; альвеолярні [t, d] в англійській, німецькій какумінальні [t, d] у швед., норв.; носові голосні й дифтонги в африкаансі та фризькій; брак змичного [g] в нід. і афр.; твердий приступ (кнаклаут) в нім. і нід., змісторозрізняльний музичний наголос в норв. і швед.; поштовх (стед) у данській; довгість наголошеного складу (сканд. мови, крім данс.).

2. Аблаут у германських мовах.Аблаут (від німецького «відзвук») є незалежним (спонтанним) чергуванням голосних у корені слова, успадкованим германською мовою з індоєвропейської прамови. Прикладом такого чергування є зміна голосного в коренях українських слів: беру – вибори – брати (е – о – нуль звуку). Аблаут є дуже давнім явищем, про що свідчить наявність аналогічних чергувань поза межами індоєвропейських мов – насамперед, у семітських, які разом з індоєвропейськими, тюркськими, фінно-угорськими й деякими іншими мовами утворюють велику генетично споріднену групу мов, що отримала назву «ностратичні мови».

Причини виникнення і механізм породження іє. аблаута залишаються неясними. Спочатку аблаут був пов'язаний, очевидно, з якимись фонетичними процесами і був зумовлений позицією звука у слові. Не викликає сумніву вплив на чергування голосних морфологічних чинників. Однак спроби зясувати детальніше умови виникнення іє. аблаута не мали успіху. Припускають, що чергування голосних в іє. мовах пов’язано з наголосом. Хоча рефлекси іє. аблаута збереглися у сучасних іє. мовах, у найбільш повному вигляді чергування за аблаутом відбиті у давньогрецькій мові.

Розрізняють якісний і кількісний аблаут. При якісному аблауті чергуються голосні різного тембру (якості), при кількісному – голосні однакового тембру, але різної довготи.

Найтиповішим у германських мовах є чергування е – о – нуль звуку. Ці три ступеня чергування отримали і індоєвропеїстиці певні назви. Ступінь е/о прийнято називати нормальним чи повним (1); ступінь, що включає довгий звук ē або ō – подовженим (2); ступінь, де звук зникає цілком, - нульовим (3); ступінь, де замість довгого з’являється його редукований варіант ∂, - ступенем редукції (4). Оскільки для германських мов важливо розрізняти три основні ступені, у германістиці користуються термінами е-ступінь, о-ступінь і нульовий ступінь (нормальний, якісний та нульовий ступінь). У результаті різних сполучень ступенів аблаута, що чергуються, той самий іє. корінь може мати різні варіанти: gen-/gon-/gn.

У германських мовах чергування за аблаутом охоплюють як систему словотвору, тобто германський аблаут є внутрішньою флексією з реляційним і дериваційним значенням. Наприклад, при творенні форм дієслова schneiden – schnitt (різати, розрізаний) в німецькій мові аблаут виступає в ролі морфеми з реляційним значенням, а при творенні слів Schnitt (розріз), Sprung (стрибок) він уже виконує дериваційну функцію. Найважливішу роль у давніх і в сучасних германських мовах аблаут відіграє при творенні форм дієслова (інфінітив, дієприкметник, минулий час).

У залежності від типу чергування кореневого голосного за аблаутом і деяких особливостей кінцевої частини дієслівної основи в германських мовах розрізняють 7 класів сильних дієслів (іноді прийнято говорити "7 рядів аблаута"). За підрахунками фахівців, більшість зафіксованих у давніх герм. мовах сильних дієслів (близько 3/4) належать до одного з перших трьох класів. Отже, це були найбільш продуктивні класи сильних дієслів у германських мовах. Слід відзначити, що генетично тотожні дієслова, як правило, у різних герм. мовах належали до того самого класу, хоча спостерігалися й такі випадки, коли те саме дієслово в різних герм. мовах належало до різних класів. Наприклад, дісл. taka "брати" належить до 6 класу, а гот. tēkan "торкати" - до 7 класу. Крім того, траплялося, що сильні дієслова переходили в розряд слабких.

