Способи

Індикатив утворювався за допомогою особових закінчень.

Імператив виражає прохання, волевиявлення, наказ мовця. Він функціонував у вигляді чистої основи (без закінчення) для 2 особи однини. Крім того, імператив міг утворюватися за допомогою спеціальних морфем.

Кон'юнктив – це умовний спосіб, що виражає різні значеннєві відтінки умови, бажання і т. ін. Кон'юнктив міг утворюватися за допомогою первинних і вторинних закінчень. Кон'юнктив служив насамперед для вираження умов і обставин, за яких відбувається чи може (повинна) відбуватися дія. На основі таких функцій кон'юнктива в деяких мовах (наприклад, у грец. і лат.) його форми можуть здобувати значення майбутнього часу. Кон'юнктив засвідчений не в усіх іє. мовах: він відсутній у герм., балт. і сл..; у італ. і кельт. кон'юнктив злився з оптативом. Є всі підстави думати, що кон'юнктив виник уже після розпаду іє. Спільноти чи, принаймні, після виділення з неї анатолійських мов (хетська та ін.), тому що в анатолійських мовах не засвідчено ні форм кон'юнктива, ні форм оптатива.

Оптатив (побажальний спосіб) служить для вираження побажання, а також частково – умови і можливості протікання дії.

Сильні дієслова.Для дієслова існував такий спосіб утворення минулого часу: сильні (неправильні) дієслова утворювали його аблаутом, слабкі (правильні) – суфіксом.

Сильними словами у германістиці називають такі дієслова, що утворюють свій минулий час і деякі інші форми за допомогою внутрішньої флексії.

Закінчення презенса герм. сильних дієслів відповідають закінченням іє. тематичних основ. Реконструкція дзвінких і глухих варіантів –si/-zi, -Þi/-đi пояснюється тим, що в іє. прамові наголос міг падати або на корінь дієслова, або на тематичну голосну. У герм. мовах це розходження в іє. наголосі відбито у вигляді чергування глухих і дзвінких приголосних s/z, Þ/d за законом К. Вернера. У давньоанглійській (а також у давньофризькій і в давньосаксонській) у множині відбулося вирівнювання закінчень. Цей процес є специфічною особливістю інгвеонських діалектів.

Часткова редукція герм. закінчень, що відбулася вже на початку писемної традиції, призвела до того, що дієслово почало вживатися не самостійно, а в супроводі займенника, який узяв на себе роль виразника особи. Так, у двн. пам'ятках IX ст. поряд з формою 2-ої особи bint-i-s почали з'являтися форми типу bintist. Закінчення -st виникло в результаті злиття дієслова з наступним займенником thu, du "ти" (цей займенник був ненаголошеним); пор. gilaubistu (< -bis + thu). Подібне відбувається в дісл. мові: тут перерозподіл відбувається на користь займенника, так ідо виникає не нове закінчення, а новий займенник Þer.

Характерною ознакою претериту сильних дієслів є використання як внутрішньої флексії чергувань за аблаутом. При ньому – на відміну, наприклад, від сучасної н. мови – коренева голосна сильних дієслів змінювалася в однині і в множині неоднаково. Отже, у гот. та інших давніх герм. мовах розрізнялися 4-и форми сильних дієслів: інфінітив; 1-а (чи 3-я) особа однини; 1-а (чи 3-я) особа множини і дієприкметник пасивного стану. Так, сучасному н. Binden – band – gebunden відповідає гот. Bindan – band – bundum – bundans. Характерною рисою претериту сильних дієслів є також відсутність особового закінчення в 1-й і 3-й особі однини (ця особливість зберігається й у сучасній н. мові). У претериті герм. дієслова відсутня категорія стану (тобто немає медіопасиву).

Класи сильних дієслів. У залежності від типу чергування кореневого голосного за аблаутом і деяких особливостей кінцевої частини дієслівної основи в герм. мовах розрізняють 7 класів сильних дієслів (іноді прийнято говорити "7 рядів аблаута"). За підрахунками фахівців, більшість зафіксованих у давніх герм. мовах сильних дієслів (близько 3/4) належать до одного з перших трьох класів. Отже, це були найбільш продуктивні класи сильних дієслів у герм. мовах. Слід відзначити, що генетично тотожні дієслова, як правило, у різних герм. мовах належали до того самого класу, хоча спостерігалися й такі випадки, коли те саме дієслово в різних герм. мовах належало до різних класів. Наприклад, дісл. taka "брати" належить до 6 класу, а гот. tēkan "торкати"- до 7 класу. Крім того, траплялося, що сильні дієслова переходили в розряд слабких.

