Посилення національного гніту в Наддніпрянській Україні у 1907-1914 рр.

Скликання Третьої думи мало відбутися під жорстким контролем влади. З цією метою 3 червня 1907 р. було прийнято закон, який суттєво обмежував виборчі права робітників, селян, неросійських народів. Внаслідок цього, у Третій Державній думі з 442 депутатів 252 були поміщиками. Від українських губерній було обрано 111 депутатів, серед яких 64 поміщики, 13 священиків і 26 селян. Третя Державна дума, яка діяла з 1908 по 1912 рік, була найбільш реакційна за своїм складом. Вона відхилила проект закону про запровадження української як мови навчання у початкових освітніх закладах, а також використання її в судах.

Сконцентрувавши усю владу в своїх руках, Микола ІІ вдався до репресій. У країні проводилися арешти активістів попередніх страйків та мітингів, на підприємствах складалися «чорні списки» революційно налаштованих робітників (у 1907 р. на деякий час було заарештовано М. Лисенка). Антиреволюційні дії влади позначилися і на національно-культурному житті українців. У 1909 р. введено заборону на викладання української мови в школах, 20 січня 1910 р. приймається рішення про «Заборону реєстрування шкідливих організацій», що унеможливлювало діяльність українських національно-культурних та політичних об’єднань.

Намагаючись засвідчити підтримку такого курсу влади народом, за ініціативи промонархічних кіл створювались різноманітні провладні організації (так звані чорносотенці). Вони ініціювали погроми, жертвами яких стали представники єврейської національної меншини. Протягом 1904-1906 рр. відбувається примусове виселення євреїв з деяких територій України, апогеєм протистояння стала «Справа Бейліса» (1913 р.).

Посилення тиску з боку влади змусило учасників українського національно-культурного руху змінити формат своєї діяльності. У 1908 р. частина радикально налаштованої інтелігенції УДРП трансформувалась у міжпартійний політичний блок – Товариство українських поступовців (ТУП). Вони відмовилися від політичної боротьби та перейшли до засад культурно-просвітницької роботи. Головними органами організації стали газета «Рада» та «Просвіта». Допомагало їм у цьому Українське наукове товариство, організоване 1907 р. за ініціативи М. Грушевського. Товариство видавало «Записки Українського Наукового Товариства». У своїх брошурах і статтях члени товариства пропагували ідею національної автономії України в межах майбутньої конституційної федеративної Росії.

Отже, суспільно-політичне життя початку ХХ ст. було важливим етапом боротьби українського народу. Уперше за багато років українці дістали змогу взяти участь у роботі Державної думи, зорганізуватись у власні українські партії та сформувати програми дій. Отримання офіційних каналів впливу на владу стало можливим завдяки активізації робітничого та селянського рухів. Проте така можливість тривала недовго. Червневий переворот 1907 р. фактично ліквідував усі досягнення революції.