Антимонопольна політика і розвиток конкуренції в Україні

Створення єдиного народногосподарського комплексу в колишньому СРСР, важливою частиною якого була Україна, та централізоване управління економікою вимагало побудови системи великих підприємств, на яких було сконцентровано значні обсяги виробництва окремих видів економічних благ. Це поступово призводило до монополізації виробництва та збуту економічних благ, та появи різних видів монопольних утворень таких, як міжгалузеві, науково-виробничі, агропромислові об'єднання, трести побутового обслуговування населення, комбінати тощо. Фактично в адміністративно-командній системі господарювання, що існувала в Україні на момент проголошення незалежності, були монополізовані виробництво, управління, система збуту, ціно­утворення, оплати праці тощо.

На початку 1990-х pp. в Україні, яка обрала ринкову модель господарювання, потрібно було сформувати конкурентне середо­вище та демонополізувати економіку. З цією метою в Україні почала формуватися та знаходити практичну реалізацію антимонопольно політика.

Антимонопольна політика - це система заходів уряду, спрямо­вана на досягнення успішного функціонування ринку та регулю­вання конкуренції між суб 'єктами господарювання з метою підвищення ефективності національної економіки, забезпечення національних інтересів і підвищення добробуту населення.

На рівні окремих ринків суть антимонопольно!" політики виявля­ється у здійсненні ефективної протидії намаганню будь-якого підприємства (або групи підприємств) підпорядкувати або контро­лювати певні сегменти ринку, що призводить до обмеження конкуренції.

Одними з перших заходів антимонопольно! політики були створення законодавства із захисту конкуренції та обмеження монополізму у підприємницькій діяльності та відповідних державних інституцій. Упродовж 1992-1993 pp. Верховною Радою

Розділ 5. Формування ринкового середовища в національній економіці України

України були прийняті такі головні законодавчі акти, як Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобро­совісної конкуренції у підприємницькій діяльностГ, Закон України "Про Антимонопольний комітет України", ухвалено Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції. Згідно з Державною програмою демонополізації економіки і розвитку конкуренції найважливішими завданнями при формуванні конкурентного середовища в Україні стали зниження рівня моно­полізації та розвиток конкуренції на ринку, захист інтересів підприємств та споживачів від монопольної діяльності, запобігання монопольній діяльності та обмеження її, створення структури горизонтальних ринкових зв'язків між господарюючими суб'єктами для забезпечення саморегулятивних механізмів у розвитку економіки, зменшення залежності від державних управ­лінських структур, адаптація управлінських кадрів державних підприємств та об'єднань в нових умовах [5]. В Україні також було створено дві важливі державні інституції, що координували питання демонополізації вітчизняної економіки та розвитку конкуренції на різних ринках такі, як Антимонопольний комітет України та Міжвідомча комісія з питань демонополізації економіки (діяла у 1995-2001 pp.).

Процес демонополізації та формування конкурентного сере­довища в Україні відбувався через створення умов для рівно­правного функціонування різних форм власності та великої кіль­кості малих приватних підприємств, проведення комерціалізації торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, зниження або зняття перешкод, що обмежують вступ суб'єктів господарювання на існуючі ринки, та деконцентрації виробництва, що здійснювалася шляхом розукрупнення більшості об'єднань і великих підприємств у всіх галузях вітчизняної економіки. Ці заходи оцінюються неоднозначно. З одного боку, замість монопольних структур загальнодержавного і місцевого рівнів у торгівлі, громадському харчуванні, побутовому обслугову­ванні населення з'явилось декілька тисяч нових самостійних суб'єкгів господарювання [34, С 226]. З іншого боку, до розукруп-236

Тема 5.1.Інституційні перетворення в національній економіці України

нених виробничих об'єднань входили підприємства, що мали свою спеціалізацію та виробляли не однакову, а різну продукцію проміжного циклу, яка вже потім використовувалась головним підприємством для виготовлення кінцевої продукції [12, С. 24]. Деконцентрація виробництва у цьому випадку призводила до руйнування господарських зв'язків, зростання витрат та нівелю­вання дії ефекту масштабу.

У середині 1990-х pp. відбувся перегляд найважливіших засад антимонопольно"! політики в Україні, що виявилося у формуванні законодавчої бази, яка регулює діяльність природних монополій та захищає конкуренцію. Базові положення антимонопольно! політики були задекларовані в Конституції України, яка закріплю­вала право на рівні умови господарювання суб'єктів підприєм­ницької діяльності незалежно від форми власності. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конку­ренція. Відповідно формування сучасних засад антимонопольно'! політики в Україні було визначено у Законі України "Про захист від недобросовісної конкуренції', Законі України "Про захист еко­номічноїконкуренції"'. Під час розроблення цих нормативних актів було враховано семирічний досвід правозастосовчої діяльності Антимонопольного комітету України, судову практику, проаналі­зоване відповідне законодавство розвинутих країн Європи, Аме­рики, Азії, використано положення типового закону "Про захист конкуренції" комісії ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) [33, С. 155]. Водночас в Україні виникає нова підгалузь антимонопольного законодавства, яка має специфічний предмет регулювання. Базовим законом цієї підгалузі права є Закон України "Про природні монополії, прийняттю якого перезували укази Президента України "Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій" (1991 p.), "Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій" (1998 p.), "Про Основні напрями конкурентної політики на 1999-2000 pp. та заходи щодо їх реалізації (1999 р.) та інші. Відповідно важли-

Розділ 5. Формування ринкового середовища в національній економіці України

вим напрямом антимонопольно^-! політики в Україні у XXI ст. є регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та захист економічної конкуренції.

