Друга та третя п’ятирічки. Стаханівський рух

Враховуючи досвід проведення першого п’ятирічного плану, в 1933 р. влада розпочала другу п’ятирічку. Її характерними рисами стало планування реальних темпів приросту промисловості та запровадження певних економічних стимулів для робітників. Зокрема, у 1934 р. було скасовано карткову систему, а в 1935 р. ліквідовано межу в заробітній платі та введено премії. Зменшилася кількість підприємств, що зводилася на території України. З 4,5 тис. заводів, які будувалися протягом другої п’ятирічки, в Україні розміщувалося до 1 тис. Друга п’ятирічка підкреслила і її військовий характер. На потреби військово-промислового комплексу (ВПК) йшло 43,4 % усіх капіталовкладень.

Останні тенденції були чітко закріплені в третьому п’ятирічному плані 1938-1942 рр. До них додавалася сувора дисципліна. У 1940 р. було прийнято закон про заборону самовільної зміни місця праці та введено 7-денний робочий тиждень. Як наслідок, лише у 1940 р. в Україні було видобуто 94 млн. т вугілля і вироблено 12,4 млрд. кВт год електроенергії. На кінець 1940 р. на частку України у всесоюзному виробництві припадало 48,8 % сталі, 67,65 % залізної руди, 25,7 % електроенергії.

Ці результати були досягнуті завдяки самовідданій праці робітників. Спекулюючи на ідеях «світлого майбутнього», радянська влада намагалась пробудити в населенні масовий ентузіазм через соцзмагання, зустрічні плани, рух новаторів, присвоєння звання Героя Соціалістичної Праці тощо. Так 11 травня 1932 р. забійник горлівської шахти «Кочегарка» Ізотов у газеті «Правда» розповів, як він навчив своїй професії 10 молодих робітників. Після цього кожне підприємство дістало завдання підготувати власних Ізотових. У 1935 р. було широко розрекламовано рекорд вибійника шахти «Центральна-Ірміно» О. Стаханова, який разом з двома помічниками вирубав за зміну 102 т вугілля, перевиконавши норму в 14,5 раза. Досягнення Стаханова було негайно використано для організації змагання за перевиконання норм виробітку – стаханівського руху. Тих, хто не виявляв особливого ентузіазму, змушували працювати під загрозою адміністративного покарання. Випуск бракованої продукції, пошкодження устаткування, верстатів кваліфікувалися як підривна діяльність та каралися арештом.

Результати індустріалізації для України мали суперечливий характер. Збільшення кількості підприємств сприяло перетворенню республіки з аграрної на індустріальну, формуванню національного робітничого класу, зростанню урбанізації. На новий рівень піднялася українська наука та освіта. Потребуючи кваліфікованих кадрів, держава починає активно будувати університети, школи, технікуми, відкривати мережу науково-дослідних інститутів. Необхідно віддати належне і підготовці Союзу до Другої світової війни. Негативними моментами цих процесів варто вважати експлуатацію та пограбування українського села, за рахунок якого проводилася індустріалізація; ліквідацію решток економічної самостійності України; використання роботи в’язнів та створення атмосфери напруження, підозри, пошуку «шкідників», яка сприяла розгортанню масових репресій. Сьогодні ще важко визначитися з одностайністю оцінок цих процесів, однак не відзначити величезної ролі індустріалізації в подальшій історії Радянського Союзу і навіть незалежної України не можна.