Але найголовніше, що слід мати на увазі при розгляді рядів аблаута, - це те, що голосні -е- і -о- чергувалися в індоєвропейській мовів складі дифтонгів, другою частиною яких могли бути звуки і, u, а також r, l, m, n. Наприклад, якщо це був дифтонг із -п-, то іє. чергування повинно було виглядати так: еп-оп-п. Перша форма представляє нормальний ступінь, друга - якісний, третя – нульовий.

Германські ряди аблаута сильних дієслів ілюструють формами інфінітива (1-а форма), 1-ї чи 3-ї особи однини минулого часу (2-а форма), першої чи третьої особи множини минулого часу (3-я форма) і формою дієприкметника другого (4-а форма).

У першому ряді спостерігається германське чергування ī-аі-і-і (яке походить від іє. еі-оі-і-і), де ī – нормальний ступінь, ai – якісний ступінь. i - нульовий ступінь (у складі дифтонгів звук-i- не зникає і зберігається в усіх ступенях, у тому числі й у нульовому).

да. wrītan – wrât – writon – written "писати"

двн. scrīban – screib – scribum – giscriban "писати"

Удругому ряді чергуються іє. еu-оu-u-u, що відповідає гот.iu-au-u-u. У двн. Дифтонг au піддавався монофтонгізації перед h чи дентальними приголосними; певні зміни відбулися й у давньоанглійській, в результаті чого другий ряд виглядає так:

двн. biotan – bōt – butum – gibotan "пропонувати"

да. bēodan – bēad – budon – boden

Чергування д - Þ у готській обумовлено законом Вернера. Таке чергування приголосних за законом Вернера спостерігається й у деяких інших дієслів:

двн. kiosan – kōs – kurum - gikoran "вибирати"

да. cēosan – cēas – curon – coren "вибирати"

Зміна u > о у двн. і в да. спричинена переломленням перед а; u добре зберігається в готській.

Третій ряд характеризується іє. чергуванням типу еп - оп - п, що відповідає герм. еп/іп - ап- ип: гот. bindan – band – bundun. Іє. r, l, т, п давали в германському ur/or, ul/ol, um/om, un/on. Замість сонорного п y третьому ряді можуть зустрічатись й інші сонорні (r, 1, т):

да. Helpan – healp – hulpon – holpen "допомагати"

дісл. Spinna – span – spunnun - spunninn "прясти"

Перед r герм. u піддавався в готській переломленню і переходив у [о] (на письмі au). При цьому d і t у німецькій могли чергуватися за законом Вернера. В англійській мові цьому чергуванню відповідає ð – d: weorðan – wearð – wurdon - worden.

Подібність перших трьох класів полягає в тому, що в них представлене іє. чергування е - о - нуль у складі дифтонгів з другою частиною і, u, а також г, l, m, n. Таке чергування відбиває дуже давню стадію іє. аблаута.Тому можна думати, що перші три класи герм. сильних дієслів представляють найдавніший пласт германської дієслівної лексики.

У четвертому ряді представлено іє. чергування типу ет - от - ēт -, що відповідає герм. ет/іт - ат - ǽт. В англійській мові голосні піддалися подальшим змінам: niman – nom – nōmon - numen. Зрозуміло, що, крім m, у четвертому ряду в складі іє. дифтонгів могли бути r, l, п.

Герм. u піддається переломленню у дієприкметниках (у готській тільки перед r):

двн. Beran – bar – bârum – giboran "нести, родити"

да. Beran – bær - bǽron – boren

П'ятий ряд аблаута представлений іє. чергуванням е-о-ē-е і,відповідно, германським е/і - а — ǽ— е/і (сонорні т, п, 1, r у цьому ряду не зафіксовані).

