Підприємництво та його становлення в Україні

Командно-адміністративна система господарювання, що сформувалася в Україні в період її перебування у складі колишнього СРСР, практично знищила інститут підприємництва, замінивши його на негнучку систему планування виробництва благ та соціалістичного змагання. Хоча мотив підприємництва настільки потужний, що в Україні навіть у часи тоталітарного одержавлення симптоми підприємництва виявлялися за будь-якої хоч трохи сприятливої нагоди [11, С. 24]. Відродження інституту підпри­ємниці^ є досить складним завданням, оскільки необхідно відно­вити конкуренцію, лібералізувати відносини власності, змінити систему господарських зв'язків і ділову культуру суб'єктів господарювання.

Згідно з Господарським кодексом України підприємництво -це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик госпо­дарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємницька діяльність є надзвичайно різноманітною та передбачає існування та ефективну взаємодію великих, середніх і малих підприємств різних форм власності, що створює передумови для гармонійного розвитку різних галузей національної економіки.

Тема 5.1. Інституційні перетворення в національній економіці України

В Україні необхідно створити сприятливі умови для розвитку підприємництва, оскільки воно доволі чутливо реагує на такі чинники, як нестабільність правового поля, наявність різних адміністративних перешкод, не виважена економічна політика уряду тощо. Дня того, щоб проаналізувати зміни, що відбулися у підприємницькій діяльності в Україні у 1990-2006 pp., розглянемо їх на прикладі малих підприємств.

У 2006 р. в Україні налічувалося понад 307398 малих підпри­ємств, на яких працювало близько 2 млн. осіб (рис. 5.1.3). Якщо у 1998 р. загалом по Україні на 10000 осіб припадало 35 малих підприємств, у 2006 р. - 66 малих підприємств, тобто за цей період цей показник збільшився у 1,9 рази. У порівнянні з 1991 р. кількість малих підприємств в Україні збільшилася у понад 6,5 разів, що є найнадійнішою гарантією демонтажу підвалин адміністративно-командної системи господарювання та подальшого розвитку ринкових відносин. Проте зростання кількості малих підприємств в Україні відбувалося на фоні їх подрібнення, що опосередковано свідчить про слабкі позиції цього сектора вітчизняної економіки, про економію на масштабах та тінізацію діяльності. Якщо у 1991 р. на одному малому підприємстві в середньому працювало 25 осіб, у 1998 р. частка продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва продукції в Україні становила 11,3 %, то у 2006 р. -вже 7-8 осіб, у 2006 р. частка продукції малих підприємств - 4,8 %. [22, С 318; 27, С. 329,333,38].

У 2005 p. кількість малих підприємств, що мали обсяги вироб­ництва, становила 72 % від офіційно зареєстрованих, відповідно 28 % малих підприємств формально не здійснювали виробничі операції, що опосередковано вказує на тіньову діяльність підпри­ємців, які не відчувають необхідності в легалізації їхньої роботи. Незадовільним є і фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування, який одержали малі підприємства України у 2005 р. Цей показник має від'ємне значення, що є свідченням збиткової Діяльності вітчизняних малих підприємств, їх неспроможності у повному обсязі заплатити визначені чинним законодавством

податки та інші обов'язкові платежі, досягнути відповідного соціального та економічного результату. Це ще раз підтверджує те, що розвиток малого підприємництва в Україні за роки незалежності відбувається у складних економічних умовах.

Щодо галузевої структури малих підприємств, то за 1994-2006 pp. у ній не відбулося значних змін. Зокрема, найбільша кількість малих підприємств зосереджена у сфері оптової та роздрібної торгівлі, громадського харчування. Якщо у 1994 р. вони становили 40,1 % від усієї кількості офіційно зареєстрованих малих підпри­ємств, у 2006 р. - вже 30,1 %. Це зумовлене тим, що в цій галузі економіки України найлегше розпочати підприємницьку діяль­ність, оскільки не вимагається значного обсягу початкового капі­талу, відносно швидкий строк окупності вкладених коштів, нескладні умови започаткування та ведення власної справи. Другою за значимістю є діяльність пов'язана з операціями з нерухомістю, здавання під найм і послуги юридичним особам, у 2006 р. на неї припадало 19,5 % від загальної кількості малих підприємств. Провідні позиції у секторі малих підприємств України належать промисловості, що частково зумовлене реструктуризацією існуючих в Україні великих підприємств і політикою демоно­полізації вітчизняної економіки. Якщо у 1994 р. згідно з даними

Тема 5.1. Інституційні перетворення в національній економіці України

офіційної статистики на неї припадало 16,9 % від загальної кількості малих підприємств, то у 2006 р. відповідно 13,0 %.

