Наслідки колективізації. Голодомор 1932-1933 рр.

Наступ радянської влади на індивідуальні селянські господарства та розгортання масової колективізації мали негативні наслідки для України. Така політика відчутно підривала рентабельність сільського господарства, знижувала його продуктивність. У 1930 р. валовий збір зерна в Україні становив 23 млн. т, у 1931 р. – 18, 1932 р. – 13. До цього додався неврожай 1932 р. Попри це, для внутрішніх потреб України хліба цілком вистачало. Однак московське керівництво продовжувало встановлювати для України непомірні хлібозаготівельні плани. З метою їх вчасного виконання сюди була надіслана спеціальна комісія на чолі з В. Молотовим. Вона мала надзвичайні повноваження. Не гаючи часу, 5 листопада 1932 р. Молотов розіслав директиву на місця про репресії і нещадну розправу із злочинними елементами в правліннях колгоспів. Загонам НКВС надавалося право забирати усі продукти з сіл, що не виконали хлібозаготівельний план. У разі опору дозволялося застосовувати силу, що реалізовувалась на практиці так званих «чорних дощок» – 6 грудня 1932 р. (після відбирання продуктів село оточували загони НКВС і блокували. Усіх, хто намагався втекти, розстрілювали). Україна поринала в страшний голод. Не було можливості і для втечі із самої України до інших регіонів СРСР. 22 січня 1933 р. Сталін видав спеціальну директиву про перехоплення втікачів з України та Кубані (де також лютував голод). Окрім загонів НКВС, збирання хліба проводили створені при МТС так звані буксирні бригади. Вони складалися переважно з надісланих російських робітників. З 1 листопада 1932 р. до 1 лютого 1933 р. комісія Молотова додатково «заготовила» в Україні 105 млн. т зерна. Таким чином, Молотову в цілому вдалося виконати поставлений план. Натомість з українського села було вивезено майже все продовольство.

Як наслідок, з осені 1932 р. селян охопив страшний голод. Його апогей припав на зиму і весну 1933 р. Люди їли все: від товченої кори дерев, тирси, щурів, жаб до людського м’яса, а пошуки і вилучення хліба та харчів тривали. Внаслідок голодомору загинуло від 3 до 4,5 млн. селян. Повні дані загиблих і втрат з урахуванням зниження народжуваності становили від 5 до 6 млн. Деякі дослідники наводять і вищу цифру – 7 млн.

Катастрофічність соціально-економічного становища селянства ускладнювалася зменшенням його політичних прав та посиленням дії тоталітарної машини. 7 серпня 1932 р. був прийнятий Закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення соціалістичної власності». Згідно з ним, за розкрадання колгоспного майна передбачався розстріл або 10 років тюрми. У народі цей закон дістав назву «про п’ять колосків». У грудні 1932 р. було введено «внутрішній паспорт», що не давав можливості селянину без дозволу місцевої влади переїхати до міста.

Наслідки колективізації були страшними. Використовуючи для потреб індустріалізації й без того ослаблене селянство, влада остаточно підірвала його фінансову міць. Відбулася дезорганізація і деградація аграрного сектору, репресіям було піддано найбільш працьовиту частину селян. За період 1929-1932 pp. в Україні поголів’я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8%, коней – на 33,3%, свиней – на 62,3%, овець – на 74%. Річний валовий збір зернових культур в СРСР 1933-1934 pp. становив 680 млн. ц (найнижчі показники після голодного 1921 p.). Намагаючись уникнути економічної катастрофи, у 1933 р. Сталін відмовився від прискорених темпів індустріалізації та безрозмірної продрозкладки. За таких умов колгоспи поступово почали виходити з кризи. Свідченням цього стала відміна карткової системи розподілу продовольчих товарів і ліквідація політвідділів МТС. У середині 1937 р. в Україні існувало 27 347 колгоспів, які об’єднували 3 757 тис. селянських дворів (96% від наявної кількості).