У цьому випадку ǽ також переходило в західногерманських мовах у â, чергування b – f у наведеному прикладі обумовлено законом Вернера.

двн. giefan – geaf – gē- giefen "давати"

да. wesan – was – wârum – giweran

Четвертий і п'ятий класи сильних дієслів відрізняються від перших трьох тим, що в множині претерита замість нульового ступеня (як у перших трьох класах) спостерігається подовжений ступінь (герм. nǽm-um і gǽb-um).

Поява подовженого ступеня у претериті 4-го і 5-го класів не знайшла в германістиці остаточного пояснення, хоча, природно, з цього приводу висунуто кілька гіпотез.

У шостому ряді чергуються іє. звуки о (чи ∂) - ō- ō, герм. а-ō-ō:

дa. faran – fōr – fōron – faren "їхати, рухатися"

двн. slahan – sluog – sluogum – gislagan «бити»

У німецьких формах спостерігається чергування за законом Вернера і дифтонгізація ō > uо (> н. u).

У шостому класі для одних дієслів реконструюють іє. Чергування ō - ∂: гот. hafian "піднімати" зіставляється з лат. саріō "беру, хапаю". Для інших дієслів реконструюється іє. чергування ō - о: гот. malan "молоти" зіставляється з укр. молоти, гр. mollō "дроблю". Тут загальним джерелом для -а- у герм. і -о- в інших мовах міг бути іє. звук о. Нарешті, герм. чергуванню а - ō може відповідати іє. ∂ - â (гот. Sakan" сперечатися" - лат. sâgiō "чую"). Таким чином, герм. чергуванню а- ō – ō – а може відповідати один з наступних варіантів іє. чергування: о –ō –ō- o, ∂ - ō – ō - ∂, ∂ - â – â - ∂.

Нарешті,сьомий ряд утворюють так звані рeдуплікуючі дієслова. Форми цих дієслів виникають у результаті взаємодії двох граматичних способів – подвоєння (редуплікації) і внутрішньої флексії, тобто чергування за аблаутом. Редуплікуючі дієслова були представлені в давніх германських мовах декількома типами (класами). Як зразок наводимо гот. Lētan – lailōt – lailōtum - lētans (диграф аі у формах готського дієслова Lētan означає звук е). У редуплікуючих дієсловах збереглися залишки іє. кількісного чергування ē- ō - ∂ y складі дифтонгів. Так, дифтонг ∂і представлений у гот. haitan"кликати, називати", да. hâtan "наказувати, називати".

да. hâtan – hēt – hēton - hâten

двн. heizan – hiez – hiezum – giheizan

Таким чином, у сьомому ряді, по-перше, спостерігається редуплікація (неповне повторення першої частини кореня) і чергування голосного. Як видно з наведених прикладів, дієслова 7-го класу виявляють подібність у різних герм. мовах щодо оформлення чергування голосних у корені, але відрізняються тим, щоредуплікація спостерігається лише в готській.

А. Мейє пояснює зникнення редуплікації в зах.-герм. мовах у такий спосіб. Звичайний наголос у герм. дієслові падав на перший склад кореня. У редуплікованих формах другий кореневий елемент ставав ненаголошеним і внаслідок нього редукувався; пор. деякі форми в нортумбрському діалекті да. мови: гот. haihait - да. Heht; гот. Lailōt – да. leort (< leolt). Редуплікована форма ставала невпізнанною. Тому такі форми з редуплікацією почали замінюватися формами без редуплікації (да. Hâtan – hēt, healdan – heald, hlēapan - hlēop і т. ін.). Відбулося вирівнювання всіх класів сильних дієслів за єдиною моделлю утворення претерита.