Можна визначити регіональні особливості розвитку малих підприємств в Україні. Найбільша кількість малих підприємств у 2005 р. зареєстрована в м. Києві, Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Львівській, Одеській областях та Автономній Республіці Крим, у 1995 р. відповідно у м. Києві, Донецькій, Дніпропетровській, Львівській областях. Найбільша кількість малих підприємств у цих регіонах України зумовлена, насамперед, тим, що вони є великими промисловими центрами, мають вигідне геополітичне розташування, є прикордонними областями тощо. Найменша кількість малих підприємств у 1995-2005 pp. була в Чернівецькій, Тернопільській, Волинській, Чернігівській, Кіро­воградській областях. Мале підприємництво в Україні розвивається у регіональному розрізі нерівномірно, що спричинене економіч­ними, соціальними, соціокультурними, географічними, демогра­фічними умовами на тій чи іншій території нашої країни.

Водночас з початком відродження підприємництва в Україні починає формуватися його інфраструктура, що представлена розгалуженою системою інститутів підтримки та розвитку підпри­ємництва. За рюки незалежності в Україні створено передумови для появи таких важливих елементів інфраструктури підпри­ємництва, як інформаційно-консультативні центри, інститути спільного інвестування, бізнес-центри, технопарки, центри підтримки жіночого та молодіжного підприємництва, громадські об'єднання підприємців, система підготовки та перепідготовки кадрів. Важливого значення надається залученню молоді до підприємницької діяльності. З цією метою у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації запроваджується цикл курсів, що знайомлять майбутніх фахівців з основами підприємництва, створюють передумови для оволодіння відповідними навичками. У навчальних закладах України читають курси з "Основ менедж­менту", "Основ маркетингу", "Основ бізнес-планування", "Госпо­дарського законодавства" тощо. Проте ці позитивні тенденції у розвитку підприємницької інфраструктури у вітчизняній економіці

Розділ 5.Формування ринкового середовища в національній економіці України

не позначилися на ефективності функціонування підприємницьких структур і не стали чинником покращення їх соціально-еконо­мічних результатів, особливо у сфері малого підприємництва.

Таким чином, зароки незалежності у розвитку підприємництва в Україні відбулися кардинальні зміни. З одного боку, підприємцями було створено недержавний сектор вітчизняної економіки, відбувся процес демонополізації господарської діяльності та сформовано конкурентне середовище, від 2000 р. активізувалась інвестиційна діяльність, вирішено проблему дефіциту і насичено національний ринок різними видами економічних благ, змінилася культура господарювання тощо. З іншого боку, в Україні спостерігаються регіональні диспропорції та існує нерівномірність розвитку підприємницької діяльності за галузями вітчизняної економіки, неоднозначними є результати державної підтримки підприєм­ництва та запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва. Відповідно до діючих урядових програм і перспектив розвитку підприємництва в Україні пріоритетними напрямами підтримки цього виду діяльності є:

-створення умов для підвищення ролі малого підприємництва у здійсненні структурної перебудови вітчизняної економіки та забезпечення економічного зростання; - продовження реформ у сфері державного адміністрування та удосконалення роботи відповідних органів державного управління; -вдосконалення податкового законодавства та посилення

правового захисту підприємців; - підвищення фінансової стійкості та ефективності функціо­нування підприємницьких структур; - надання якомога повнішої інформації підприємцям щодо зміс­ту нормативних актів загальнодержавного, регіонального та місцевого рівнів, що регламентують порядок і умови їх діяль­ності, повноваження та компетенцію органів державного управління відповідних рівнів тощо.

Тема 5.1. Інституцій ні перетворення в національній економіці України