Політизація національного руху й утворення перших політичних партій

Закономірним явищем розвитку суспільно-політичного руху на західноукраїнських землях стало виникнення перших політичних партій. Завдяки їх появі українська національна ідея почала швидко ширитися в народі, а національний рух, що набув політичного змісту, ставав масовим. Першим політичним об’єднанням на території Галичини стала Русько-Українська радикальна партія (РУРП). Вона була сформована 1890 р. за сприяння І. Франка, М. Павлика, С. Даниловича та Є. Левицького. Її члени виступали за утвердження соціалізму, демократизації суспільного ладу, піднесення національної свідомості українців. Політичне майбутнє Західної України вони вбачали у перебудові внутрішнього життя Австро-Угорщини на засадах федералізму і вільного національного розвитку всіх її народів. З метою поінформованості мас РУРП видавала газети «Хлібороб», «Громада», численні брошури, в яких критикувала існуючий в імперії суспільно-політичний лад, засуджувала національне гноблення.

У середині 90-х рр. склад РУРП поповнили молоді члени, прибічники самостійницьких позицій України (Ю. Бачинський, В. Будзинський, О. Колесса). У зв’язку із цим, програма партії в 1895 р. була доповнена окремим пунктом про те, що здійснення соціалістичних перетворень можливе за умови повної державної самостійності українського народу. Цьому сприяло видання в 1896 р. Ю. Бачинським брошури «Україна irredenta» («Україна уярмлена»), в якій уперше було чітко сформульовано ідею політичної незалежності України. Однак члени радикальної партії не дотримувались однакових поглядів, що призвело до її розколу.

Восени 1899 р. РУРП залишили соціал-демократи, які утворили Українську соціал-демократичну партію (УСДП) на чолі з М. Ганкевичем. Вони не підтримували ідеї соціалістичної революції і диктатури пролетаріату, а, як й інші західноєвропейські соціал-демократи, прагнули досягти соціалізму завдяки реформам, захисту інтересів робітників, легальним парламентським методам боротьби. Утім відійти від соціалістичних гасел УСДП так і не вдалося. Ідеї партії не цілком відповідали інтересам українців і мали популістський характер. Саме через це УСДП не здобула особливої підтримки серед населення.

Одночасно відбувалася реорганізація народовського руху. У 1899 р. його силами створено Націонал-демократичну партію (УНДП). Серед її засновників були І. Франко, Є. Левицький та М. Грушевський, який з 1894 р. переїхав до Галичини. Головне завдання партії вбачалося у досягненні незалежності України, а найближчим часом – автономії західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини. З цією метою на місцях були створені філії УНДП – Повітові народні комітети. Це сприяло зближенню партії з масами та перетворенню її на найбільш активну та впливову національну політичну організацію в Західній Україні.

Окрім вищезгаданих партій, що складали кістяк політичного життя західноукраїнських земель, тут діяла партія консервативної спрямованості – Католицький русько-народний союз (1896 р.), який у 1911 р. перейменували на Християнсько-суспільну партію (ХСП). У 1900 р. Руську народну партію створили москвофіли.

Масового характеру й ідеологічної зрілості наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. набув український рух на Буковині. Проявляючись у найрізноманітніших формах, він охопив усі верстви українського суспільства. Найбільшої популярності здобув кооперативний рух, ідеологом якого був С. Смаль-Стоцький. Активно створювалися студентські організації на противагу молодіжним товариствам, що перебували під опікою буковинських москвофілів, зокрема «Согласіє» (1870 р.) та «Союз» (1877 р.). У 1900 р., внаслідок суперечок у товаристві «Союз», виникає студентське товариство «Молода Україна», що 1909 р. на І-му конгресі українських студентів Австро-Угорщини створило «Український студентський союз».

У 1905 р. була утворена Українська поступова партія на чолі з О. Поповичем. У 1909 р. за ініціативи С. Смаль-Стоцького виникає селянська партія, офіційна назва якої – «Руська Рада». 1911 р. «Руська Рада» бере участь у виборах до Буковинського сейму та австрійського парламенту. Після виборчої кампанії «Руська Рада» припинила існування через розрив її лідерів – С. Смаль-Стоцького з М. Васильком. Як наслідок, у 1913 р. виникають дві конкуруючі партії – Українська народна партія (С. Смаль-Стоцький) та Українська національно-демократична партія (М. Василько).

У 1907 р. буковинським учительством була створена Українська радикальна партія Буковини, яку народовці сприйняли як «румунську інтригу». Лідером буковинських радикалів був Т. Галіп, а друкованим органом – газета «Громадянин». За структурою та програмою вона цілком дублювала Радикальну партію Галичини.

Третьою політичною силою Буковини (поряд з народовцями та радикалами) були соціал-демократи. Соціал-демократична партія Буковини утворилася в 1896 р. у Чернівцях як складова частина потужної Австрійської соціал-демократичної партії. Лідером буковинських соціал-демократів був О. Безпалко. Через відсутність соціальної бази буковинська соціал-демократія була нечисленна і мала менший вплив на суспільно-політичне життя краю, ніж народовці та радикали.

Отже, піднесення української орієнтації в Західній Україні стало наслідком свідомих зусиль східноукраїнської інтелігенції, яка мала на меті перенести сюди центр всеукраїнської діяльності після утисків у Російській імперії. Це дозволило народовцям остаточно з кінця 80-х рр. здобути перемогу над москвофільським рухом. Останнє ж десятиліття ХІХ ст. було переломним у розвитку українського національного руху. З виникненням перших українських партій національна ідея виходить за межі інтелігенції і проникає в широкі народні маси.