Валова продукція сільського господарства

Ступінь задоволення потреб населення в продуктах харчування і товарах широкого вжитку із сільськогосподарської сировини залежить від кінцевих результатів виробничої діяльності аграрних підприємств. Залежно від економічного змісту і цільового призначення цих результатів розрізняють такі види їх: валова продукція, товарна продукція, кінцева продукція, чиста продукція і прибуток.

Валова продукція сільського господарства — це первісний результат взаємодії факторів виробництва, матеріальна і вартісна основа інших кінцевих результатів, що в натуральній формі представлений всіма виробленими протягом року первинними продуктами рослинництва і тваринництва , а у вартісній — оцінений за порівнянними цінами відповідного року.

Визначення обсягу валової продукції сільського господарства у натуральній формі необхідне для:

· оцінки розмірів натуральних фондів з погляду їх достатності для задоволення потреб населення і переробної промисловості в окремих видах сировини;

· визначення обсягу перевезень і зберігання продукції, потреби в транспортних засобах і складських приміщеннях;

· обґрунтування потреб підприємств у власній сільськогосподарській продукції, що використовується на виробничі цілі (корми, насіння тощо) для наступного циклу відтворення;

· планування обсягів виробництва і реалізації продукції, укладання договорів, здійснення експортно-імпортних операцій;

· визначення натуральних показників ефективності виробництва окремих видів продукції (трудомісткості і собівартості одиниці продукції, її енерго-, водомісткості тощо).

У вартісній формі валову продукцію сільського господарства розраховують у порівнянних цінах (нині у цінах 1996 р.) з метою визначення:

· обсягу її виробництва в цілому по підприємствах, окремих регіонах і на державному рівні;

· низки вартісних економічних показників, що характеризують рівень річної, денної і годинної продуктивності праці, фондовіддачі основних і оборотних фондів, фондомісткості виробництва, його капіталомісткості та ін.;

· темпів зростання валового виробництва продукції, продуктив­ності праці та інших якісних показників у цілому по сільському господарству, його комплексних галузях (рослинництву і тваринництву), по окремих підприємствах і для досягнення порівнюваності цих показників у часі і просторі.

При визначенні вартості валової продукції сільського господарства до її складу включають вартість основної, побічної і супутньої продукції рослинництва і тваринництва, приріст незавершеного виробництва в цих галузях і вартість вирощування за рік молодих культурних насаджень (до вступу їх у період плодоношення).

На сільськогосподарських підприємствах валова продукція у вартісному виразі визначається і за собівартістю виробництва з наступним використанням цього показника для розрахунку чистої продукції підприємства.

Таблиця 7.1

ДИНАМІКА ВИРОБНИЦТВА ВАЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ
СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ
В ЗІСТАВНИХ ЦІНАХ1996 р., грн

Показник виробництва валової продукції на гектар сільськогосподарських угідь характеризує рівень ефективності використання землі, а тому його зростання засвідчує поліпшення господарської діяльності підприємства, і навпаки. За роки економічної кризи, як видно з даних табл. 7.1, згаданий показник зменшився майже вдвічі. Це призвело до істотного зниження решти кінцевих результатів господарської діяльності — товарної, кінцевої і чистої продукції та прибутку.

Валова продукція за її окремими видами в натуральному виразі в розрахунку на одиницю земельної площі також характеризує досягнутий рівень ефективності господарювання. На рівень такого виробництва впливає низка факторів, а тому важливо знати, які з них призвели до збільшення даних показників, а які — до зменшення. Так, щоб визначити кількісний вплив факторів на обсяг виробництва окремих видів тваринницької продукції в розрахунку на гектар відповідних земельних угідь, можна скористатися формулою:

де Пр₁ і Пр₀ — річна продуктивність тварин (надій на 1 корову, ц; річний приріст живої маси на 1 середньорічну голову тварин на вирощуванні і відгодівлі тощо) відповідно у звітному і базовому роках; П₁ і П₀ — середньорічне поголів’я тварин відповідно у звіт­ному і базовому роках (по молочному стаду — поголів’я на по-
чаток року); S₁ і S₀ — площа певного виду земельних угідь у звітному і базовому роках.