Більшість дієслів 7-го класу в готській мові утворювало претерит тільки шляхом редуплікації, без аблаута. Ці дієслова прийнято також поділяти на декілька структурних типів:

а) дієслова з кореневою голосною aі (haitan "кликати", maitan "рубати", fraisan "спокушати" та ін.);

б) дієслова з кореневою голосною au (aukan "збільшувати", stautan "штовхати" та ін.);

в) з кореневою голосною а (fâhan "піймати", falÞan "складати" та ін.);

г) із голосною ē (slēpan "спати");

д) із голосною ō (Ђōpan "хвалитися, кричати"). Відсутність чергування голосних у редуплікуючих дієсловах готської мови має чітко виражені паралелі в інших іє. мовах, наприклад, у латинській, де спочатку різні голосні в кореневій і редуплікативній морфемі вирівнювалися за зразком кореневої: pupugī "я колов", сucurrī "побіг".

3. Германський умлаут. Одним із найяскравіших асимілятивних процесів у системі германського вокалізму єумлаут (від німецького "перезвук"). Умлаут виникає внаслідок пристосування голосного кореня до наступного голосного, що належить до постфікса (як правило, це суфікс або його залишки, що злилися з закінченням). Умлаут поширився в західногерманських і скандинавських мовах, але не зафіксований у готській. Найбільш поширеним типом умлаута є умлаут наі, хоча відомі й інші типии перезвуку (наu, r та w). Голосний і найчастіше зустрічається в закінченнях іменників з іє. основою на -і- (типу ghostis), у різних формах дієслова, утворених за допомогою суфіксів, що містять і (гот. sandian, нім. senden) а також у суфіксах компаративу і суперлативу прикметників (двн. аlt - еltiro). Внаслідок взаємодії голосного кореня і голосного суфікса могли виникнути наступні основні варіанти умлаута (перед і):

a > e: двн. faran – ferit (3 ос. одн.) їхати

гот. gasteis – да. gesti гості

a > ǽ: гот. aisjan - lǽran учити

ō > ē: гот. fōtus - а. foot нога, feet ноги, да. fēt

ŭ > ў: гот. brŭÞs – да. brўd наречена

o > œ: двн. mohti – нім. mőchte хотів би

ō > o: двн. skōni – свн. schœne ( > нім. schőn) красивий

u > y: двн. turi – нім.Tür двері

Будучи за своїм походженням явищем суто фонетичним,умлаут перетворився в германських мовах на морфологічний засіб творення нових форм слів або нових слів, тобто став внутрішньою флексією з реляцінним чи дериваційним значенням. При цьому в сучасній німецькій мові — на відміну від англійської — умлаут отримав спеціальне орфографічне позначення (а — ä, u— ü, о — ő і под.). Внаслідок дії умлаута в германських мовах з'явився ряд нових голосних.

4. Перший пересув приголосних— закон Грімма, в англомовних джерелах також также закон Раска-Грімма — фонетико-морфологічний процес у розвитку германських мов, коли змінювалися іє. щілинних приголосних. Уперше описаний Расмусом Раском, однак повністю сформульований й досліджений Якобом Гріммом, чиє ім’я і отримав. Перший пересув приголосних відбувався у загально германську епоху, і тому обов’язково представлено у всіх германських мовах, живих і мертвих. Тому справедливим є ствердження — якщо у іє. мові знайдено у повній мірі наявність пересуву за законом Грімма — мова належить до германської групи.

Ми точно не знаємо, коли існувала і у який момент розпалася загально германська єдність, гіпотези вчених щодо цього сильно розходяться, називаються дати від 4 000 р. до н. е. до 500 р. до н. е. Можливо, що пересув був достатньо довгим.

Сутність першого пересуву приголосних можна виразити як послаблення (один ступінь униз) кожного із рядів іє. Щілинних (див. Таблицю відповідностей).

Таблиця відповідностей — індоєвропейський щілинний — германський еквівалент за Гріммом

Перший ряд: зникнення придихових

Другий ряд: приглушення дзвінких

Третій ряд — перехід глухих щілинних у відповідний спірант