Розвиток сільського господарства, зародження кооперативів

Не краща ситуація склалася у сільському господарстві. Його розвиток гальмувався залишками феодальних обмежень. Проведена раніше земельна реформа залишила за поміщиками панівне становище. Селянство потерпало від малоземелля й безземелля, бідності та розорення. У кінці XIX ст. кількість бідняцьких господарств становила 80 % від загальної кількості, а середняцьких та заможних – 14,6 % та 5,1 % відповідно. Це спричинило велику хвилю економічної еміграції українських селян, головним чином за океан – США, Канаду, Бразилію, Аргентину.

Не бажаючи коритися таким обставинам, селянство разом з місцевою інтелігенцією починає розвивати кооперацію. Кооперативи мали захищати незаможників від лихварства, скуповувати у своїх членів сільськогосподарську продукцію, а їм постачати добрива, машини, сортове насіння. Створена в останні десятиліття XIX ст. густа мережа кредитних, споживчих та інших кооперативів дещо послабила негативні наслідки перенаселення і допомогла селянам вистояти в жорсткій конкурентній боротьбі. Засновниками кооперативного руху на західноукраїнських землях вважаються В. Нагірний та Є. Олесницький. В. Нагірний у 1883 р. у Львові відкрив кооперативно-торговельне товариство «Народна торгівля», а Є. Олесницький у 1899 р. – кооператив взаємодопомоги «Сільський господар». До кінця XIX ст. у Галичині та Буковині вже діяла розгалужена мережа крамниць. Найбільше кооперативне об’єднання Галичини – Крайовий ревізійний союз станом на 1913 р. об’єднав близько 600 кооперативів, а Руський ревізійний союз – 100. Загалом на 1913 р. у Західній Україні діяло близько 1,5 тис. українських кооперативів, з них 1,2 тис. в Галичині, понад 200 – на Буковині і кілька на Закарпатті. Саме кооперативний рух багато в чому заклав основи політичного єднання українців. Допомагаючи один одному у вирішенні економічних проблем, українці зближувалися на політичному ґрунті. Разом із загальноімперськими змінами середини ХІХ ст. це призвело до формування нових суспільно-політичних течій.