Перший частковий індекс формули відображає вплив на обсяг виробництва тваринницької продукції в розрахунку на гектар угідь змін поголів’я худоби, другий — річної продуктивності тварин, третій — змін у площі землекористування підприємства. Якщо виявилося, що будь-який з перших двох часткових індексів має значення більше одиниці, то це свідчить про його позитивний вплив на досліджуваний результат, а якщо їх значення менше одиниці — про негативний вплив, тобто ці фактори зумовили зниження виробництва продукції. Характер дії останнього фактора протилежний зазначеному.

Важливим якісним показником, що певною мірою характеризує рівень розвитку сільського господарства в цілому по країні, є укрупнена структура валової продукції, яка показує частку в ній продукції рослинництва і тваринництва. Прогресивні тенденції в розвитку цієї галузі спричиняють поступове підвищення частки тваринницької продукції в загальному обсязі валової продукції. В 1990 р. цей показник у структурі валової продукції сільського господарства по всіх категоріях господарств України становив 50 %, а в 2000 р. — 39,5 %.

При формулюванні висновків по окремих аграрних підприємствах потрібно досить обережно користуватися показником частки тваринницької продукції в структурі валової продукції, оскіль­ки його рівень істотно залежить від спеціалізації підприємств.
У великих тваринницьких комплексах цей показник може сягати 100 %, тоді як у підприємствах рослинницького напряму — лише 40 % і менше.

Характерною ознакою валової продукції сільського господарства як первісного кінцевого результату виробничої діяльності єте, що вона включає повторний рахунок, а тому за економічним змістом являє собою валовий оборот аграрного підприємства.Роз­мірповторного рахунку у валовій продукції прямо пропорційно залежить від обсягу продукції власного виробництва (кормів, насіння, посадкового матеріалу, органічних добрив), що спожитий на виробничіцілідля наступного циклу розширеного відтворення.

Аграрні підприємства, крім сільськогосподарської, можуть виробляти й інші види продукції. Тому по таких підприємствах визначають також обсяг виробленої валової продукції за всіма видами діяльності. До її складу включають валову продукцію сільського господарства, промислову продукцію переробних підприємств (цехів) у порівнянних оптових цінах, промислову продукцію, що не пов’язана із сільськогосподарським виробництвом, продукцію лісівництва, нового капітального будівництва тощо.

Зазначимо, що в даний час (2002 р.) обсяг валової продукції сільського господарства в нашій країні визначається з неповним урахуванням світової статистичної практики. Різна методологічна основа такого визначення призводить до неповної порівнянності наших показників валової продукції з аналогічними показниками, що використовуються в системі національних рахунків країн з розвинутою ринковою економікою, а також міжнародними організаціями, наприклад продовольчою і сільськогосподарською організацією ООН — ФАО.

Економічні розрахунки в світовій практиці будуються на таких показниках валової продукції, як зібрана продукція, загальний обсяг виробництва валової продукції сільського господарства і валове виробництво сільськогосподарської продукції. Показ­ник загального обсягу виробництва продукції за своїм змістом збігається з нашим показником валової продукції сільського господарства. Його розраховують у поточних і порівнянних цінах.
У поточних цінах загальний обсяг виробництва продукції сільського господарства розглядається як складова частина внутрішнього продукту держави і водночас як оціночний результат поточ­ної діяльності підприємств, який важливо знати кожному з них для ефективної організації виробництва в умовах ринку. В порівнянних цінах його визначають з метою вимірювання й оцінювання змін фізичного обсягу продукції незалежно від зміни її фактич­ної вартості в поточних цінах. Завдяки таким властивостям цей показник широко використовується, крім раніше зазначених випадків, для вимірювання обсягу сільськогосподарського виробництва на душу населення і на одиницю земельної площі.

Валове виробництво сільськогосподарської продукціїрозраховують відніманням від загального обсягу виробництва тієї її частини, яка була використана на виробниче споживання (насіння, корми, яйця на інкубацію, гній, солома на підстилку худобі, віск). Як бачимо, цей показник очищений від повторного рахунку. При цьому обсяги проміжного виробничого споживання також оцінюються в поточних і порівнянних цінах.

На аграрних підприємствах, особливо великих, може вироблятися багато видів сільськогосподарської продукції, які мають різне цільове призначення і різну економічну ефективність. Наприклад, у деяких підприємствах Кагарлицького району Київської області на продаж виробляється до чотирьох-п’яти видів рослинницької і два-три види тваринницької продукції. В селянських (фермерських) господарствах виробляється менше видів продукції, але це не знімає проблеми, що далі стане предметом нашого розгляду.

