Згортання непу: причини та наслідки

Незважаючи на певний економічний раціоналізм непу, від середини 20-х рр. почалося поступове його згортання. Причини цього полягали не лише в досягненні довоєнного рівня виробництва промисловості та сільського господарства, але й мали певне політичне підґрунтя.

Бурхливий розвиток сільського господарства сприяв його швидкому одужанню. Навесні 1923 р. сільське господарство було відбудоване на 70% у порівнянні з 1913 р., тоді як промисловість – лише на 39%. Такий дисбаланс мав негативні наслідки. Виявивши бажання сплачувати продподаток у 1923 р. у грошовій формі, селяни вивезли на ринок велику кількість зерна. Ціни на нього різко знизилися, утім на промислову продукцію залишилися незмінними. У результаті селянам ставало невигідно купувати промислову продукцію і продавати зерно.

Труднощі з реалізацією промислових товарів зумовили дефіцит обігових коштів. Як наслідок, держава вдалася до їх друкування, а це лише посилило інфляцію. Ціни на промислові товари зростали, проте обсяги їх продажу зменшились. Падала дохідність підприємств, виникали проблеми виплати заробітної плати, активізувалися страйкові рухи. Розуміючи необхідність кардинальних змін, влада йде на ряд трансформацій, пов’язаних із зниженням собівартості продукції завдяки зменшенню накладних витрат, сприянню завантаженості підприємств, підвищенню продуктивності праці.

Реалізація цих заходів мала позитивні наслідки, але оскільки більшість проблем влада намагалася вирішити за рахунок селянства, у 1925 р. виникає нова криза. Через неврожай 1924 р. селянство у наступному 1925 р. притримало продаж хліба задля поповнення власних запасів. Так держава недоотримала коштів від його експорту за кордон. Це спричинило замороження будівництва деяких промислових об’єктів, зростання безробіття, посилення майнової диференціації між селом і містом. Отримуючи гроші від продажу хліба, селяни зосередили у своїх руках значні суми, витратити які не мали можливості. У наступні роки ситуація повторювалась усе частіше і частіше. Хлібозаготівельні кризи 1927-1928 рр. були останнім аргументом на користь влади щодо необхідності зміни концепції розвитку сільського господарства та взяття його під суворий держаний контроль.

Від самого початку неп не означав повного повернення до ринкової економіки. У 1922 р. Ленін заявив на XI з’їзді РКП(б), що відступ закінчено. Незважаючи на послаблення партійно-державного контролю, система управління економікою залишалася, по суті, командно-адміністративною. Держава самостійно регулювала розвиток тих чи інших сфер. На селі в оподаткування покладався принцип не економічних, а політичних розрахунків. Звільнивши від податків незаможних селян, партія формувала свою соціальну базу для здійснення програми створення радгоспів і колгоспів. У промисловості хоч і було досягнуто рівень довоєнного виробництва, необхідність подальшого розвитку вимагала або переходу до ринкових відносин, що суперечило ідеології більшовиків, або запровадження альтернативних методів розвитку промисловості. Зважаючи на це, неп було згорнуто й замінено колективізацією та індустріалізацією.