В основі чергування голосного в герм. сильних дієсловах лежить іє. якісний і кількісний аблаут. Іє. -e- могло чергуватися з -о- (якісний аблаут), короткі -e- і -о- могли чергуватися з довгими -ē- і -ō-, а також з нульовим чи редукованим звуком ∂ (кількісний аблаут). Але найголовніше, що слід мати на увазі при розгляді рядів аблаута, — це те, що голосні -e- і -о- чергувалися в іє. мові в складі дифтонгів, другою частиною яких могли бути звуки і, u, а також r, l, m, n. Наприклад, якщо це був дифтонг із -n-, то іє. чергування повинно було виглядати так: еп-оп-п. Перша форма представляє нормальний ступінь, друга – якісний, третя – нульовий.

Герм. ряди аблаута сильних дієслів ілюструють формами інфінітива (1-а форма), 1-ї чи 3-ї особи однини минулого часу (2-а форма), першої чи третьої особи множини минулого часу (3-я форма) і формою дієприкметника другого (4-а форма).

Слабкі дієслова.Слабкими дієсловами в герм. мовах називають такі дієслова, які утворюють форми минулого часу і дієприкметника за допомогою зовнішньої флексії (дентального суфікса). Основну частину слабких дієслів складали похідні дієслова, що були утворені від інших дієслів, іменників і прикметників. У залежності від основотворчого суфікса всі слабкі дієслова поділяють на 4 морфологічних класи.

Презенс слабких дієслів нічим істотно не відрізняється від презенса сильних дієслів: він утворюється за допомогою тих самих особових закінчень. Основні незбіги у дієвідміні слабких дієслів у різних давніх герм. мовах полягають у тому, що в одних випадках закінчення приєднуються до іє. тематичних, а в інших – до іє. атематичннх основ. Окрім того, для деяких слабких дієслів (насамперед - для дієслів першого класу) мало значення, до якої основи – коротко складової чи довгоскладової – додається особове закінчення.

Утворення оптативу і медіопасиву слабких дієслів також не мало жодних принципових відмінностей від відповідних форм сильних дієслів.

Претерит герм. слабких дієслів не можна порівняти з жодними формами дієслова в інших іє. мовах. Він утворюється за допомогою своєрідних закінчень, що отримали назву"дентальний суфікс", оскільки основним компонентом цього суфікса є дентальна приголосна (Þ, đ, t).

Презенс сильних дієслів.Для дієслова істотний спосіб утворення минулого часу: сильні (неправильні) дієслова утворюють його аблаутом, слабкі (правильні) – суфіксом.

Сильними словами у германістиці називають такі дієслова, що утворюють свій минулий час і деякі інші форми за допомогою внутрішньої флексії (див. Табл.).

Таблиця Дієвідміна дієслова bendana у презенсі індикатива

Однина

Множина

Германські й індоєвропейські особові закінчення дієслова
(презенс індикатива)

Як показують наведені зіставлення, закінчення презенса герм. сильних дієслів відповідають закінченням іє. тематичних основ. Показник первинних іє. закінчень -і- (y – si, -ti, -nti) відпав у герм. мовах, очевидно, задовго до початку писемної традиції. Реконструкція дзвінких і глухих варіантів –si/-zi, -Þi/-đi пояснюється тим, що в іє. Прамові наголос міг падати або на корінь дієслова, або на тематичну голосну. У герм. мовах цe розходження в іє. наголосі відбито у вигляді чергування глухих і дзвінких приголосних s/z, Þ/d за законом К. Вернера. При цьому в одних герм. мовах (готська, давньоісландська, давньоверхньонімецька) відбулося вирівнювання за дзвінким варіантом (нім. t < герм. d; дісл. r < герм. z), а в інгвеонських діалектах (давньоанглійська мова) - за глухим варіантом. У давньоанглійській (а також у давньофризькій і в давньосаксонській) у множині відбулося вирівнювання закінчень. Цей процес є специфічною особливістю інгвеонських діалектів.

Часткова редукція герм. закінчень, що відбулася вже на початку писемної традиції, призвела до того, що дієслово почало вживатися не самостійно, а в супроводі займенника, який узяв на себе роль виразника особи. Так, у двн. пам'ятках IX ст. поряд з формою 2-ої особи bint-i-s почали з'являтися форми типу bintist. Закінчення -st виникло в результаті злиття дієслова з наступним займенником thu, du "ти" (цей займенник був ненаголошеним); пор. gilaubistu (< -bis + thu). Подібне відбувається в давньоісландській мові: тут перерозподіл відбувається на користь займенника, так ідо виникає не нове закінчення, а новий займенник Þer.

Парадигма оптатива в теперішньому часі виглядала так (див. парадигму 26)