В умовах ринку кожне підприємство повинне прийняти рішення типу «продукт-продукт», визначити комбінацію видів продукції, тобто встановити, які її види і в яких обсягах воно буде виробляти за наявних обмежених ресурсів і за відповідної кон’юнктури, що склалася на ринку сільськогосподарських товарів, для одержання при цьому максимального економічного ефекту. Це — досить складна для вирішення господарська проблема, оскільки вона вимагає врахування низки факторів, у тому числі й такого, як технологічна сумісність і взаємозв’язок окремих видів продукції. Залежно від ступеня цієї сумісності і взаємозв’язку всі види сільськогосподарської продукції поділяються на такі, що взаємодопов­нюють одна одну, є не конкуруючими або конкуруючими.

Взаємодоповнюючі (компліментарні) — це такі види продук­ції, коли збільшення виробництва одного з її видів веде до зростання виробництва іншого виду за інших однакових умов. Такий технологічний взаємозв’язок повністю простежується між розширенням посівних площ, збільшенням виробництва продукції бобових культур (гороху, вики, сої та ін.), багаторічних трав і рів­нем урожайності та обсягом виробництватихсільськогосподарських культур, для яких вони є попередниками. Існує також пряма залежність між обсягом виробництва кормів і виробництвом тваринницької продукції.

Не конкуруючі види продукції є технологічно сумісними в тому розумінні, що технологічні цикли їх виробництва в часі не збігаються або майже не збігаються. Тому зміна обсягу виробництва (звичайно, до певних меж) одного з видів не конкуруючої продукції не зумовлює зміну обсягу виробництва іншого виду. Такі види продукції доповнюють одні одних, оскільки, крім незбігу в часі робочих періодів, для їх виробництва потрібні різ­ні види матеріальних ресурсів (не враховуючи землі). Наприклад, виробництво більшості видів рослинницької продукції і продукції тваринництва до певної міри є автономним, неконкурентним, як і, скажімо, виробництво озимої пшениці та цукрових буряків.

Конкуруючими є такі види продукції, між якими існує технологічна несумісність через збіг у часі робочих циклів, а також зворот­ний зв’язок, коли зменшення виробництва одного з них веде до збільшення обсягу виробництва іншого, і навпаки. В рослинництві, наприклад, конкуруючими є види продукції ярих зернових і кормових культур — ячменю, вівса, ярої пшениці, викосуміші та ін. Для виробництва цих видів продукції потрібні ті самі фактори виробництва —техніка, однакові види ґрунтів і робоча сила майже однакової кваліфікації. Зрозуміло, що залучити більше ресурсів для виробництва одного з названих видів продукції можна лише за рахунок зменшення обсягу використання тих самих ресурсів для виробництва іншого виду конкуруючої продукції.

Важливо також знати, що не конкуруючі види продукції можуть стати і конкуруючими, якщо виробництво одного з них надмірно збільшуватиметься, що вимагатиме перерозподілу на його користь ресурсів, землі й управлінського часу.

Наявність розглянутих видів продукції вимагає добору такої комбінації їх, за якої досягається максимальна економічна ефективність виробництва. Пріоритет надається тим з конкуруючих видів продукції, які є найбільш прибутковими.

7.2. Товарна продукція і методика
визначення показників товарності

Кожне аграрне підприємство, виходячи з власних потреб, виробленої стратегії і взятих на себе зобов’язань (укладених угод), розподіляє вироблену продукцію. В певних пропорціях воно спря­мовує її на виробничі потреби для наступного циклу розширеного відтворення (кормів, насіння, садивного матеріалу, відтворення стада тощо), на громадське харчування і забезпечення продуктами дитячих ясел і садків, на оплату праці натурою і, нарешті, на продаж. Продукція, що продана підприємством заготівельним організаціям, переробним підприємствам, на біржах, на експорт, на сільських ринках, безпосередньо своїм працівникам та іншим громадянам, а також використана на обмін за бартерними угодами, називається товарною.

Отже, товарна продукція — це та частина валової продукції, яка реалізована за межі підприємства різним споживачам. Вона визначається в натуральній і вартісній (грошовій) формах. На кожному підприємстві вартість товарної продукції розраховується за поточними цінами реалізації, рівень яких залежить від каналу і строків реалізації продукції, її якості, кон’юнктури ринку та інших факторів. Грошові надходження від продажу товарної продукції називають грошовим доходом або грошовою виручкою підприємства. Це — важливий показник господарської діяльності, на основі якого визначають прибуток по кожній галузі і підприємству в цілому. За інших однакових умов воно матиме тим більший прибуток, чим більший грошовий дохід одержано від реалізації продукції, і навпаки.

