Культурницький етап національного відроження: література, театр, живопис.

Література. У XIX ст. продовжувалося становлення нової української літератури, яке почалося в другій половині XVIII ст. Від давньої шкільно-церковної літератури через бурлескно-травестійні жанри, елементи сентименталізму, романтизму українська література йшла до реалістичного зображення життя. Розвиваючись на власному грунті, вона мала тісні зв'язки з іншими слов'янськими літературами.

Найважливіше значення у формуванні нової української літератури на початку XIX ст. мала творчість І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, М. Шашкевича. Ці письменники, широко використовуючи надбання української літератури попередніх часів, стали все яскравіше змальовувати дедалі більше сторін сучасного й минулого життя суспільства: сподівання, буденне життя, побут, звичаї, гумор, оптимізм простих людей.

Письменники змальовували образи несправедливих панів-кріпосників, їх аморальність, духовну спустошеність, показували хабарництво, підступність, зловживання службовим положенням царських чиновників тощо. У зв'язку з переходом до зображення реального життя й внутрішнього світу героїв в українську літературу вводяться нові художні жанри – повість, оповідання, нарис, байка, балада, опера-драма, водевіль, ода, лірична пісня, ліроепічна романтична поема тощо.

Важливим чинником національно-культурного відродження стала творчість українських письменників та поетів-романтиків: Є.П. Гребінки, Л.І. Боровиковського, М.І. Костомарова, А.Л. Метлинського та ін. Вони висунули на перший план духовне життя людини, наповнили літературу патріотичним духом. Саме романтики визнали українську мову першорядним чинником розвитку української національної культури.

Основоположником нової української літератури, її першим класиком став Іван Петрович Котляревський (1769-1838). Маючи великий хист до віршування, І. Котляревський на сюжетній основі «Енеїди» Вергілія створив бурлескно-травестійну поему, яка була вперше видана в трьох частинах у 1798 р. в Петербурзі на кошти конотопського поміщика Максима Парпури (без відома автора) під назвою «Енеида, на малороссийский язык перелицованная І. Котляревским». Повний текст поеми вийшов у 1842 р. в друкарні Харківського університету.

Написана барвистою народною мовою, «Енеїда» містить гумористично-сатиричне, але в цілому правдиве, реалістичне зображення життя й побуту України другої половини ХVIII ст. Автор малює образи простих людей, їх доброту, розум, спритність, порядність, завзяття, мужність, патріотизм, засуджує користолюбність, жадібність, тупість, жорстокість панів і чиновників.

У 1817 – 1818 рр. І. Котляревський написав п'єси «Наталка Полтавка» (музика М. Лисенко) і «Москаль-чарівник», які вперше були поставлені на сцені Полтавського театру в 1819 р. У головних ролях виступав видатний актор М. Щепкін. П'єси І. Котляревського поклали початок новій українській драматургії.