Причини першого пересуву приголосних

У науці немає єдиного погляду на причини, які спричинили появу закону Грімма. На даний момент є три точки зору:

· Свідома зміна

Цю точку зору висунув сам Якоб Грімм. Він вважав, що германці свідомо внесли подібні зміни у свою мову, щоб відрізнятися від споріднених народів. У даний момент теорія послідовників не має.

· Горна теорія

Германці деякий час селились у горах, де розряджене повітря, впливаючи на дихання, впливав на вимову приголосних. Теорія була популярною у XIX ст.., зараз практично не має прибічників.

· Теорія субстрату

Найбільш загальноприйнята. Згідно з цією теорією, германці під час своїх переміщень Європою змішалися і асимілювали з деяким народом, для якого були характерними ці особливості вимови. Слабкість теорії — народ, який підходив на цю роль поки не знайдений, що недивно, тому що нам майже нічого невідомо про до індоєвропейське населення.

5. Закон К.Вернера (1877) доповнює закон Я.Грімма. У залежності від місця наголосу p, t, k могли стати або германськими глухими щілинними f, Þ, x, або стати дзвінкими щілинними b, ð, g. Цей закон пояснює перехід іє. s > герм. Z (див. Таблицю відповідностей за законом Вернера).

Таблиця відповідностей за законом Вернера

6. Прикметник. Прикметник утворював спочатку єдину синкретичну частиномовну категорію з іменником - ім'я. На пізнішій стадії розвитку іє. мови прикметник відрізнявся від іменника тим, що він змінювався за родами так, як це спостерігаємо в сучасній українській і російській мовах, де тс саме слово - прикметник – може набувати різних закінчень, що вказують на його рід (пор. укр. ве.піікий, велика, велике). Рід, у свою чергу, залежить від роду іменника, у якого ця категорія є словотворчою, а не словозмінною, тобто слово вікно відрізняється від слова земля своїм словотворчим афіксом, що вказує на рід іменника, але саме слово вікно не може змінюватися за родами так, як прикметник великий (-ий, -а, -е).

Крім того, прикметник відрізнявся від іменника тим, що він мав ступені порівняння. Очевидно, у розвинутій іє. прамові прикметник мав два ступені порівняння – компаратив і суперлатив. Компаратив утворювався за допомогою суфікса –ies/ios. У цьому суфіксі спостерігається чергування за аблаутом е/о. Зрозуміло, що в нульовому ступені голосний е/о зникає і сонант -і- перетворюється в голосний, так що суфікс набуває форми -іs. У цій формі суфікс компаратива засвідчений у германських і слов'янських мовах - пор. гот. batiza (іz < іs) "краще". У спільнослов'янській мові порівняльний ступінь утворювався за допомогою суфікса jьs/jes (приголосний -s- у деяких позиціях був утрачений: slab-ē-jьs > slabei; slab-ē-jes > slabeje. Суперлатив утворювався за допомогою суф. -іsto-, що складається, очевидно, із двох компонентів -іs- і -tо-.

Існує гіпотеза, що спочатку суфікс -ies/-іs був іменником зі значенням інтенсивності. Цей іменник виступав у функції предикатива, поступово піддаючись ад'єктивізації (переходу в категорію прикметника).

Очевидно, уже після розпаду іє. спільноти в ряді мов у функції суфікса порівняльного ступеня використовувалися також морфеми -ter-о і -tm-о (пор. лат. ехtег "зовнішній", dexter "правий").

Чимало прикметників (насамперед, оцінних) утворювали ступені порівняння в іє. мові-основі суплетивним шляхом: пор. лат. bonus - melior - орtimus; англ. good - better, укр. хороший - краще і т. ін. Звідси випливає, що спочатку "хороший" і "кращий" мали різні значення і були різними словами.