Для аналізу стану економіки підприємства та його окремих галузей визначають відносну й абсолютну товарність виробництва. Відносну товарність характеризують показники рівня товарності, що визначаються по кожній галузі підприємства як процентне відношення товарної продукції до валової, взятих у натуральному виразі. Рівень товарності можна визначити і в цілому по підприємству, але для цього потрібно товарну продукцію оцінити у вартісному виразі за тими самими порівнянними цінами, за якими оцінено валову продукцію, виключивши з її складу приріст незавершеного виробництва, приріст вартості молодих багаторічних культурних насаджень і малотоварні продукти (солому, гній, зелену масу).

Абсолютна товарність у рослинництві визначається в натуральному виразі діленням обсягу товарної продукції окремої культури на її посівну площу. В тваринництві її розраховують за двома показниками: 1) діленням обсягу товарної продукції певного виду на середньорічне поголів’я тварин, від якого одержана ця продукція; 2) відношенням певного виду тваринницької продукції до відповідної земельної площі. Продукція великої рогатої худоби та овець розраховується на площу сільськогосподарських угідь, свиней — на площу ріллі, птиці — на посівну площу зернових. У цілому по господарству абсолютна товарність визначається відношенням грошової виручки від реалізації продукції до площі сільськогосподарських угідь.

Враховуючи велике значення цього показника для економіки підприємства, важливо здійснювати його факторний аналіз за допомогою формули:

де g₁ і g₀ — обсяг реалізації в натуральному виразі відповідного виду продукції у звітному і базовому роках, ц; ц₁ і ц₀ — середня ціна реалізації 1 ц продукції у вказаних роках, грн.

Перший частковий індекс формули кількісно відображає вплив на обсяг товарної продукції в розрахунку на гектар угідь обсягу реалізації окремих видів продукції в натуральному вимірі, другий — середньої ціни реалізації центнера продукції, третій — зміни в площі землекористування підприємства. Перші два фактори тоді позитивно впливають на показник абсолютної товарності, коли визна­чені по них індекси мають значення більше одиниці, і навпаки. Протилежним є характер дії фактора землекористування.

Рівень товарності по окремих видах продукції залежить, насамперед, від обсягу її виробництва. Чим більший він, тим більше підприємство може продати продукції за інших однакових умов, і навпаки. Рівень товарності може змінюватися і за однакового обсягу виробництва валової продукції, якщо підприємство через певні обставини зменшило або збільшило свої потреби в даній продукції на внутрішньогосподарські цілі. З огляду на сказане, стає зрозумілим, що абсолютна товарність є функцією від рівня відносної товарності й обсягу валового виробництва продук­ції. У формалізованому вигляді залежність абсолютної товарності (Ат) від названих факторівможна подати як добуток:

Ат = ВП · Рт,

де ВП— обсяг виробництва валової продукції; Рт — рівень товар­ності.

На рис. 7.1 показано, як змінюється обсяг товарної продукції від зміни обсягу валового виробництва і рівня товарності у певному проміжку часу. Крива ГД відображує динаміку обсягу виробництва продукції, крива АВ — динаміку обсягу продукції, що залишена для внутрішньогосподарських потреб, лінія БВ вказує на обсяг продукції, необхідний для повного задоволення цих пот­реб в умовах стабільної структури і розміру галузей.

Рис. 7.1. Зміна обсягу товарної продукції залежно від зміни
обсягу виробництва валової продукції і рівня товарності

Якби господарство кожного року повністю задовольняло свої внутрішньогосподарські потреби, як це має місце в проміжку з 5-го по 7-ий рік включно, то обсяг товарної продукції змінювався б прямо пропорційно зміні обсягу валової продукції. Рівень товарності при цьому підвищувався б або знижувався б відповідно до збільшення або зменшення обсягу виробництва продукції. Скорочуючи власні внутрішні потреби при низькому обсязі виробництва, підприємство цим може не допустити пропорційного зменшення обсягу товарної продукції. Рівень товарності при цьому зростає, але погіршуються умови для наступного циклу відтворення.