Під природними монополіями розуміють стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є ефективнішим за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особли­востей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари, що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими това­рами, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари, ніж попит на інші товари [8]. Згідно з даними Державного комітету статистики України у 2005 р. частка валової доданої вартості, що припадає на галузі в яких присутні підприємства природні монополісти (добувна промисло­вість, виробництво та розподілення електроенергії, газу, води, послуг транспорт і зв'язок), становить 22,4 % [28, С. 31-32]. Діяль­ність суб'єктів природних монополій зосереджена у тих галузях економіки України, які формують базу для її успішного соціального та економічного розвитку.

В Україні впродовж 1998-2005 pp. спостерігається цікава тенден­ція щодо збільшення кількості суб'єктів природних монополій, насамперед на регіональному рівні (рис. 5.1.4). Основний приріст ринків відбувся за рахунок сфери надання житлово-комунальних послуг, а також діяльності Антимонопольного комітету України щодо поглибленого дослідження ринків [16, С 14]. Виявлення порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку природних монополій і застосування відповідних інстру­ментів впливу належать до найважливіших заходів антимоно-польної політики у цій сфері. Антимонопольний комітет України щороку порушує справи, пов'язані зі зловживанням монопольним становищем, здійсненням антиконкурентних узгоджених дій, антиконкурентних дій органів влади, недобросовісною конку­ренцією.

Рис. 5.1.4. Кількість підприємств-монополістів на регіональних

ринках України

Джерело: [16, С 16].

Порушення норм антимонопольного законодавства суб'єктами природних монополій здебільшого стосуються питань ціноутво­рення та встановлення необгрунтовано високих цін для всіх або окремих категорій споживачів. За безпосередньою участю органів Антимонопольного комітету України у 2006 році підприємствами житлово-комунального господарства здійснено перерахунки споживачам за ненадані або надані в неповному обсязі послуги з централізованого тепло-, водопостачання та водовідведення на суму понад 250 млн. гри. Протягом 2001-2006 pp. за ненадані або надані у неповному обсязі послуги з централізованого тепло-, водопостачання та водовідведення споживачам повернуто шляхом перерахунків більше двох мільярдів гривень [10].

Ще однією проблемою, пов'язаною з визначенням тарифів суб'єктами природних монополій, є застосування практики перехресного субсидіювання. В Україні впродовж 1992-2006 pp. існування такого методу тарифного регулювання знаходило широку підтримку у тих груп споживачів, які були орієнтовані на одержання послуг за низькими цінами, насамперед серед домогосподарств з низьким рівнем доходів. В економіці України було створено умови, за яких населення за послуги тепло-, водо-, газо-, електропоста-

Розділ 5. Формування ринкового середовища в національній економіці України

чання сплачувало за заниженими тарифами, а для юридичних осіб вони завищувалися. Але перехресне субсидіювання суперечить реальн им інтересам населення, оскільки переплачуючи за електро­енергію, природний газ, послуги централізованого водопостачання і водовідведення, місцевого зв'язку, підприємства включають ці витрати до цін на свої товари [16, С. 19].

Таким чином, за роки незалежності в Україні вдалося сформу­вати конкурентне середовище. Якщо у 1991-1992 pp. частка моно­польного сектора економіки України становила 100 %, то у 2001-2002 pp. зменшилась до 40 % [34]. Упродовж 1991-2006 pp. вдалося демонополізувати виробництво, систему управління, збуту, оплати праці тощо. Найважливішим напрямом проведення антимоно­польно!' політики в Україні на початку XXI ст. є захист вже існуючого конкурентного середовища та перетворення конкурент­них відносин в ефективніші, оскільки підприємства-монополісти намагаються одержати додаткові прибутки через встановлення дискримінаційних цін, необгрунтоване злиття, таємні змови, тінізацію відносин тощо. Проведення антимонопольно!' політики в Україні щодо регулювання діяльності природних монополій пов'язується з практикою ціноутворення.

Запитання для самоконтролю

1. Що розуміють під приватизацією державного майна в Україні?

2. Які способи приватизації державного майна використовуються в Україні?

3. Які чинники обумовили проведення сертифікатної приватизації в Україні?

4. У чому полягають особливості проведення приватизації великих стратегічних підприємств в Україні?

5. Які чинники обумовили відродження підприємницької діяльності в Україні?

6. Які існують проблеми розвитку малого підприємництва в Україні і чим вони спричинені?

7. На який з видів економічної діяльності припадає найбільша частка існуючих малих підприємств в Україні і чому?

Тема 5.1. Інституційні перетворення в національній економіці України

8. Які причини високого рівня монополізованості економіки України на момент проголошення незалежності?

9. У чому полягають найважливіші напрями антимонопольноі політики в Україні?

10. Що розуміють під природними монополіями і як регулюється
їх діяльність в Україні?

Тема 5.2