За окремими видами продукції рівень товарності істотно коливається. Причина цього криється в технологічних особливостях галузей і цільовому призначенні їх продукції. Так, у технічних культурах цей показник надто високий і сягає інколи 100 % (льон і вовна). Водночас рівень товарності зерна коливається в межах 40—50 %, картоплі — 20-30, овочів — 65-75, молока — 75-85, яєць — 70-80. Низький рівень товарності, наприклад картоплі, пояснюється не лише поки що невисокою врожайністю цієї культури, а й великими внутрішньогосподарськими потребами в даній продукції: для насіння, внутрішньогосподарського громадського харчування, годівлі худоби. Значна потреба підприємств у концентрованих кормах, у забезпеченні себе насінням не дає змоги підвищувати рівень товарності зерна, хоч цей вид продукції завжди був високорентабельним, а тому економічно вигідним для збільшення обсягу його продажу.

7.3. Вплив обсягу пропозиції товарної
продукції на доходи аграрних підприємств.
Сільськогосподарська проблема
короткострокового періоду

Нині ще існує значна залежність сільськогосподарського виробництва від природних факторів, і в роки з несприятливими умовами (посухи, повені, надмірні дощі, приморозки, надмірне поширення хвороб і шкідників тощо) значно знижується врожайність культур та продуктивність худоби. І навпаки, в сприятливі за погодними умовами роки виробництво продукції істотно зростає порівняно із середніми показниками. Оскільки обсяг товарної продукції безпосередньо залежить від обсягу валової, то із зменшенням чи збільшенням останнього скорочується або зростає пропозиція продовольства і сільськогосподарської сировини на ринку. Ця обставина призводить до річних коливань цін на продукцію аграрних виробників, а з ними і їх доходів.

В умовах нееластичного попиту на сільськогосподарську продукцію такі зміни обсягу виробництва і пропозиції посилюють нестабільність доходів аграрних підприємств, зумовлюючи їх значні коливання. За стабільного ринкового попиту на сільськогосподарську продукцію його нееластичність призводить до того, що навіть невеликі коливання в обсязі її виробництва і пропозиції зумовлюють відносно великі зміни в цінах і доходах.

Рис. 7.2. Вплив зміни обсягу пропозиції товарної продукції
на її ціну і доходи аграрних підприємств

Рис.7.2. досить переконливо ілюструє це положення. За нормальних умов рівновага на ринку досягається при обсязі виробництва і пропозиції товарної продукції Q₁. Цій рівновазі відповідає ціна Р₁і доходи виробників розміром ОР₁Е₁Q₁. При невели­кому скороченні виробництва товарної продукції з Q₁ до Q₂ціна зростає до Р₂при одночасному збільшенні доходу виробників, розмір якого становить тепер ОР₂Е₂Q₂. І навпаки, відносно незначне збільшення пропозиції продукції призводить до істотного зниження ціни і доходів.

Як бачимо, в короткостроковому періоді виникає так звана сільськогосподарська проблема короткострокового періоду, суть якої полягає в нестабільності доходів аграрних підприємств , що посилюється в умовах насиченого ринку можливими зрушеннями кривої попиту на сільськогосподарські продукти. Якщо уявити, що на певному проміжку часу аграрні товаровиробники досягли стабільного обсягу виробництва і пропозиції продукції, то це ще не означає, що і доходи їх у цьому періоді будуть також стабільними, оскільки в умовах нееластичного попиту навіть його невеликі короткочасні коливання призводять до істотних змін у цінах, а отже, і в самих доходах.

Рис. 7.3. Зміна цін і доходів аграрних підприємств
під впливом зрушень у попиті при стабільному
обсязі виробництва і пропозиції товарної продукції

З рис. 7.3. видно, що відносно невелике зменшення попиту з D₁до D₂ призводить до істотного зниження ціни і доходів аграрних підприємств з ОР₁Е₁Q₁ до ОР₂Е₂Q₁ і це за умови, що виробництво стабільне і пропозиція залишилася на тому самому рівні — в розмірі Q₁. Іншими словами, товаровиробники за той самий обсяг запропонованої продукції одержать доходу менше на величину Р₂Р₁Е₁Е₂. Проте зсув кривої попиту праворуч веде до сприятливих для аграрних виробників результатів — ціна зростає до Р₃, а доходи збільшуються на Р₁Р₃Е₃Е₁. Якби попит на сільськогосподарську продукцію був еластичним, (рис. 7.3, б), то за таких же коливань попиту зміни в цінах і доходах були б значно помірними і проблема короткострокового періоду для сільськогосподарських підприємств не була б такою гострою та актуальною.

7.4. Кінцева продукція сільськогосподарських
і агропромислових підприємств та об’єднань

Поняття кінцевої продукції важливе для сільськогосподарських і агропромислових підприємств і формувань, а також для агропромислового комплексу в цілому. В загальному розумінні кін­цева продукція — це та, що надійшла в особисте споживання людей, а також у виробниче споживання за межі підприємства, об’єднання чи АПК. Наприклад, у сільськогосподарських підприємствах кінцева продукція представлена товарною продукцією незалежно від каналів її реалізації, продукцією, використаною в громадському харчуванні, дитячих садках і яслах та виданою працівникам у рахунок оплати праці.

Проте це — не повне визначення кінцевої продукції, адже сільськогосподарська продукція, залишивши межі підприємства чи об’єднання, може бути виробничо спожита також у межах агропромислового комплексу, в інших підприємствах чи об’єднан­нях. Щоб не було повторного рахунку, цю продукцію не слід враховувати при визначенні кінцевої продукції того виробничого об’єкта в середині АПК, який її виробничо спожив.

Отже, кінцева продукція по відповідному підприємству представлена товарною продукцією за всіма каналами реалізації, продукцією, яка використана на особисте споживання в межах підприємства (в громадському харчуванні, дитячих садках, яслах, видана працівникам у рахунок оплати праці) за мінусом купленої сільськогосподарської продукції, що використана на виробниче споживання у звітному році.

Кінцева продукція визначається у натуральній формі лише в розрізі окремих видів сільськогосподарської продукції. Наприклад, у звітному році підприємство виробило 30 тис. ц зерна. Різним споживачам за межі підприємства було реалізовано 18 тис. ц, видано в рахунок оплати праці 2 тис. ц, на корм худоби спожито 4 тис. ц. Для посіву ярих культур в даному році підприємство закупило 1100 ц насіння першої репродукції. Звідси кінцева продук­ція галузі зерновиробництва становила 19 тис. ц (18000 + 2000 +
+ 100 – 1100 = 19000).

В цілому по підприємству кінцева продукція визначається у вартісному виразі за цінами фактичної реалізації (закупівлі). Про­дукція, видана на оплату праці і внутрішньогосподарське особисте споживання, оцінюється за середніми на певний вид продукції цінами реалізації. По АПК чи агропромисловому формуванню в цілому кінцеву продукцію доцільно визначати методом приросту вартості сільськогосподарського продукту на всіх стадіях його руху до кінцевого споживача. Іншими словами, вартість кінцевої продукції представлена вартістю виробництва кінцевої продукції сільського господарства і вартістю, добавленою її промисловою переробкою і торгівлею.

Для глибшого розуміння сказаного наведемо такий умовний приклад. Припустімо, що сільськогосподарська продукція в процесі її перетворення в продукцію кінцевого споживання пройшла чотири стадії виробництва[1]:

І. 40с + 80 (v + т) = 120;

ІІ. 120с + 20с₁ + 30 (v + т) = 170;

ІІІ. 170с + 2бс₁ + 40 (v + т) = 236;

IV. 236с + 10с₁ + 20 (v + m) = 266.

На першій стадії виробляється сільськогосподарська продукція, яка виходить за межі сільськогосподарських підприємств і тому є кінцевою для них в обсязі 120 одиниць. На другій — відбувається приріст кінцевої продукції в 50 [20с₁ + 30 (v + т)], на третій — 66 і на четвертій стадії — 30 одиниць. Загальний обсяг кінцевої продукції становить 266 одиниць (120 + 50 + 66 + 30).

Перевага такого методу визначення кінцевої продукції полягає в тому, що, по-перше, виникає можливість розрахувати вклад кожного виду діяльності в кінцевий результат, по-друге, не допускається повторний рахунок, як це має місце при визначенні валової продукції. Неважко помітити, що в наведеному прикладі загальна вартість останньої становить 792 одиниці (120 + 170 + + 236 + 266), в тому числі повторний рахунок дорівнює 526 одиницям (792 – 266).

По агропромисловому підприємству, об’єднанню (комбінату) і АПК в цілому вартість кінцевої продукції можна визначити за формулою:

КП = КП₂ + КПз + КП₄,

де КП₂ —вартість кінцевої продукції в другій сфері АПК — сільськогосподарському виробництві; КПз і КП₄ — приріст вартості кінцевої продукції у третій і четвертій сферах АПК (відповідно в переробній промисловості і громадському харчуванні та роздрібній торгівлі продуктами сільськогосподарського походження).

Оцінка вартості кінцевої продукції може здійснюватися двома способами: 1) як уже зазначалося, за поточними фактичними цінами реалізації товарів усіх трьох сфер АПК; 2) за порівнянними цінами. Перший спосіб дає змогу визначити обсяги кінцевої продукції відповідно до кон’юнктури ринку і реально виявити грошові потоки в розрізі сфер АПК, а другий — аналізувати й оцінювати в динаміці зміни фізичної маси кінцевої продукції. Порів­няння цих двох оцінок дає змогу кількісно визначити вплив цінового фактора на обсяг кінцевої продукції, об’єктивно судити про вклад кожної сфери АПК в її створення.

У сільськогосподарському виробництві вартість кінцевої продукції за порівнянними цінами можна визначити за формулою:

КП = .

де ТП_і — товарна продукція сільського господарства і-го виду;
Ц_і — порівнянна (середня) ціна і-го виду продукції; К_і — кое­фіцієнт якості і-го виду продукції, що визначається діленням закупівельної ціни і-го виду продукції нижчих сортів на закупівельну ціну вищого сорту; ОС_і — продукція і-го виду, що використана на особисте споживання; ПК_і — покупна продукція сільськогосподарського походження, що використана для виробничого споживання.

Приріст кінцевої продукції в переробній промисловості у порівнянних цінах:

КП₃ =

де ПП_і — товари сільськогосподарського походження і-го виду, що вироблені в третій сфері АПК; В_і — вартість затраченої сировини сільськогосподарського походження, використаної на вироб­ництво і-го товару.

Підприємства громадського харчування і роздрібної торгівлі товарами сільськогосподарського походження також беруть участь у формуванні вартості кінцевої продукції. Роздрібні ціни торгівлі в громадському харчуванні включають націнку, яку правомірно можна розглядати як норматив приросту вартості продукції сільськогосподарського походження, і оскільки ця продукція реалізується кінцевому споживачеві, то цей норматив виступає як приріст вартості кінцевої продукції.

Підприємства громадського харчування, поряд з торговельною, виконують виробничу функцію. Вони реалізують продукцію як власного виробництва, так і іншу, готову до споживання, а поряд з націнкою громадського харчування одержують торговельну націнку. За рахунок одержаної націнки громадського харчування ці підприємства покривають витрати виробництва й одержують відповідну частку прибутку, а за рахунок торговельної націнки покривають витрати обігу й також одержують певну частку прибутку.

Оскільки реалізація продукції є необхідною ланкою в загальному ланцюзі «виробництво — споживання», то є всі підстави розглядати торговельну націнку як приріст кінцевої продукції. Цей висновок щодо підприємств громадського харчування є цілком правомірним і щодо підприємств роздрібної торгівлі продукцією сільськогосподарського походження, які входять в агропромислове формування і в АПК у цілому.

Для розрахунку приросту кінцевої продукції в підприємствах громадського харчування і роздрібної торгівлі, що представляють четверту сферу АПК, можна скористатися формулою:

КП₄ =

де ПГ_і — вироблена продукція в громадському харчуванні і-го виду; Ц_і — роздрібна ціна на продукт і-го виду; НГ_і — націнка громадського харчування, %; РП_і — обсяг реалізації і-го продукту сільськогосподарського походження; ЗН_і —торговельна націнка, в % до роздрібної ціни (роздрібна ціна разом із націнкою становить роздрібну ціну торгівлі).

По сукупності підприємств АПК Білоцерківського району була розрахована структура кінцевої продукції, вироблена підприємствами цього об’єднання. Це дало змогу оцінити реальний внесок підприємств кожної сфери в загальний результат їх спільної діяльності. З’ясувалося, що внесок підприємств другої сфери найбільший і становить 69,6 %, третьої — 29,5 і четвертої — близько 1 %.

Збільшення внеску третьої і четвертої сфер у формування кінцевої продукції можна розглядати як позитивне зрушення в її структурі, оскільки за інших однакових умов це означатиме, що все більша частка сільськогосподарської продукції надходить на переробку,а потім до споживача в готовому для споживання вигляді.